8. Соціальні установки

Рис. 1. Структура соціальної установки (за М. Смітом)

Поняття соціальної установки

Внутрішній стан готовності людини до дії передує поведінці й має назву атитюд (від англ. attitude — ставлення, установка). Атитюд формується на підставі попереднього соціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомленому рівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функцію стосовно поведінки індивіда. Він також визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільнює суб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку в стандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність дії та гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програми поведінки. Залежно від того, на який об'єктивний чинник діяльності спрямована установка, виокремлюють три рівні регуляції поведінки — рівні смислових, цільових та операційних атитюдів.

Смислові атитюди складаються із інформаційного (світогляд людини), емоційного (симпатії, антипатії стосовно іншого об'єкта), регулятивного (готовність діяти) компонентів. Вони допомагають сприймати систему норм і цінностей у групі, зберігати цілісність поведінки особистості в ситуаціях конфлікту, визначати лінію поведінки індивіда тощо. Цільові атитюди зумовлені цілями й визначають стійкість перебігу певної дії людини. У процесі вирішення конкретних завдань на підставі врахування умов ситуації та прогнозування розвитку цих умов виявляються операційні атитюди, що проявляються в стереотипності мислення, конформній поведінці особистості тощо.

Особистість, виступаючи суб'єктом спілкування в групі, маючи певну позицію в соціальному середовиші, характеризується оцінним, вибірковим ставленням до людей, які її оточують. Тобто вона зіставляє, оцінює, порівнює і вибирає людей для спілкування, керуючись можливостями конкретної групи і своїми власними потребами, інтересами, установками, минулим досвідом спілкування, які в сукупності створюють конкретну ситуацію життєдіяльності особистості, постають як соціально-психологічний стереотип її поведінки.

Структура соціальної установки

Завдяки подальшим дослідженням і розширенню уявлень про структуру соціальної установки вдалося зробити висновки про якості самої структури: рівні інтенсивності, спрямованості, компактності, стійкості визначених компонентів. Ряд учених вбачає суперечність між емпіричним дослідженням соціальної установки як оцінного ставлення та двома іншими її компонентами — когнітивним і поведінковим. Пояснюється це тим, що пізнавальний компонент (знання про об'єкт) вже охоплює певну оцінку об'єкта як корисного чи шкідливого, доброго чи поганого, і відповідно поведінковий компонент акумулює в собі оцінку дії стосовно предмета установки. Також зазначається, що в реальному дослідженні дуже важко відокремити в чистому вигляді когнітивний і поведінковий компоненти від афективного (емоційного). Детально названа суперечність з'ясувалася під час дослідження так званого парадокса Р. Лапієра — проблеми взаємозв'язку між атитюдами й реальною поведінкою.

Таку невідповідність — між установкою (вербальною поведінкою) і реальною поведінкою — дослідники пояснювали тим, що характер відповіді залежить від ситуації, в якій перебуває піддослідний індивід. Були зафіксовані три типи ситуацій:

-знеособлена ситуація, наприклад лист, в якому є відповідне запитання (така ситуація диктує одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді);

-частково особистий контакт: безпосередня або телефонна розмова (у цьому разі відповіді будуть дещо різноманітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови);

-безпосередня взаємодія (особистісна ситуація), коли відповіді стануть майже одноманітними ("приймемо та обслужимо").

Таким чином поступово складалася думка про те, що прямого зв'язку між установкою та поведінкою немає. І необхідно було лише знайти допоміжні змінні, які вказували б на конкретну ситуацію. Серед них можна вирізнити норми, прийняті в групі, очікування, вплив референтної групи, риси особистості тощо.

У другій половині XX століття окреслилися дві лінії в розумінні й дослідженні соціальної установки: перша — індивідуально-психологічна, друга — соціально-психологічна.

соціальні ролі

Людина щодня взаємодіє з різними людьми і соціальними групами. Рідко буває, коли він повністю взаємодіє тільки з членами однієї групи, наприклад сім'ї, але він в той же час може бути і членом трудового колективу, громадських організацій і т. п. Входячи одночасно в багато соціальні групи, він займає у кожній з них відповідне положення, обумовлене взаєминами з іншими членами групи. Для аналізу ступеня включення індивіда в різні групи, а також положень, які він займає у кожній з них, використовуються поняття соціального статусу та соціальної ролі.

Статус (від лат. Status - положення, стан) - стан громадянина.

Соціальний статус звичайно визначається як положення індивіда або групи в соціальній системі, що має специфічні для даної системи ознаки. Кожен соціальний статус має певним престижем.

