27

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ЛЬВІВСЬКЕ ДЕРЖПВНЕ УЧИЛИЩЕ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Відділення спортивної боротьби

ЗМІСТ БАЗОВОЇ ТЕХНІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В БОРОТЬБІ ДЗЮДО кваліфікаційна робота зі спеціальності

На освітньо – кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста

Робота захищена Керівник:

________________ вчитель

підпис

_________________________

оцінка

___________________________

Дата _________________________

Підпис керівника

ЛЬВІВ 2012 р.

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………. 3

Розділ І. Поняття техніки і її значення в вдосконаленні техніко-тактичної майстерності…

Розділ ІІ . ……………………….…………………………………………5

2.1. Зміст і послідовність техніко-тактичної підготовки борців…………….7

2.2. Етап базової техніко-тактичної підготовки спортсменів………………18

. Методи дослідження……………………………………………….20

Висновки………………………………………………………………………..25

Використана література……………………………………………………….26

Вступ

 Сучасний розвиток спортивної боротьби характеризується зростанням конкуренції на міжнародній арені, підвищенням вимог до техніко-тактичної підготовленості, особливо у зв'язку зі зміною умов змагальної діяльності, обумовлених постійним удосконалюванням правил змагань.

Повсюдне поширення вітчизняної школи боротьби, а також великі можливості науки і техніки, що дозволяють основним конкурентам детально вивчати особливості техніко-тактичної майстерності провідних борців, зумовили необхідність постійного пошуку і ретельного вивчення, аналізу та узагальнення всього того величезного досвіду, який накопичений як у нас в країні, так і за кордоном з проблем розробки та наукового обґрунтування змісту і методики формування та вдосконалення техніко-тактичної майстерності борців на різних етапах багаторічного тренування (49).

Основні положення багаторічної тренування борців, її етапи та зміст частково відображені в роботах А. Н. Ленца (1960, 1964, 1972), А. А. Новікова та А. І. Колесова (1972), Р. Петрова (1977), Г . С. Туманяна (1984), Р. А. Пілояна (1985,1988), Я. К. Коблева (1982,1990), В. М. Ігуменова (1992), Ю. А. Шахмурадова (1978,1981,1997 ) і ін. Додати сучасні джерела

При значному числі досліджень і методичних робіт по техніці і тактиці боротьби необхідно зазначити, що однією з проблем теорії і практики спортивної боротьби залишається відсутність розробленої методики навчання техніки на початкових етапах підготовки та питання вдосконалення змісту та послідовності вивчення базової техніки боротьби.

Ця проблема має неминущу актуальність, яка пояснюється постійним гострим суперництвом борців на міжнародних змаганнях, розширенням арсеналу технічних і тактичних дій, наявністю великої кількості шкіл з різною спрямованістю в технічної і тактичної підготовки спортсменів і частою зміною правил змагань.

Досягнення високих результатів по боротьбі неможливо без вдосконалення системи початкового навчання, де важливо закласти основи правильного виконання техніко-тактичних дій. На жаль, в теорії боротьби цьому питанню приділено мало уваги, переважна більшість досліджень проведено зі спортсменами високої кваліфікації. Методика початкового навчання в недостатній мірі враховує вікові особливості юних борців, багато в чому повторює методику навчання, використовувану дорослими.

До цих пір мало дослідженими залишаються питання: яким прийомам, захистах і контрприемов необхідно навчати протягом року, в якій послідовності, скільком прийомам, скільки разів слід повторювати досліджуваний прийом в одному занятті, скільки разів виконувати його до засвоєння оптимальної структури та застосування не тільки в навчально-тренувальних сутичках, але і в умовах змагань.

Об'єктом нашого дослідження став навчально-тренувальний процес в групах початкової підготовки дзюдоїстів у ДЮСШ.

Предмет дослідження - особливості формування техніко-тактичної підготовленості дзюдоїстів на етапі початкової підготовки.

Дослідження та виявлення базової техніки як фундаменту для цілеспрямованого формування у борців широкого ареалу техніко-тактичних дій, необхідного для успішного виступу на змаганнях, стало нашою основною метою дослідження. Ми виходили з того, що оволодіння базовою технікою дозволить ефективно і правильно побудувати процес техніко-тактичної підготовки і сформувати у них індивідуальний комплекс коронних техніко-тактичних дій.

МЕТА

ЗАВДАННЯ

РОЗДІЛ І

1. 1. Поняття базової техніки і її значення у вдосконаленні техніко-тактичної майстерності

ПОНЯТТЯ техніка….

У галузі фізичної культури і спорту термін «базова» (підготовка, техніка і т.д.) знайшов своє широке застосування. Слово «база» (від грец. «Базис») означає підставу, фундамент, основа.

