Концепція Ратцеля
Отже, геополітика як цілісна концепція, як систематизована сукупність знання виникла на рубежі ХІХ-ХХ століть на стику трьох наукових підходів. Її виникнення обумовлено, з одного боку, логікою розвитку самої науки. З іншого боку, геополітика стала одним із шляхів осмислення змінилася соціальної дійсності.
Суть цих змін докладно проаналізував Ленін у своїй праці «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму» (1916 р.). Розкриваючи зміст нової стадії суспільного розвитку, він писав: «Імперіалізм є капіталізм на тій стадії розвитку, коли склалося панування монополій і фінансового капіталу, набув видатне значення вивіз капіталу, почався розділ світу міжнародними трестами і закінчився поділ всієї території землі найбільшими капіталістичними країнами». Об'єктивний дослідник не може не визнати, що саме ці, зазначені ним чинники у вирішальній мірі визначили хід світової політики на десятиліття вперед.
Таким чином, однією з ознак імперіалізму є територіальний поділ світу на колонії і зони впливу між провідними державами.«Вільних» територій не залишилося, світ ущільнився. Всі регіональні "центри сили» прийшли в безпосереднє зіткнення. Це різко посилило напруження міжнародної обстановки, що врешті-решт призвело до пожежі першої світової війни.
Особливо гостро територіальний питання стояло для двох великих держав: Великобританії, якій необхідно було зберегти свою гігантську колоніальну імперію, і Німеччини, «обділеною» при розділі світу. Тому не дивно, що перші геополітичні концепції, що намагалися науково сформулювати закони політичного контролю над географічним простором, виникли саме в цих країнах.
Великий внесок у сучасну геополітику вніс найбільший німецький географ Фрідріх Ратцель. Науку, яка покликана досліджувати зв'язок держави і простору, він називав політичною географією (цей термін часто використовується і зараз поряд з геополітикою). Основні положення нової науки Ратцель виклав у своєму творі «Політична географія» (1897 р.).
Дві ідеї були покладені їм в основу своїх міркувань. По-перше, ідея про визначальну роль географічних чинників для розвитку суспільства. «Як би людство ні тяглося до вищих емпіреї, - писав учений, - ноги його стосуються землі ... Цим перш за все обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування ». Слідуючи за Гердером, він вважав, що дослідження зовнішніх (географічних) і внутрішніх (історичних) факторів розвитку суспільства повинні йти рука об руку, бо «тільки із з'єднання того й іншого може вийти справжня оцінка нашого предмета».
Друга ідея була їм сприйнята від дарвінівської теорії еволюції. Держава, в його уявленні, є живий органіки, що з'єднує властивості народу і землі і, подібно всім організмам, що бореться за своє існування. Будучи живим організмом, держава рухається і росте як ціле.
Ратцель сформулював сім «основних законів просторового зростання держав» », яким, на його думку, підкоряються всі державні утворення.
1. Простір держави зростає разом із зростанням культури.
2. Зростання держав відбувається одночасно із загальним розвитком нації і супроводжується розвитком ідей, торгівлі, активністю людей.
3. Зростання держав здійснюється шляхом приєднання та поглинання малих держав.
4. Зміни в організмі-державі (зростання і скорочення) відображає його межа, яку Ратцель називав «периферійним органом держави».
5. У процесі росту держава прагне, перш за все, увібрати в себе «політично цінні» місця: берегову лінію, русла річок, райони, багаті ресурсами.
6. Перший імпульс до територіального зростанню приходить до примітивних державам ззовні.
7. Загальна тенденція до злиття переходить від держави до держави, набираючи силу у міру переходу.
Ратцель стверджував, що «держави мають тенденцію вростати в природні простору», і ця їхня тяга може бути задоволена лише у межах континентів. Народ росте, збільшуючись в числі, держава, збільшуючи свою територію, приєднує нові землі шляхом внутрішньої та зовнішньої колонізації. «Новий простір, до якого вростає народ, є, - писав Ратцель, - як би джерелом, з якогодержавне почуття черпає нові сили».