- •Історія політичних та правових вчень як наука і як навчальна дисципліна
- •1. Завдання і значення курсу історії політичних та правових вчень.
- •2. Предмет історії політичних та правових вчень.
- •3. Методи вивчення історії політичних та правових вчень.
- •4. Періодизація історії політичних та правових вчень.
- •Політичні та правові вчення давнього сходу
- •1. Особливості формування політичних та правових вчень в античності.
- •2. Політична та правова думка Ближнього та Середнього Сходу. Давній Єгипет.
- •3. Політична та правова думка давньої Індії.
- •4. Політична та правова думка давнього Китаю. Конфуцій, Мо-дзи та ін.
- •Політичні та правові вчення античної греції
- •I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
- •II. Етапи становлення і розвитку політичних та правових вчень в античній Греції:
- •III. Значення давньогрецької політичної та правової думки.
- •I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
- •II. Етапи становлення і розвитку політичних та правових вчень в античній Греції.
- •1. Гомер і Гесіод.
- •2. "Сім мудреців".
- •3. Піфагор і піфагорійці.
- •4. Геракліт.
- •5. Демокріт.
- •7. Сократ.
- •8. Платон.
- •9. Арістотель.
- •III. Значення давньогрецької політичної та правової думки.
- •Політичні та правові вчення античного риму
- •1. Загальна характеристика давньоримської політичної та правової думки.
- •2. Ціцерон.
- •3. Римські стоїки. Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.
- •4. Римські юристи.
- •Політичні та правові ідеї християнства
- •1. Загальна характеристика правових ідей раннього християнства.
- •3. Тома Аквінський.
- •1. Загальна характеристика правових ідей раннього християнства.
- •2. Святий Августин.
- •3. Тома Аквінський.
- •Політичні та правові вчення середньовіччя
- •1. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації.
- •2. Марсілій Падуанський.
- •3. Ніколло Мак'явеллі.
- •4. Франческо Гвіччардіні.
- •5. Жан Боден.
- •Політичні та правові вчення нового часу. Розвиток політичної та правової думки в голандії
- •1. Гуго Гроцій.
- •2. Барух (Бенедикт) Спіноза.
- •1. Гуго Гроцій.
- •2. Барух (Бенедикт) Спіноза.
- •Розвиток політичної та правової думки в англії
- •1. Томас Гобс.
- •2. Джон Лок.
- •Розвиток політичної та правової думки у франції
- •1. Вольтер.
- •2. Шарль Луї Монтеск'є.
- •Розвиток політичної та правової думки в італії
- •1. Джамбаттіста Віко.
- •2. Чезаре Беккаріа.
- •Розвиток політичної та правової думки у сполучених штатах америки
- •1. Б.Франклін, т.Пейн, т.Джеферсон.
- •2. А.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс.
- •Розвиток політичної та правової думки в німеччині
- •1. Самуїл Пуфендорф.
- •2. Вільгельм Гумбольдт.
- •3. Іммануїл Кант.
- •Політико-правова концепція геґеля
- •Історична школа права
- •1. Загальна характеристика
- •2. Густав Гуго
- •3. Фрідріх-Карл фон Савін'ї
- •4. Георг Фрідріх Пухта
- •Лібералізм як напрям у політичних і правових вченнях
- •1. Загальна характеристика
- •2. Ієремія Бентам
- •Розвиток лібералізму у франції
- •Розвиток новітнього лібералізму в XIX столітті політичні та правові погляди алексіса де токвіля
- •1. Лібералізм і демократія
- •2. Алексіс де Токвіль
- •Розвиток новітнього лібералізму в XIX столітті політичні та правові погляди джона стюарта міля
- •Позитивізм як напрям в історії політичних та правових вчень
- •1. Загальна характеристика
- •2. Огюст Конт
- •Зародження правового (юридичного) позитивізму
- •1. Загальна характеристика
- •2. Джон Остін
- •3. Карл Бергбом
- •Розвиток правового (юридичного) позитивізму правова концепція рудольфа ієрінга
- •Органічне вчення про державу та соціальний дарвінізм герберта спенцера
- •Зародження і розвиток соціалізму політичні та правові погляди сен-сімона, фур'є, оуена
- •1. Загальна характеристика
- •2. Клод-Анрі де Рувруа Сен-Сімон
- •3. Франсуа-Марі-Шарль Фур'є
- •4. Роберт Оуен
- •Політико-правове вчення марксизму
- •Зародження та розвиток анархізму
- •1. Загальна характеристика
- •2. П’єр Жозеф Прудон
- •3. Міхаїл Бакунін
- •4. Пйотр Кропоткін
- •Правові вчення хх століття
2. А.Гамілтон, Дж.Медісон, Дж.Адамс.
