Чорна Н.Г

студентка IV курсу

хореографічної групи

Училище культури і мистецтв

Грецькі танці

м.Львів 2012р.

Вступ

Танець в Давній Греції грав не тільки естетичну, але і виховну роль.Його викладання було обов’язковим для всіх учбових закладів. Грецькі філософи Платон, Аристотель, Плутарх залишили в своїх працях перші хореографічні терміни. Вони визначили принципи градації танців, виділив культові, громадські, військові та сценічні (танець був важливою частиною давньогрецького театру).

Мета статті– дослідження этногенетичних зв'язків та етнічної специфіки грецьких танців у контексті істо-ричних контактів маріупольських греків.

Танці Давньої Греції називались хороводами, що не значило обов’язкової будови кола.

 Повільні, святкові танці присвячувались Аполлону, богам Олімпу, швидкі та запальні танці– богу Вакху.

  Військові танці викладали в школах Давньої Спарти, прирівнюючи їх до загально фізичної підготовки майбутніх воїнів.Сценічні танці виконувались в театральних виставах вільними громадянами, яких називали хоревтами. Евмелії виконувались в трагедіях, кордакс – в комедіях, сикініда – в сатирі.

У селах маріупольських греків поряд з музично-поетичним мистецтвом танець віддавна був необхідною складовою народних гулянь.Танець у греків лише в декількох випадках мав обрядове значення, аж до су-часності він є улюбленим видом розваг на весіллях, сімейних урочистостях і громадських святах.Найбільш розповсюдженими на сьогоднішній день є танці "Богда-нка" та "Хайтарма".

Грецькі танці, як і танці інших народів, які знаходяться довгий час під упливом тюркської культури, мають складний ритмометричний малюнок, причому дуже часто танцювальні та музичні фрази не збігаються. Найбільш розповсюджені музичні розміри несиметричні – 7/8 та 9/8.

У минулому всі грецькі весілля супроводжувалися танцями. Вони виконувалися в різні моменти весільного обряду.Танець "Ярим-ава" (турец. yarım – неповний, незавершений, hava – мелодія, наспів)весільний танець найстаріших жителів села після вінчання молодих під час весільної ходи.Він виконується в спокійному темпі в колі або півколі, але обов'язково з чіткими рухами. Танець "Дубурджа" (турец. duburacı – ведучий подвійну гру), який відрізнявся своєю оригінальністю, виконувався винятково матір'ю перед гостями і нареченими після звершення обряду вінчання та повернення їх з церкви у батьківський дім. Незвичайність цього танцю полягає у використанні нетрадиційних рухів для грецьких танців – вибивання та вистукування.Танець "Джин-ава" (турец. cavan-ava) виконувався протягом весілля двічі: коли наречений, озброєний шаблею за- бирав наречену з батьківського дому, та під час обряду обдарування молодих – "саачув" (турец. sağaçuv – від"сіяти"). В обох випадках у танці брали участь чоловіки різного віку. Ще в кінці ХІХ ст. танці, які виконувалися на початку весільного бенкету виключно старими, вийшли з побутування: "Ер аваси" (чоловічий танець) та "Агир аваси" (важкий або повільний, статечний, урочистий танець) "Трапезитка" (грец. τραπέζι – стіл) – застільний весільний танець, під час якого гості вітають наречених, пританцьовуючи під музику сидячи, не виходячи із-за столу.

Найпопулярнішим танцем у грецьких селах Приазов'я є "Хайтарма" Різновидів цього танцю багато. Усі вони похідні від кримськотатарської "Кайтарми"Греки, які проживали в Криму поряд з татарами, перейняли багато їхніх звичаїв, а серед них такий: при одруженні в дім нареченого приїжджала численна свита родичів, земляків нареченої, під час чого відбувався

взаємний показ хореографічного мистецтва.До сьогоднішнього дня "Кайтарма" залишається улюбленим танцем багатьох народів Криму.У селах маріупольських греків у "Хайтармі" брала участь будь-яка кількість виконавців. Загальний танець змінювався виступом окремих пар.Наприкінці кожної танцювальної фігури танцюристи вигукували "О-п-р". Під час виконання танцюристи діляться на невеликі групи, кожна з яких змінює фігуру танцю, але всі виконують один і той же рух – приставний крок. У весільному обряді "Хайтармі" відводиться важлива роль. Інколи він є показовим, тобто дві–три пари старших людей танцюють, а решта сидять за столом, аплодуючи в ритм музики Елементи й характер "Кайтарми" простежуються в болгарському танці "Речениця". Причому рухи грецьких і

болгарських танців дуже близькі наявністю східних елементів, оскільки ці два народи знаходилися тривалий час під впливом тюркської культури. У деяких селах Приазов'я побутує греко-болгарська "Хайтарма" (дві частини болгарської музики й одна – грецької). Розповсюджена також "Агар-ава-кайтарма" (турец. ağar – ставати білим, сивим) – циклічна форма, коли повільний плавний танець змінюється танцем швидким.

