23.  Управління інноваціями

23. .2. Тема: інноваційна діяльність як об’єкт управління (2 год.)

УДК: 658. 589.012.32. Боліла С.Ю., к.с-г.н., доцент кафедри менеджменту організацій ХДАУ

План

1. Сутність, об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності. Сфера інноваційної діяльності.

2. Інноваційний процес та його етапи.

3. Джерела та методи генерування нових ідей (новацій)

3. Характеристика інноваційної інфраструктури.

.

Інноваційна діяльність як об'єкт управління

1. Сутність, об'єкти та суб'єкти інноваційної діяльності. Сфера інноваційної діяльності .

Вирішення економічних, соціальних, управлінських і особистих проблем у сучасному суспільстві передбачає специфічний, новаторський, стиль господарювання, в основі якого - орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність.

Інноваційна діяльність — процес, спрямований па реалізацію результатів завершених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, а також супутні наукові дослідження і розробки. Інноваційна діяльність розпочинається з виникнення науково-технічної ідеї і завершується розповсюдженням продукту.

Згідно з Законом України "Про інноваційну діяльність" інноваційна діяльність - це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробку, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг

Отже, інновація - це кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав утілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, процесу, що використовується у практичній діяльності, або нового підходу до соціальних послуг.

Суть інноваційної діяльності полягає в її напрямах:

— управління процесами створення нових знань;

— управління творчим потенціалом тих, хто створює нові знання;

— управління освоєнням та розповсюдженням (дифузією) нововведень;

• управління соціальними та психологічними аспектами нововведень.

Інноваційна діяльність передбачає створення цілого комплексу наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних захо­дів, які у своїй сукупності ведуть до створення інновації «під ключ», тобто повністю готової до реалізації на ринку.

Ця діяльність охоплює:

• випуск і поширення принципово нових видів техніки і тех­нології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з ве­ликими строками окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку і впровадження нової ресурсозберігаючої техноло­гії, призначеної для поліпшення соціального й екологічного ста­новища.

До основних видів інноваційної діяльності належать:

- фундаментальні дослідження;

- прикладні дослідження;

- дослідно-конструкторські розробки;

- дослідно-експериментальні розробки;

- організаційно-економічна робота;

- промислове виробництво нових товарів.

Різновидами основних видів інноваційної діяльності можуть бути:

1. підготовка і організація виробництва, що охоплює придбання виробничого обладнання та інструменту, зміни в них, зміни в процедурах, методах і стандартах виробництва і контролю якості, що є необхідним для створення нового технологічного процесу;

2. перед виробничі розробки, що включають модифікацію продукту і технологічного процесу, перепідготовку персоналу для використання нових технологій і обладнання;

3. маркетинг нових продуктів - попереднє до слідження ринку, адаптацію продукту до різних ринків, рекламна компанія;

4. придбання патентів, ліцензій, розкриття ноу-хау, торгових марок, конструкцій, моделей та послуг технологічного змісту;

5. придбання машин та обладнання , пов’ язаних з впровадженням на ІП продуктових або процес них інновацій;

6. виробниче проектування - підготовка планів та креслень для визначення виробничих процедур, технічних специфікацій.

В основі інноваційної діяльності лежить науково-технічна діяльність( НТД)- пов’язана зі створенням, розвитком, поширенням і використанням науково-технічних знань у всіх областях науки і техніки. Як об’єкт статистики охоплює : 1) наукові дослідження і розробки; 2) науково-технічну освіту і підготовку кадрів; в) науково-технічні послуги. При здійсненні НТД важливе значення має масштаб наукових робіт:

- наукове ( науково- технічний напрямок) – найбільш масштабна наукова робота, що має самостійний характер і присвячена рішенню важливої задачі розвитку даної галузі науки і техніки, здійснюється зусиллями ряду наукових організацій.

- наукова проблема – частина наукового напрямку, один з можливих шляхів його рішення, може вирішуватися я у виді цільової науково-технічної програми, що ув’язана по ресурсам виконавцям, термінам робіт. Координацію цих робіт порвинні проводити головні наукові організації;

- наукова тема- частина проблеми, що виріщується в межах певної організації і виступає основною одиницею тематичного плану при фінансуванні, плануванні і обліку робіт, мета- ефективне вирішення конкретної задачі дослідження патентних або економічних робіт та ін.. Тема в залежності від складності може розбиватися на етапи ті під етапи.