Представники групи централістів-федералістів, поділяючи думку демократів про верховенство влади народу, разом з тим, значну увагу приділяють практично-прикладним проблемам державного устрою та правління.
Джон Адамс (Adams), 1735–1826, — автор першої в американській правовій думці фундаментальної праці з питань держави і політичної науки — тритомної монографії "На захист конституцій урядової влади у Сполучених Штатах Америки" (1787–1788), — послідовний противник правління більшості і один з ідеологів сучасного консерватизму. Після завоювання незалежності він виділив питання про державний устрій, як виключно важливе та актуальне, відстоював три незалежні гілки влади (законодавчу, виконавчу і судову), сильну виконавчу владу і так звану систему стримувань і противаг. Його погляди знайшли подальший розвиток у збірнику "Федераліст", одним з авторів якого був і Олександр Гамілтон.
Александр Гамілтон (Hamilton), 1757–1804, — визнаний лідер федералістів, видатний державний діяч, основою політичної творчості якого був захист сильної централізованої влади федерації в інтересах міцності союзу, його зовнішньої та внутрішньої безпеки. Гамілтон поділяв думку Адамса про те, що встановлення системи стримувань і противаг у сфері державної влади є необхідним в силу егоїзму людей, яких треба заставляти до співпраці в ім'я загального блага. Найміцнішою опорою будь-якої держави є інтереси людей. Без їхнього врахування будь-яка конституція перетворюється у пустий звук. Підкреслюючи важливість розподілу влади, Гамілтон вказував на значимість судової влади, зазначаючи, що, коли основою виконавчої влади є меч, законодавчої — гаманець, то судової — мудрість. Джеймс Медісон (1751–1836) — "батько американської конституції". У своїй концепції, поруч з проблемами розподілу влади, системою стримувань і противаг, він значну увагу приділяв проблемі визнання прав людини, зокрема права на власність, та законодавчому закріпленню і захистові цих прав. Він підкреслював, що гарантією свободи громадян є загальне виборче право, короткі періоди між виборами, утвердження у громадян почуття справедливості. Власне сукупність ідей названих діячів американської правової думки дала можливість створити американську конституцію, яка і через двісті років залишається ефективною конституцією для демократичної держави.
Розвиток політичної та правової думки в німеччині
1. Самуїл Пуфендорф.
2. Вільгельм фон Гумбольдт.
3. Іммануїл Кант.
1. Самуїл Пуфендорф.
Самуїл фон Пуфендорф (Pufendorf), 1632–1694 — основоположник світської юридичної науки, опертої на природне право, в Німеччині. Йому належить більше 20 праць з правознавства та історії, серед них "Вступ до загальної юриспруденції. У двох книгах" (1660), "Про право природи і народів. У восьми книгах" (1672), "Про обов'язки людини і громадянина відповідно до природного права" (1673).
Природне право, у трактуванні Пуфендорфа, виступає, як універсальна соціальна етика, норми якої регулюють поведінку всіх людей, незалежно від їхніх титулів, майнового стану, державної приналежності та внутрішніх переконань. Ці норми мають універсальний характер, оскільки всім індивідам, без винятку, властиві однакові потреби: перш за все, жити разом з ближніми, з собі подібними, оскільки поза суспільством, наодинці, самостійно людина існувати не може ні фізично, ні духовно. Людина, — підкреслював мислитель, — з'являється тільки там, де люди взаємно допомагають один одному. Для людини є вигідним спільне життя. З цього випливає зміст основного закону природного права, суть якого полягає у тому, що кожен повинен намагатися, наскільки це можливо, піклуватися про спільноту та оберігати її.
Розглядаючи державу та її роль у суспільстві, вчений зазначав, що держава — це єдина надійна установа, здатна гарантувати безпеку людей. Він дає таке визначення: "Держава є складною моральною особистістю, воля якої сприймається, як воля всіх; утворюється ця воля єднанням багатьох воль шляхом договору, щоб використовувати сили і здібності кожного для загального миру і безпеки". Призначення держави, за Пуфендорфом, полягає у тому, щоб бути надійним гарантом порядку в людському суспільстві, гарантом спокою серед людей, вона повинна також захищати зовнішню безпеку країни. Крім того, держава не дозволяє церкві втручатися у практичне світське життя, оскільки сферою діяльності духовенства є виключно внутрішні переконання та совість людини.
Свої завдання держава вирішує за допомогою законів, які вона видає. Закон він розуміє, як наказ законодавця, волі якого належить підпорядковуватися, незалежно від згоди чи незгоди з цією волею. Закон встановлює межі природної свободи людини.
В цілому, внесок мислителя у розвиток політичної та правової думки взагалі і німецького Просвітництва зокрема є дуже значний і вагомий.