65. Правова характеристика громадських робіт.

Громадські роботи -покарання, яке в полягає в тому, що особа примусово залучається до суспільно корисних робіт.

У переліку видів покарання (ст. 51 КК) вважаються більш м’яким, ніж виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, обмеження або позбавлення волі.

Змістом цього виду покарання є покладення на засудженого трудового зобов’язання, від кількості, характеру і умов якого він ухилятися не має права.

У ст. 55 КК передбачаються ознаки такого покарання: роботи безоплатні; роботи суспільно-корисні; виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час та не більше як чотири години на день.

Такий вид покарання є лише основним. Строк громадських робіт передбачений у кількості від 60 до 240 годин, що складає 7,5-30 повноцінних восьмигодинних робочих днів, або від 15 до 60 чотирьохгодинних робочих днів.

Місце громадських робіт визначається органами місцевого самоврядування, на які покладається: відповідальність за додержання правил безпеки проведення робіт; створення певних умов для їх виконання; надання можливостей для відбування цього покарання засудженим у безпосередній близькості від місця його основної роботи, навчання або місця проживання; контроль за виконанням засудженим доручених робіт, облік проведеної роботи, повідомлення спеціальних органів по виконанню судових рішень в кримінальних справах про хід виконання робіт та поведінку засудженого.

Засуджені до громадських робіт повинні виконувати такі умови:

- додержуватися правил внутрішнього розпорядку організацій, де відбувають покарання;

- добросовісно відноситись до трудових обов’язків;

- працювати на зазначених для них об’єктах та відробити визначений судом строк;

- інформувати органи, на яких покладено виконання вироків, про зміну місця проживання та основної роботи тощо.

Не призначаються громадські роботи відносно: інвалідів першої та другої груп; вагітних жінок; осіб, які досягли пенсійного віку; військовослужбовців строкової служби.

Громадські роботи призначаються судом, якщо вони вказані у відповідних санкціях статей Особливої частини Кодексу.

Вони можуть також призначатися у разі:

- заміни ними штрафу при неможливості його сплати (ст. 53 КК);

- призначення більш м’якого покарання, ніж те, що передбачене санкцією відповідної статті (ст. 69 КК);- заміни невідбутої частини покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на більш м’яке (ст. 82 КК);

- заміни покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі не більше 5 років на більш м’яке жінкам після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті (ч. 4 ст. 83);

- заміни на більш м’яке покарання на підставі закону про амністію або акта помилування (ст. 85 КК).

Звільнення від відбування громадських робіт можливе лише на підставі ст. 84 КК та 85 КК.

Ухилення від відбування громадських робіт тягне за собою притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 389 КК.

66. Правова характеристика штрафу. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання”.

Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах визначених санкцією кримінально-правової норми Особливої частини та тягне судимість особи.

Судам необхідно мати на увазі, що штраф як основне й додаткове покарання призначається у випадках і в межах, установлених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (п.14 постанови).

Штраф може бути як основним, так і додатковим видом покарання. Як основний він накладається у випадках і межах, встановлених Особливою частиною Кодексу. В якості додаткового покарання штраф може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено як додаткове покарання у санкції певної статті Особливої частини КК. На даний час чинний КК має лише дві статті, що передбачають штраф як додаткову міру покарання. Це ч. 1 ст. 144 (насильницьке донорство) та ч. 2 ст. 367 (службова недбалість).

Законом передбачені і деякі інші випадки застосування штрафу як міри покарання: суду надане право при наявності певних умов призначити винній особі більш м’яке покарання, що не зазначене санкцією Особливої частини Кодексу, за якою ця особа обвинувачується (ст. 69). Таким більш м’яким видом покарання може бути і штраф, межі якого визначаються ст. 53 КК (п.14 постанови).

При цьому законом передбачений розрахунок

а) один місяць виправних робіт рівноцінний трьом неоподатковуваним мінімумам доходів громадян;

б) у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77) суд може призначити особі додаткові покарання, в тому числі штраф у межах, передбачених ст. 53 КК;

в) особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання при певних умовах може бути замінена судом на більш м’яке покарання, яким може бути штраф (ст. 82) в межах, передбачених ст. 53 КК;

г) вирішуючи питання про звільнення від відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років вагітних жінок та таких, що мають дітей до 3 років, суд може замінити покарання більш м’яким, яким може бути і штраф (ч. 4 ст. 83) в загальних межах, передбачених ст. 53 КК;

д) більш м’яким покаранням (в тому числі штрафом) може бути замінений визначений вироком суду вид покарання згідно з амністією та актом про помилування (ст. 85 та 86 КК).

Штраф визначається не в конкретній сумі гривень, а у вигляді суми, яка відповідає певній кількості неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, офіційно встановленого державою.

Загальний розмір становить від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Можливі винятки, коли розмір штрафу в санкціях норм Особливої частини Кодексу може бути вищим. Законодавець надав суду можливість самостійно вирішувати в кожній справі розмір штрафу та зазначив критерії такого розсуду: залежно від тяжкості вчиненого злочину; з урахуванням майнового стану винного.

Якщо особа, яка засуджена не може сплатити штраф, то суд замінює йому штраф покаранням у виді громадських або виправних робіт. При цьому вживається розрахунок: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Або один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2 років. Порядок заміни передбачений ст. 410 КПК України.

Згідно ст. 26 Кримінально-виконавчого кодексу засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у місячний строк, його стягнення провадиться примусово

Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа,

виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.

Якщо засуджений злісно ухиляється від сплати штрафу, то примушення до виконання судових рішень забезпечується шляхом притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК

Згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 „Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб,” судам необхідно враховувати, що запровадження Законом податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарання й адміністративного стягнення у виді штрафу, якщо він визначений у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.