2. Економічні методи менеджменту

Економічні методи управління посідають найважливіше місце в системі методів менеджменту. Це зумовлене тим, що управлінські відносини визначаються насамперед економічними відносинами, в основу яких покладено об’єктивні потреби й інтереси людей. Визначення сукупності економічних важелів, за допомогою яких досягається ефект, що задовольняє вимоги колективу в цілому й кожного працівника зокрема є принциповим питанням для підприємств готельно-ресторанного бізнесу.

Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей і резервів виробництва, що особливо є важливим у період становлення ринкових відносин. У період адаптації до ринку є необхідним запровадження системи матеріального симулювання з врахуванням економічних інтересів усіх учасників трудового процесу, створення умов, при яких економічні методи були б дієвими і цілеспрямованими.

Основне завдання змін економічних методів управління в готельно-ресторанному бізнесі полягає у тому, щоб створити такі організаційні умови, за яких підприємства виконували б усі функції на найвищому рівні.

На відміну від організаційно-адміністративних економічні методи передбачають розробку планово-економічних показників і способи їх досягнення. Вони є досить ефективним засобом економічного механізму в господарських відносинах. У результаті підвищення дієвості економічних важелів і стимулів формуються такі умови, в яких трудові колективи та їх члени спонукають ся до ефективної роботи не тільки через адміністративний вплив (накази, вказівки), скільки через економічне стимулювання. На основі економічних методів управління розвивається й стають ефективнішими адміністративні та соціально-психологічні методи, підвищується професіоналізм і культура їх застосування.

Конкретний набір і зміст економічних важелів визначається специфікою діяльності підприємств готельно-ресторанного бізнесу.

Техніко-економічні плани впливають на працівників шляхом їхньої побудови за тривалістю дії, рівнем впливу та змісту.

Місячні, квартальні, річні та іншої тривалості плани впливають на ритмічність виробного-господарської діяльності, якість продукції, положення організації на ринку тощо. Їхній вплив на працівників створює атмосферу зайнятості, неперервності трудових процесів, стабільності у виготовленні продукції та здійснення послуг.

Застосування планів на рівнях організацій, підрозділів, служб дає змогу забезпечити вплив на відповідні групи працівників. Очевидно, що план для організації впливає на її керівників, а цеховий план – на працівників цеху. Для забезпечення впливу на всі групи працівників відповідно використовують плани для відділів, бюро, дільниць і навіть для конкретних працівників у вигляді норм праці (норм виробітку, часу, обслуговування та чисельності).

Для забезпечення конкретних зрушень в організації відповідно формують техніко-економічні плани: добирають показники, визначають умови їх досягнення, способи доведення до виконавців та контролю.

Економічні плани. Ця група методів менеджменту утворюється у результаті реалізації відповідних конкретних функцій менеджменту через загальну функцію менеджменту – планування. Оскільки планування поділяється на стратегічне і тактичне, то логічно випливає, що усі економічні плани доцільно поділяти на дві групи:

• стратегічні плани (містять стратегічні показники, вибір напрямків та шляхів діяльності у довготерміновому періоді тощо);

• тактичні плани поділяються на поточні плани (містять перелік показників, що стосуються усіх сфер діяльності організації та спрямовані на досягнення стратегічних показників; перелік щодо досягнення установлених параметрів та бюджет організації) та оперативні плани (платіжний календар, касовий план, фонд робочого часу, табель робочого часу, оперативно-виробничий графік виконання робіт, операційні технологічні графіки, сіткові графіки тощо).

Планування як складова економічних методів управління необхідне для:

1. визначення основних шляхів та способів щодо зміцнення власності;

2. передбачення тенденцій щодо економічного зростання;

3. визначення потреб у виробничих ресурсах і шляхів найефективнішого їх використання.

Планування – це специфічна сфера економічної діяльності на науковій основі, тому управління випростовує його методи та прийоми для здійснення економічного впливу на всі ланки господарського механізму.

Економічні стимули базуються на використанні матеріальних стимулів (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивідендів, цінних подарунків дотацій, компенсацій, пільг.

Економічне стимулювання як метод управління реалізується через відповідні принципи управління. Основними його джерелами є:

• фонд соціального розвитку, який колектив використовує для зміцнення матеріально-технічної бази та соціально-культурної сфери, проведення оздоровчих, культурно-масових заходів;

• фонд оплати праці та матеріального заохочення який використовується на заробітну плату, матеріальну допомого та інші потреби колективу підприємства.