Усі соціальні статуси можна розділити на два основних типи: ті, які пропонуються індивіду суспільством або групою незалежно від його здібностей і зусиль, і ті, які особистість досягає своїми власними зусиллями.

2. Роль

Соціальна роль (франц. Role - образ, втілений актором) - це поведінка, очікуване від того, хто має певний соціальний статус. Соціальні ролі - це сукупність вимог, пропонованих індивіду суспільством, а також дій, які повинен виконати людина, що займає даний статус у соціальній системі. У людини може бути безліч ролей.

Статус дітей зазвичай підпорядкований дорослим, і від дітей очікується шанобливість по відношенню до останніх. Статус солдатів відмінний від статусу цивільних; роль солдатів пов'язана з ризиком і виконанням присяги, чого не можна сказати про інші групи населення. Статус жінок відрізняється від статусу чоловіків, і тому від них очікують іншої поведінки, ніж від чоловіків. Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і навколишні вправі очікувати від нього виконання ролей згідно з даними статусами. У цьому сенсі статус і роль - це дві сторони одного феномена: якщо статус є сукупністю прав, привілеїв і обов'язків, то роль - дією в рамках цієї сукупності прав та обов'язків. Соціальна роль полягає: з рольового очікування (експектаціі) і виконання цієї ролі (гри).

Соціальні ролі можуть бути інституалізовані і конвенціональними.

Інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)

Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)

Норми культури засвоюються в основному через навчання ролям. Наприклад, людина, що освоює роль військового, долучається до звичаїв, моральним нормам і законам, характерним для статусу даної ролі. Тільки деякі норми приймаються всіма членами суспільства, прийняття більшості норм залежить від статусу тієї чи іншої особистості. Те, що прийнятно для одного статусу, виявляється неприйнятним для іншого. Таким чином, соціалізація як процес навчання загальноприйнятим способів і методів дій і взаємодій є найважливішим процесом навчання рольовому поведінці, в результаті чого індивід дійсно стає частиною суспільства.

Таким чином, соціальна роль трактується як очікування, вид діяльності, поведінку, уявлення, стереотип, соціальна функція і навіть набір норм. Ми розглядаємо соціальну роль як функцію соціального статусу особистості, реалізовану на рівні суспільної свідомості в експектацій, нормах і санкціях в соціальному досвіді конкретної людини.

Види соціальних ролей визначаються різноманітністю соціальних груп, видів діяльності і відносин, у які включена особистість. У залежності від суспільних відносин виділяють соціальні та міжособистісні соціальні ролі.

Соціальні ролі пов'язані з соціальним статусом, професією або видом діяльності (вчитель, учень, студент, продавець). Це стандартизовані безособові ролі, що будуються на основі прав і обов'язків, незалежно від того, хто ці ролі виконує. Виділяють соціально-демографічні ролі: чоловік, дружина, дочка, син, внук ... Чоловік і жінка - це теж соціальні ролі, біологічно зумовлені і передбачають специфічні способи поведінки, закріплені суспільними нормами, звичаями.

Міжособистісні ролі пов'язані з міжособистісними відносинами, які регулюються на емоційному рівні (лідер, скривджений, нехтуємо, кумир сім'ї, улюблений і т. д.).

У житті, в міжособистісних відносинах, кожна людина виступає в якій-то домінуючою соціальної ролі, своєрідному соціальному амплуа як найбільш типовому індивідуальному образі, звичному для оточуючих. Змінити звичний образ вкрай важко як для самої людини, так і для сприйняття оточуючих його людей. Чим більш тривалий період часу існує група, тим звичніше стають для оточуючих домінуючі соціальні ролі кожного учасника групи і тим складніше змінити звичний для оточуючих стереотип поведінки.

4. Основні характеристики соціальної ролі

Основні характеристики соціальної ролі виділені американським соціологом Толкотом Парсонсом. Він запропонував наступні чотири характеристики будь-якій ролі.

За масштабом. Частина ролей може бути строго обмежена, у той час як інша - розмита. Масштаб ролі залежить від діапазону міжособистісних відносин. Чим більше діапазон, тим більший масштаб. Так, наприклад, соціальні ролі подружжя мають дуже великий масштаб, оскільки між чоловіком і дружиною встановлюється найширший діапазон відносин. З одного боку, це відносини міжособистісні, що базуються на різноманітті почуттів та емоцій, з іншого - відносини регулюються нормативними актами і в певному сенсі є формальними. Учасники даного соціальної взаємодії цікавляться різними сторонами життя один одного, їх відносини практично не обмежені. В інших випадках, коли відносини строго визначаються соціальними ролями (наприклад, відносини продавця і покупця), взаємодія може здійснюватися тільки з конкретного приводу (в даному випадку - купівлі). Тут масштаб ролі зводиться до вузького кола специфічних питань і є невеликим.