Інноваційний цикл у доволі деталізованій інтерпретації представлено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Характеристика стадій інноваційного циклу

Інноваційна діяльність як система має такі властивості: взаємозв'язок і взаємодія всіх елементів, цілісність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість із завданнями і цілями організації, адаптивність, гнучкість до змін середовища, автономність управлінської структури, функцій управління, багатофункціональність і багатоаспектність, оновлюваність.

Об'єктом інноваційної діяльності є інновації (нововведення; лат. novo - змінювати, оновлювати). Це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Отже, інноваційними продуктами можуть бути визнані:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання і процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що відчутно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єкти інноваційної діяльності - фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

Головні суб'єкти- новатор, інноватор, інвестор.

Новатор- учасник ІП , що здійснює пошук інноваційних ідей та розробку новацій на їх основі:

1. НД організація;

2. малі інноваційні підприємства ;

3. інжівдділи НДДКР на великих підприємтвах;

4. інжінірінгові компанії;

5. відділи НДДКР на великих підприємтвах;

6. індивідуальні винахідники.

Інноватор- учасник інноваційного процесу, що здійснює впровадження та просування ( комерціалізацію) новацій на ринку:

1. впроважувальні ризико- фірми;\

2. концерни;

3. ФПГ.

Інвестор- учасник, що здійснює фінансування розробок та впровадження інновацій:

1. державні та комерційні банки;

2. інвестиційні кампанії;

3. страхові кампанії;

4. пенсійні фонди;

5. спеціалізовані кампанії;

6. приватні особи.

Усе різноманіття господарських систем, які беруть участь в інноваційному процесі, можна подати у вигляді чотирьох найбільш типових груп.

Група І. Державні господарські системи й управлінські органи:

- державні органі (міністерства, комітети, відомства і т. д.);

- регіональні і (частково) муніципальні органи управління;

- великі державні підприємства;

- міждержавні спільні органи управління, підприємства й організації;

- державні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро, проектно-конструкторські, проектно-технологічні та інші організації, а також аналогічні об'єкти, що є власністю держави і місцевих органів самоврядування.

Група ІІ. Некомерційні безприбуткові наукові і навчальні бюджетні організації:

- установи Національної академії наук України, їх відділення і філії, центри, лабораторії, інститути фундаментальних досліджень;

- державні наукові центри і регіональні бюджетні наукові центри;

- академічні і галузеві (міжгалузеві) технополіси, експериментальні бази, лабораторії та полігони;

- установи, організації науково-технічної інфраструктури (інформаційні служби, бібліотеки, банки даних та ін.);

- державні і регіональні університети, вищі заклади освіти, навчальні центри, організації підвищення кваліфікації кадрів.

Група ІІІ. Підприємницькі господарські системи, які функціонують, як правило, на принципах самооплатності:

- транснаціональні і міждержавні спільні підприємницькі структури (компанії, акціонерні товариства і т. д.);

- об'єднання, концерни, синдикати;

- промислово-фінансові групи, холдинги;

- корпорації та фірми;

- державно-підприємницькі змішані компанії (акціонерні товариства);

- приватні підприємства;

- комерційні організації, що надають послуги підприємницьким структурам у сфері інноваційної діяльності (консалтинг, лізинг, маркетинг, інжиніринг, реклама, аудиторство, підготовка і перепідготовка кадрів, бізнес- інкубатори, інформаційне забезпечення, банківські послуги, страхування), а також різні комерційні підприємства ринкової інфраструктури.

Група IV. Позабюджетні некомерційні безприбуткові організації:

- державні і регіональні інноваційні, екологічні, інвестиційні та інші фонди;

- громадські організації, творчі суспільства, союзи промисловців, товаровиробників та інші, що фінансуються за рахунок членських внесків і коштів спонсорів;

- некомерційні кооперативи і т. д.;

- благодійні організації, що використовують засоби спонсорів.

Об'єкти, які належать до кожної з перерахованих груп, можуть тією чи іншою мірою брати участь в інноваційній діяльності на одному або одночасно на кількох рівнях багаторівневої моделі. Можливі відмінності в обсягах і формах їх участі можуть бути пов'язані з певними факторами: організаційно-правовими формами господарювання, галузевою належністю, масштабами і кінцевими цілями діяльності, рівнем самостійності або рамками підпорядкованості, джерелами ресурсів, формами і методами державного та непрямого регулювання.