Найбільш життєрадісним і веселим танцем є "Бувданка", "Бувдан-аваси" – молодіжний танець, складніший у виконанні ніж "Хайтарма". Виконується він парами, не торкаючись один одного.У румейських селах він відрізняється пластикою рухів руками, в урумських – більш швидким музичним темпом.Як зазначалося раніше, для танців греків Приазов'я характерні несиметричні музичні розміри. Ці масові танці можуть бути чоловічими, жіночими і змішаними.У старовину хоровод складався з декількох кіл. Зазвичай танець

починали юнаки, за ними рухалися дорослі чоловіки, а потім – старші. За такою ознакою будувалися і жіночі хороводні танці. До нашого часу збереглися два найцікавіші танці в румейських селах Ялта та Урзуф – "Макрицаура" – "довгий плуг" (грец. µακρύς – довгий, τσάπα – сапка для прополки), який виконується з хустками і "Дупло–хоро" (грец. διπλός – подвійний, χορός – танець) – круговий танець з подвійним колом. Для них характерні

дійства по колу і зигзаги. Виконавці тримаються за руки, опущені донизу або підняті від ліктя вгору. Маріупольські греки протягом тривалого історичного часу проживали в степах Криму по сусідству з турками і татарами, і тому значне місце в хореографічній культурі відведено танцям чабанів – "Чобан-авси" (турец. çoban– чабан), більшість яких мають очевидно турецько – татарське підґрунтя. Це "Бойім-одаман" (турец. boğım adaman – глава пастухів), "Джаван-ава" (турец. cavan- ava), "Трієтку" (турец. trıyetku). Усі танці пастухів дуже виразні. У них танцюючі змагаються у вправності і передають красу руху тіла спритного чоловіка.Найскладнішими танцями є "Юртуш", "Йортуш" (грец. γιορτή – святкування), у якому виконавці постійнокружляють наодинці або в парах, та "Уртапан" (турец. urtopan) – танець, повністю побудований на стрибках. Деякі танці в наш час забуті. Від них залишилися лише згадки старих людей, інколи згадується лише музичний супровід. А якщо досліднику пощастить – можна натрапити на фото. До таких "щасливих" танців можна віднести "старовинний жіночій танець", який виконувався старшими жінками в подвійному колі.

Танець Осман Така (Albanian : Vallja e Osman Takës , Greek : Ο χορός του Οσμάν Τάκα, or Σαμαντάκα) — найвідоміший народний танець чамів та албанців і греків. Цей танець пов'язаний з Осман Така, лідером чамів, хто боровся проти сил Оттоманської імперії, і яким вдалося втекти від смерті завдяки цьому танцю. Цей старовинний народний танець чамів, але під цим ім'ям він відомі тільки з 19-го століття.

Історія танцю

Осман Така був одним з основних сподвижників в часи Національного відродження Албанії і відомим танцівником свого часу. Його ранні роки не ясні, окрім того, що він народився в Філіатес (Filiates) в одній з найбільш міцних і багатих родин міста. У 1848 році він почав збройне повстання проти Османської імперії і став головним героєм у албанського опіру силам Османської імперії. Після того як османській реакції вдалося захопити вивільнені революціонерами території, Осман був арештований в 1886 році і обвинувачений в зраді. Він був переведений у в'язницю в Яніні і був засуджений до смертної кари. Легенди повідають, коли його попросили назвати своє останнє бажання, він захотів, щоб дозволили зтанцювати. Його танець був такий красивий, що місцеві жандарми з османської армії, не стратили його, лише через кілька днів він був спійманий знову і був убитий в селищі Коніспол (Konispol).

Танець Чаміко (грец. Τσάμικος, Tsamikos) народний танець чамів, відомий в грецькому фольклорі як Мeans dance of the Chams, посилається на події історії як чамів, так і греків, в часи 19 століття. Він також відомий в грецькій танцювальній культурі, де носить назву Танець Клефтікос (грец. Κλέφτικος).

Танцюють його майже виключно чоловіки, цей танець поєнює швидкі й повільні рухи. Сьогодні Чаміко є популярним танцем на фестивалях та весіллях, особливо в сільських районах Центральної Греції і Пелопоннеса, а також Епіру (де послуговуються повільнішими версіями)^[1]. В Греції цей танець, зазвичай, показується на честь загально національного свята - річниці прийняття Декларації про початок грецької війни за незалежність 1821, яка ще носить назву Грецька революція.