За способом отримання. Ролі діляться на запропоновані і завойовані (ще їх називають досягаємо). Спосіб отримання ролі залежить від того, наскільки неминучою є дана роль для людини. Так, ролі молодої людини, старого, чоловіки, жінки автоматично визначаються віком і підлогою людини і не вимагають особливих зусиль для їх придбання. Тут може бути тільки проблема відповідності своєї ролі, яка вже існує як даність. Інші ролі досягаються або навіть завойовуються в процесі життя людини і в результаті цілеспрямованих спеціальних зусиль. Наприклад, роль студента, наукового співробітника, професора і т. д. Це практично всі ролі, пов'язані з професією і будь-якими досягненнями людини.

За ступенем формалізації. Діяльність може протікати як у чітко встановлених рамках, так і довільно.

Формалізація як описова характеристика соціальної ролі визначається специфікою міжособистісних відносин носія цієї ролі. Одні ролі передбачають встановлення лише формальних відносин між людьми з жорсткою регламентацією правил поведінки; інші, навпаки, - тільки неформальних, треті можуть поєднувати в собі як формальні, так і неформальні відносини. Очевидно, що відносини представника ГИБДД з порушником правил дорожнього руху повинні визначатися формальними правилами, а відносини між близькими людьми - почуттями. Формальні відносини часто супроводжуються неформальними, в яких проявляється емоційність, адже людина, сприймаючи і оцінюючи іншого, виявляє до нього симпатію або антипатію. Це відбувається, коли люди взаємодіють деякий час і відносини стають відносно стійкими.

За видами мотивації. В якості мотивації можуть виступати особистий прибуток, суспільне благо і т. д.

Мотивація залежить від потреб і мотивів людини. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Батьки, піклуючись про благо своєї дитини, керуються перш за все почуттям любові і турботи; керівник трудиться в ім'я справи і т. д.

5.Вплив соціальної ролі на розвиток особистості

Вплив соціальної ролі на розвиток особистості досить великий. Розвитку особистості сприяє її взаємодія з особами, що грають цілий ряд ролей, а також її участь в максимально можливому рольовому репертуарі. Чим більше соціальних ролей здатний відтворити індивід, тим більш пристосованим до життя він є. Таким чином, процес розвитку особистості часто виступає як динаміка освоєння соціальних ролей. Для будь-якого суспільства не менш важливо предпісиваніе ролей відповідно до віку. Пристосування індивідів до постійно мінливих віком і віковим статусам - вічна проблема. Не встигає індивід пристосуватися до одного віку, як тут же насувається інший, з новими статусами і новими ролями. Ледве юнак починає справлятися зі збентеженням і комплексами юності, як він вже стоїть на порозі зрілості, ледве людина починає виявляти мудрість і досвідченість, як приходить старість. Кожний віковий період пов'язаний із сприятливими можливостями для прояву здібностей людини, більше того, наказує нові статуси і вимоги навчання нових ролей. У певному віці індивід може мати проблеми, пов'язані з пристосуванням до нових рольовим статусним вимогам. Дитина, про який говорять, що він старшою за свої роки, тобто досяг статусу, притаманного старшої вікової категорії, зазвичай повністю не реалізує свої потенційні дитячі ролі, що негативно позначається на повноті її соціалізації. Часто такі діти відчувають себе самотніми, недолугими. У той же час статус незрілого дорослої людини являє собою комбінацію статусу дорослого з установками і поведінкою, властивими дитинству чи юності. У такої особистості зазвичай виникають конфлікти при виконанні ролей, відповідних її віку. Ці два приклади показують невдале пристосування до вікових статусах, запропонованим суспільством. Освоєння нової ролі може мати величезне значення для зміни людини. У психотерапії існує навіть відповідний метод корекції поведінки - іміджетерапія (імідж - образ). Пацієнту пропонують увійти в новий образ, зіграти роль, як у виставі. При цьому функцію відповідальності несе не сама людина, а його роль, яка задає нові шаблони поведінки. Людина змушена діяти інакше, виходячи з нової ролі. Незважаючи на умовність такого методу, ефективність його використання була досить висока, оскільки суб'єкту давалася можливість вивільнити пригнічені потягу якщо не в житті, то хоча б у процесі гри. Широко відомий соціодраматіческій підхід до інтерпретації людських вчинків. Життя розглядається як драма, кожен учасник якої грає свою специфічну роль. Програвання ролей дає не тільки психотерапевтичний, але також і розвиваючий ефект.