Так, фізичне виховання школярів, як зазначає Л.П. Матвєєв (1976), спрямоване на те, щоб гарантувати необхідний кожній людині базовий рівень фізичної та загальної дієздатності. А розглядаючи багаторічний процес техніко-тактичного удосконалення, він поділяє його на дві стадії (1977):

1) базова технічна підготовка;

2) поглиблене технічне вдосконалення.

 При цьому на стадії базової технічної підготовки, як зазначає автор, створюється широкий фундамент спортивно-технічних навичок і вмінь, на основі яких надалі будується вдосконалення обраного виду спорту.

Необхідність виділення етапу базової підготовки відзначають В. П. Філін та Н. А. Фомін (1980). Головним завданням цього етапу навчання, на думку авторів, є оволодіння основами раціональної техніки, а на етапі спортивного вдосконалення-досягнення високої координації рухів, шліфування елементів техніки.

Таким чином, можна сказати, що основною спрямованістю базової підготовки, на думку ряду авторів, є формування у спортсмена багатого фонду рухових навичок і вмінь, а також освоєння основних технічних елементів (прийомів) обраного виду спорту.

Доцільність вивчення техніки того чи іншого виду спорту на основі виділення і засвоєння базових дій у переважної більшості дослідників не викликає сумнівів. Підтвердженням цьому є праця В. І. Якубчик (1985), в якій автор, звертаючись до задачі раціональної прибудови навчальних програм з акробатики, висуває як одну з актуальних проблему оволодіння руховими навичками, органічно входять у структуру більшості акробатичних вправ. Він підкреслює, що таке формування рухових навичок дозволяє на основі небагато чого навчати багато чому.

У той же час необхідно відзначити, що існують розбіжності у фахівців з питання визначення поняття «базової техніки» і підходів до її виявлення.

Б. М. Рибалко та В. М. Ігуменів (1985) під основними або базовими розуміють такі прийоми, освоєння яких сприяє швидкому розучування інших координаційно схожих прийомів з певної класифікаційної групи, а під оволодінням базовою технікою-освоєння правильного виконання основних прийомів з кожної класифікаційної групи.

Інший підхід, заснований на дидактичному принципі-від простого до складного, пропонується І.І. Аліханова (1986). І. І. Аліханов вважає, що базова техніка-це сукупність базових прийомів різних груп. Під базовими прийомами він розуміє також варіанти прийомів, які відображають структуру своїх груп, є простими у навчанні і на основі яких надалі освоюють інші варіанти прийомів.

В. Н. Платонов (1986) до базових відносить руху та дії, що становлять основу технічної оснащеності даного виду спорту, без яких неможливе ефективне ведення змагальної боротьби з дотриманням існуючих правил (31). Освоєння базових рухів, вважає він, є обов'язковим для спортсмена.

Підхід, орієнтований на кінцевий результат-успішний виступ у змаганнях і підкреслює зв'язок техніки і тактики, пропонує Г. С. Туманян (1985). На думку Г. С. Туманяна «під базовою технікою і тактикою слід розуміти мінімальний перелік обов'язкових рухів з різних груп класифікації, освоєння яких забезпечує формування« шуканої »техніки і тактики і створює передумови швидкого розучування будь-якого нового руху зі складу розширеної (всієї основної) техніки і тактики боротьби »(44,45). Тобто, визначення базової техніки представляється з точки зору біомеханічної взаємозв'язку дій з урахуванням необхідності забезпечення позитивного переносу.

До базових Г. С. Туманян відносить руху та дії, що становлять основу технічної оснащеності дзюдо, без яких неможливо здійснення змагальної діяльності з дотриманням діючих правил.

Автор наводить сім розділів техніки і тактики, яким треба навчати спортсменів: 1) базові елементи-БЕ,

2) допоміжні базові елементи-ВБЕ,

3) технічні дії-ТХД,

4) тактичні дії-ТД,

5) комбінації ВБЕ, ТХД і ТД,

6) тактика сутички,

7) тактика змагань.

 Кожна із семи груп змагальних вправ складається з двох розділів: базової та розширеної техніки і тактики. До складу базової техніки і тактики входить звужений перелік профілюючих елементів, освоєння яких забезпечує формування «шкільної техніки і тактики» і розучування інших прийомів цієї групи відбувається швидко і без утруднень (45).

Даний підхід, як ми бачимо, грунтується на принципі первинності змагальної діяльності та вторинності навчально-тренувального процесу.

Зовсім інший підхід-з точки зору застосованості та ефективності прийомів, запропонував у своїй дисертаційній роботі «Зміст і послідовність викладання базової техніки на тренерському факультеті інституту фізичної культури у Польській Народній Республіці »