19. Екологічний норматив якості води водних об’єктів

Для оцінки екологічного благополуччя водних об’єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів встановлюється екологічний норматив якості води, який містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забруднення водних об’єктів визначається відповідними категоріями якості води.

Першими спробами екологічного нормування водойм можна вважати введення показників трофності та сапробності.

Сапробність (від грецької saprуs — гнилий) – це комплекс фізіологічних властивостей даного організму, зумовлюючий його здатність розвиватися у воді з тим або іншим вмістом органічних речовин, з тим або іншим ступенем забруднення. Система сапробності передбачає оцінку типа водоймища залежно від співвідношення окремих видів індикаторних організмів. Така класифікація передбачає певну подвійність. З одного боку – це класифікація організмів за їх можливістю протидії забрудненню (органічному навантаженню, зниженню концентрації кисню, присутності сірководню). З іншого боку – це типове районування водоймищ по співвідношенню двох конкуруючих абіотичних чинників: концентрації органічних речовин природного (в основному, детритного) характеру і концентрації розчиненого кисню. О.П. Оксиюк і В.Н. Жукінський в своїх класифікаційних таблицях співвіднесли дві шкали: сапробності і трофності (табл. 4.3) Якщо під сапробністю розуміється інтенсивність органічного розпаду, то трофність означає інтенсивність органічного синтезу. У природі обидва процеси – органічний синтез і розпад – існують паралельно і знаходяться один з одним в багатократній взаємодії, що дозволяє говорити про аналогію ступенів сапробності і трофіки: "олігосапробність – оліготрофія", "β -мезосапробність – мезотрофія", "α – мезосапробність – евтрофія" і "полісапробність – гіпертрофія".

Згідно ГОСТ 17.1.2.04–77 вплив трофо-сапробності на флору і фауну слід оцінювати по відношенню груп організмів до сапробності водного середовища, для чого дається довідкова таблиця, в якій кожній групі водних організмів (від простіших до іхтіофауни) відповідають класи сапробності, в яких переважають ці таксономічні групи.

ГОСТ також таке поняття, як “токсобність” – вплив токсичних речовин на флору і фауну, який оцінюється за наявністю у водному об'єкті видів різної токсобності. На думку Л.П. Брагинського “зараз можна у загальному виді стверджувати, що токсобність гідробионтів у цілому відповідає їх сапробності и що види, стійки до органічного забруднення стійки і до забруднень токсичних”.

Однією з перших спроб створення глобальної комплексної екологічної класифікації якості поверхневих вод суші за екосистемним принципом стала розробка Інституту гідробіології НАН України. Ця класифікація включає як гідрофізичні і гідрохімічні показники (абіотична складова), так і характеристики гідробіонтів (біологічна складова екосистем).

У 1994 році в Україні був розроблений керівний нормативний документ для визначення екологічної оцінки поверхневих вод: КНД 211. 1.4.010-94 «Екологічна оцінка якості поверхневих вод суші та естуаріїв України. Методика».

Екологічний норматив та категорії якості води розробляються і затверджуються Міністерством охорони навколишнього природного середовища і Міністерством охорони здоров’я України.

3.Мониторинг — система повторных наблюдений одного и более элементов окружающей среды в пространстве и во времени с определ. целями. Термин впервые введен в обращение в 1973 г. Р.Е.Манном (США). Монитор — прибор для контроля определ. параметров, которые должны сохраняться в заданных пределах; устройство для контроля качества телевизион. изображения.

В концепции Ю.А. Израэля (Израэль и др., 1978, Израэль, 1984) под мониторингом понимается система наблюдений, позволяющая вы­делить изменения состояния (и прежде всего загрязнение) биосферы под влиянием деятельности человека. Подобную систему он определил как мониторинг антропогенных изменений окружающей природной среды. Основная цель ее создания - предупреждение негативных по­следствий воздействия человека на природу. Для достижения этой цели необходимо решить следующие задачи: 1) определить источники воз­действия, а также причины антропогенных изменений; 2) оценить фак­тическое состояние природной среды; 3) выявить тенденции изменения,

В концепции И.П. Герасимова (Герасимов, 1975, 1985) монито­ринг - это система наблюдений и контроля за состоянием окружающей среды с целью рационального использования природных ресурсов, ох­раны природы и обеспечения стабильного функционирования геосистем различного хозяйственного назначения. Предметом исследования мони­торинга выступает совокупность природных явлений, подверженная как естественным динамическим изменениям, так и преобразованиям со стороны человека. Изучение совокупности явлений представляет собой сложную комплексную задачу, поэтому предложено решать ее путем подразделения на несколько частных составляющих (уровней, ступе­ней). В зависимости от масштаба объектов и задач наблюдений выделе­но И. П. Герасимовым (1981) три блока мониторинга: биологический (санитарный), геосистемный (хозяйственный) и биосферный (глобаль­ный).

Согласно Н.Ф. Реймерсу (1990), мониторинг — слежение за состоянием окружающей среды и «предупреждение о создающихся критических ситуациях, вредных или опасных для здоровья людей и других живых организмов».

Существует несколько современных формулировок определения мониторинга. Некоторые исследователи под мониторингом понимают систему повторных наблюдений за состоянием объектов окружающей среды в пространстве и во времени в соответствии с заранее подготовленной программой . Более конкретная формулировка определения мониторинга предложена академиком РАН Ю.А. Израэлем в 1974 г., в соответствии с которой под мониторингом состояния природной среды, и в первую очередь загрязнений и эффектов, вызываемых ими в биосфере, подразумевают комплексную систему наблюдений, оценки и прогноза изменений состояния биосферы или ее отдельных элементов под влиянием антропогенных воздействий.