На підставі вітчизняного і зарубіжного досвіду можна стверджувати, що для інноваційних господарських систем, представлених у першій і другий групах, найбільш характерним є використання таких методів регулювання, як державні цільові програми і плани, повне і змішане бюджетне фінансування, матеріально-технічне постачання, державний контроль і т. п.

Функціонування інноваційних господарських систем третьої групи повинно ґрунтуватись на активнішій ролі таких важелів ринкового саморегулювання, як ціни, акціонерний капітал, кредити, дивіденди та ін. Держава тут може впливати через фінансово-ресурсні підтримки, дотації, податкові та інші пільги.

Суб'єкти четвертої групи, використовуючи суспільну основу, некомерційні важелі, безумовно, можуть брати активну участь, приносити відчутну користь у здійсненні інноваційної діяльності на різних рівнях.

Показниками інноваційної діяльності можуть виступати :

• наукомісткість виробництва - питома вага витрат на НДДКР в загальному об’ємі відвантаженої продукції;

• продуктоміскість науки- об’єм конкурентоспроможної продукції на одиницю витрат на НДДКР.

Інноваційна діяльність пов'язана з трансформацією наукових досліджень і розробок, винаходів і відкриттів у новий продукт або новий технологічний процес, які впроваджуються у виробни­чий процес, або в новий підхід до соціальних послуг. На рис. 2.2 показані основні види інноваційної діяльності

Рис. 2.2 Система показників наукової та інноваційної діяльності

Слід зазначити, що інноваційна діяльність, як і будь-яка інша потребує організаторських здібностей. Упровадження інновації у життя — складна і цілеспрямована праця, яка покладає на виконав­ців додаткові обов'язки: бути завзятими і наполегливими. Якщо ці якості відсутні, то ніякий талант і ніякі знання не допоможуть

Основні чинники, які стримують ін­новаційну діяльність або сприяють її проведенню, наведені в табл.2.1.

Таблиця 2.1

ОСНОВНІ ЧИННИКИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ІННОВАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ (ІД)

Група чинників	Чинники, що стримують ІД	Чинники, що сприяють ІД
Техніко-економічні	Відсутність джерел фінансування; слабкість матері­ально-технічної та наукової бази; домінування інте­ресів існуючого виробництва; високий економічний ризик; відсутність попиту на продукцію; відсутність інформації про ринки; ускладнення та подорожчання науково-дослідних розробок; низький науково-інно­ваційний потенціал держави, регіонів	Наявність резерву фінансових та матеріаль­но-технічних заходів; наявність необхідної гос­подарської та науково-технічної інфраструк­тури; розвиток конкуренції та скорочення три­валості життєвого циклу наукоємних товарів; збереження науково-технічного потенціалу та державна підтримка інноваційної діяльності
Організаційно-управлінські	Сталі організаційні структури, надмірна централі­зація, консервативність ієрархічних принципів по­будови організації, перевага вертикальних потоків інформації; установча замкненість, труднощі в міжгалузевих взаємодіях; орієнтація на усталені ринки, орієнтація на короткострокову окупність; відсутність науково-інноваційних організаційних струк­тур; недостатність міжнародного науково-техніч­ного співробітництва	Гнучкість організаційних структур, демократич­ний стиль управління, перевага горизонталь­них потоків інформації; індикативність пла­нування, припущення коригувань, децентра­лізація, автономія, формування цільових про­блемних груп; міжнародна науково-технічна кооперація; створення інноваційної інфраст­руктури (технопарків, бізнес-інкубаторів)
Юридичні	Недосконалість законодавчої бази з питань іннова­ційної діяльності, охорони інтелектуальної власності	Законодавчі заходи (особливі пільги, закони), що заохочують інноваційну діяльність, забезпечу­ють інтелектуальну власність
Соціально-психологічні	Опір змінам, які можуть викликати такі наслідки, як зміна статусу; необхідність нової діяльності, зміна стереотипів поведінки, існуючих традицій; страх невизначеності, страх відповідальності за помилку; спротив усьому новому, що надходить («синдром чужого винаходу»); низький професійний статус інноватора, відсутність матеріальних стимулів та умов творчої праці; відплив наукових кадрів	Сприйнятливість до змін, нововведень; мораль­на винагорода, суспільне визнання; можли­вість самореалізації, розвиток умов творчої праці, матеріальні стимули

Сфера ІД- сфера взаємодії інноватора, інвестора, товаровиробників конкурентоспроможної продукції через розвинену інноваційну інфраструктуру.