Матеріальне заохочення сприяє удосконаленню організацій та зміцненню дисципліни праці, підвищенню рівня її нормування та продуктивності, досягнення високих показників діяльності підприємств в цілому. Воно є ефективним лише тоді, коли всі категорії працюючих однаковою мірою зацікавлені в його збільшені. Особливе значення тут має особиста зацікавленість управлінського персоналу. Від якості управлінських рішень залежить ефективність використання матеріально-сировинних та інших ресурсів, якість виготовлених послуг та продукції, тобто ефективність діяльності підприємства.

Фінанси як спосіб досягнення максимального достатку організації впливають на працівників шляхом створення і використання централізованих і децентралізованих грошових коштів, інвестицій тощо. За допомогою фінансів формуються пропорції розподілу фондів накопичення та споживання, утворюються фінансові ресурси для виробничого і соціального розвитку підприємства, забезпечення збільшення прибутку. Управлінський вплив фінансування реалізує через планування, формування фондів стимулювання та контроль за їх виконанням.

Аналогічний вплив має кредит як спосіб тимчасової передачі грошових коштів, товарів та інших цінностей на умовах повернення та платності. Кредитування – це метод управління, який поєднує можливості централізованого управління з найгнучкішим і найоперативнішим впливом на діяльність підприємств.

Вплив через податки сприяє регулюванню взаємин держави з організаціями та громадянами, а також з іноземними фізичними та юридичними особами. Одночасно податки є основним джерелом формування та поповнення доходної частини бюджету держави.

Особливу роль у межах поточних планів відіграє бюджет, який формує засади функціонування організації з позиції співвідношення надходжень та видатків. Бюджет – розпис надходжень та видатків на певний період, пов'язаний з функціонуванням певного об’єкта, реалізацією проекту, виробництвом продукції (товарів, робіт, послуг), що формується на засадах багатоваріантного аналізу з метою пошуку найоптимальнішого шляху досягнення встановлених цілей організації та реалізації обраних заходів досягнення планових параметрів. Використання бюджету як грошового виразу збалансованості доходів і витрат за конкретний період дає змогу впливати на процеси зменшення витрат на виробничо-господарську діяльність, пошук шляхів збільшення доходів, створення режиму економії.

Бюджет виконує такі функції:

• забезпечує чіткість та цілеспрямованість діяльності організації, ритмічність та безперервність виробничо-господарських процесів;

• створює об’єктивну основу для оцінки результатів діяльності організації в цілому та її підрозділів;

• визначає обсяги та структуру витрат і джерела їх покриття;

• вказує напрямки економії витрат та збільшення надходжень;

• виступає засобом координації діяльності різних підрозділів організації для досягнення загальних результатів;

• забезпечує цільове використання коштів та протидіє їх без господарському використанню;

• сприяє делегуванню повноважень і посилює мотивацію управлінців;

• сприяє розвитку внутрішнього моніторингу.

Класифікація бюджетів організації:

За видами витрат:

• бюджет поточних витрат;

• бюджет капітальних витрат.

За способом врахування витрат:

• поелементний бюджет;

• постатейний бюджет.

За відповідністю видатків та надходжень:

• збалансований;

• дефіцитний;

• профіцит ний.

За об’єктом бюджетного планування:

• бюджет виготовлення окремих виробів (виконання робіт, надання послуг);

• бюджет центрів відповідальності;

• бюджет реалізації конкретних проектів;

• зведений бюджет.

За рівнем пристосування бюджетних показників до змін середовища функціонування:

• стабільний;

• гнучкий;

• безперервний.

За сферами діяльності:

• операційний;

• фінансовий;

• інвестиційний.

За формою вираження:

• грошовий;

• негрошовий.

Необхідно зазначити, що кількість, види та форму бюджетів кожна організація обирає для себе самостійно, залежно від типу внутрішньої організації, профілю та видів діяльності, форми власності, спеціалізації, розміру, етапу життєвого циклу, особливостей середовища функціонування, стадії впровадження та застосування бюджетної системи та інших чинників. На відміну від фінансової звітності, форма, види бюджетів та терміни їх формування і звітування не регламентуються законодавчо, а обираються організацією залежно від наявних потреб та умов діяльності.

Вплив через ціни стимулює випуск необхідної продукції (за кількістю та якістю) сприяє фінансовій стабілізації, структурним змінам в організації, активізує інвестиційну та інноваційну діяльність. Ціна використовується як активний засіб впливу на зростання ефективності виробництва, підвищення якості та зниження собівартості готельних послуг та ресторанної продукції.

Удосконалення економічних методів управління тісно пов’язане із удосконаленням системи нормативів, що є особливо важливим, оскільки економічні методи є основною економічною складовою механізму управління й водночас виступають базою реалізації адміністративних методів.