1.Архівонавство як наука і навчальна дисципліна

Серед галузей наук і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство, як система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.

Словом «архів» у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювались і зберігались важливі державні акти.

В сучасній професійній лексиці поняття «архів» має 2 основних значення:

А) соціальна інституція, що забезпечує потреби суспільства у документній інформації через архівні документи,організовуючи їх зберігання і користування ними;

Б) сукупність документів, сформованих в результаті діяльності установ, підприємств, організацій, окремих осіб.

Архіви є скарбницями історико-культурної спадщини народу, що охороняється законом. Це також інформаційні системи, де застосовуються новітні інформаційні технології для опрацювання, класифікації, зберігання та використання документів.

Архіви – це ще й установи державного управління і, тому тісно пов’язані з різними сферами державного життя.

Архівна справа – галузь життєдіяльності суспільства, яка охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та ін. питання діяльності юридичних і фізичних осіб, пов’язані з накопиченням, обліком, зберіганням архівних документів та використанням відомостей, що, містяться в них.

Знання про архіви, самі архіви, зародились давно, але наукового характеру набули в країнах Західної Європи у 18 ст. В Росії та Україні – в середині 19 ст.

На межі 19-20 ст. виник термін «архівістика». Він був пов'язаний з вивченням історії архівної справи, збиранням і зберіганням документів, розробкою наукових основ організації роботи з документами, їх пошуком, відбором і публікацією.

В 1920-х роках поряд з цим поняттям, стали вживати термін «архівознавство», що відображав не лише прикладне, а й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань.

Архівознавство сформувалось в рамках історичної науки, довгий час його вважали «допоміжною історичною дисципліною». З 1970-х рр. – спеціальною галуззю історичної науки.

В сучасний період архівознавство набуло статусу автономної наукової системи, в результаті розширення сфери діяльності архівів, збагаченням їх функцій та підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному і духовному житті суспільства.

2. Предмет, об’єкт і методи дослідження архівознавства

Архівознавство – комплексна система знань, що вивчає історію, теорію і практику архівної справи, її правові та економічні засади.

Дана дисципліна сприяє підготовці фахівців для архівних установ, дає необхідні знання для істориків, правників, культурологів, філологів, фахівців державного управління, яким у науковій та практичній діяльності доводиться вирішувати проблеми архівістики.

Завдання курсу «Архівознавство» полягає в тому, щоб дати систему знань з історії і розвитку архівної справи, формування Національного архівного фонду (НАФ), становлення архівної системи та діяльності архівних установ, основних принципів комплектування, зберігання та використання інформаційно-документальних ресурсів.

Предметом архівознавства як науки є тенденції та закономірності становлення і розвитку архівної справи, наукові засади експертизи цінності документів, організації документів НАФ, архівного описування, створення довідкового апарату зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.

Об’єктом архівознавства виступають НАФ та система архівних установ.

Архівознавство спирається на загальнонаукові та специфічні методи дослідження. Серед них:

· метод наукового аналізу та синтезу ( дозволяє досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи);

· історичний (уможливлює дослідження витоків і розвитку архівної справи);

· ретроспективний (дає змогу зануритись у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу архівного будівництва);

· порівняльний (уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів);

· класифікації;

· наукової евристики;

· критики та ідентифікації джерел.

Жоден з методів не є універсальним. Оптимальних результатів досягають за умови комплексного застосування методів.

Архівознавство як наука ґрунтується на таких основоположних принципах:

· науковості (застерігає від описовості, фактографічності, заідеологізованості);

· історизму (закликає глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа);

· об’єктивності (передбачає всебічність дослідження).

Крім загальних принципів архівознавства, виділяють і специфічні принципи ведення архівної справи:

· неподільності архівних фондів;

· доступності (відкритості) архівної інформації.