61. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 кк).

Стаття складається з однієї частини, яка містить заборонювальну норму.

Родовим об’єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та законних військових формувань на території України. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом злочину є життя особи. Потерпілими від злочину є: 1) працівник правоохоронного органу; 2) його близький родич; 3) член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону; 4) військовослужбовець.

Об’єктивна сторона злочину виражається у посяганні на життя відповідної особи, а саме у: 1) вбивстві; 2) замаху на вбивство.

Необхідною умовою кримінальної відповідальності за цей злочин є вчинення зазначених діянь «у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов’язків», тобто як під час, так і до або після виконання таких обов’язків, навіть і тоді, коли особа не є працівником правоохоронного органу (наприклад, вийшла у відставку).

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення окремих термінів і понять, відмежування його від інших злочинів розкриваються в постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. № 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів».

Злочин є закінченим з моменту замаху на вбивство (усічений склад).

Суб’єкт злочину – фізична, осудна особа, яка досягла 14-річ­ного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом, яким може бути: 1) прагнення перешкодити потерпілому у момент посягання або в майбутньому виконувати свої службові обов’язки або здійснювати діяльність щодо охорони громадського порядку; 2) помста за виконання цих обов’язків або таку діяльність у минулому.

Згідно з п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи», умисне вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за ст. 348. Водночас, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Покарання за злочин: позбавлення волі на строк від 9 до 15 років або довічне позбавлення волі.

62. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 кк).

Стаття складається з трьох частин, які містять заборонювальні норми. Родовим об’єктом злочину є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують установлений порядок виконання цивільно-правових зобов’язань. Додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом злочину є психічна чи тілесна недоторканність, воля, здоров’я особи, право власності. Предметом злочину є цивільно-правові зобов’язання – елемент цивільних правовідносин, що передбачають наявність в однієї сторони права на вчинення певних дій, в іншої – обов’язок їх учинення (вони мають бути законними за своїм змістом, але не обов’язково за формою). На підставі зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Потерпілими від злочину є боржник або його близькі родичі.

Об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 355) характеризується примушуванням потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, тобто вимогою виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

Вимога виконати чи не виконати цивільно-правове зобов’язання – це викладена в категоричній формі (усно чи письмово) пропозиція винного до потерпілого негайно або у визначений час вчинити (не вчинити) певні дії, які становлять предмет зазначеного зобов’язання. Вимога може бути як правомірною (наприклад, коли винний вимагає повернення боргу, своєчасного виконання обумовленої договором роботи, виплати вартості купленої речі тощо), так і неправомірною (наприклад, вимога про негайну передачу всієї обумовленої договором суми коштів, хоча за умовами договору боржник зобов’язаний зробити це частинами, або вимога про заміну розбитого з вини потерпілого автомобіля на новий, хоча розбитий автомобіль може бути відремонтований тощо).

Злочин супроводжується спеціальним способом його вчинення – погрозою застосування насильства, пошкодження чи знищення майна щодо потерпілого або його близьких родичів (причому погроза має бути дійсною та реальною).

Злочин є закінченим з моменту пред’явлення вимоги виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання, поєднаної із зазначеною у ч. 1 ст. 355 погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети (формальний склад).

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 355) є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 3 ст. 355) є вчинення його: 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я; 3) завдання ним великої шкоди (оцінне поняття, що визначається судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи) чи спричинення інших тяжких наслідків (зокрема, заподіяння одній чи декільком особам тяжкого тілесного ушкодження, двом чи більше особам середньої тяж­кості тілесних ушкоджень, вбивство або самогубство особи, банкрутство організації тощо).

Зазначений у ст. 355 склад злочину необхідно відмежовувати від злочинів проти власності та особи і, насамперед, від вимагання: відповідальність за ст. 355 може настати лише за примушення до виконання чи невиконання реально, фактично чи об’єктивно існуючого або оспорюваного за певних умов зобов’язання, яке виникло з підстав, передбачених чинним законодавством.

Дії винної особи можуть кваліфікуватися і за сукупністю статей 189 та 355, у випадках, коли винний вимагає від особи відшкодувати заподіяну шкоду в більшому обсязі, ніж установлено рішенням суду. У частині відшкодування шкоди, розмір якої визначена угодою або судом, дії винного слід розцінювати як примушування до виконання цивільно-пра­вового зобов’язання (ст. 355), а в частині, що перевищує цей розмір, – вимаганням (ст. 189).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 355 – виправні роботи на строк до 2 років, або арешт на строк до 6 місяців, або обмеження волі на строк до 2 років; за ч. 2 ст. 355 – позбавлення волі на строк від 3 до 5 років; за ч. 3 ст. 355 – позбавлення волі на строк від 4 до 8 років.