Ринок чистої конкуренції, ринок нововведень і ринок капіталу (інвестицій) утворюють сферу інноваційної діяльності.

Рис.2.3. Сфера інноваційної діяльності.

Ринком чистої конкуренції називається сукупність продавців і покупців, що здійснюють операції з подібним товаром в ситуації, коли ні один покупець або продавець не має значного впливу на рівень поточних цін.

Складність створення інноваційного продукту полягає в тому, що просте накопичення наукових результатів в будь – яких масштабах автоматично не вливається в інноваційний процес.

Передача знань по ланцюгу від однієї фази інноваційного процесу до іншої вимагає додаткової, посередницької системи. Також система представляє собою ринок нововведень, що входить частиною в товарний ринок.

Ринок нововведень утворюється в умовах невизначеності, що обумовлено характером інноваційних процесів, і в специфічному середовищі взаємовідносини учасників ринку.

Ринок нововведень можна визначити як систему економічних форм і механізмів, повязаних з інноваційним підприємництвом, умовами і місцем реалізації товарів – нововведень.

Ринковий механізм, як видно, включає ціни, гроші, кредит та інші вартісні категорії.

До ринку новинок має відношення попит та пропозиція новацій, масштаб цін, покриття попиту сукупністю новацій.

Ринковий механізм обслуговує обіг товарів – новинок і є фактором його управління. Одночасно він використовується для впливу на виробників новацій та підприємців.

На схемі представлені товарний розріз ринку новацій.

Характеристика групи інноваційних товарів ринку новацій.

Вид інноваційного товару	Характеристика товару
Одиночна новація	Найбільш масовий інноваційний товар, що представляє собою продукт інтелектуальної діяльності з певним строком життя і морального старіння.
Обєктна новація	Декілька взаємоповязаних новацій, що утворюють нову споживацьку цінність і відображають певні тенденції розвитку техніки і технології.
Базова новація	Комплекс взаємоповязаних новацій , що забезпечують потреби в нових продуктах або нова якість економічного росту.
Програмна новація	Комплекс одиничних обєктів і базових новацій, до взаємозамінних, таких що забезпечують потребу.

Ринок новацій має ряд особливостей :

1. він не може нормально функціонувати без визначення права на обєкти інтелектуальної власності.

2. інтелектуальна і промислова власність, а також права на неї, отримані за угодою, повинні :

   • закріплюватися за підприємствами;

   • знаходитися у складі нематеріальних активів підприємства;

   • переносити свою вартість н продукцію підприємства;

3. ринок новацій включає окрім продуктів промислової власності (права на винахід, корисні моделі, ноу – хау, товарні знаки, ...) масу інформаційних продуктів, які не патентуються і не захищаються авторським правом.

4. ринок новацій характеризується специфічними особливостями торгівлі новаціями, що виділяє цей ринок в особовий – відокремлений. Споживацька вартість опосереднена і проявляється додатково. Інтелектуальний продукт може перейти з сфери науки, де він зявився в сферу виробництва і отримати безпосередньо споживацьку вартість, перевтілившись в вироблену з її допомогою нову продукцію або нову технологію, нові засоби праці або інші форми.

Ринок новацій формують наукові організації, вузи, тимчасові наукові колективи, обєднання наукових робітників, науково – дослідницькі підрозділи комерційних організацій, самостійні лабораторії, відділи, вітчизняні і зарубіжні новатори.

Основним товаром ринку є науковий і науково – технічний результат інтелектуальної діяльності, на який поширюються авторські і аналогічні права, оформлені в відповідності з діючими міжнародними, державними, корпоративними та ін. Законодавчими і нормативними актами. Треба враховувати і особливості інновації – наукова новизна, практична використованість та комерційна реалізуємість.

Прийнято розрізняти наукові (функціональну і прикладну), науково – технічні і експериментальні розробки.

Участь у ринку новацій здійснюється в таких формах :

• розвиток власної наукової, науково – технічної і експериментальної бази для проведення НДДКР ;

• проведення досліджень на коопераційних умовах з іншими організаціями ;

• оформлення замовлень на проведення наукових досліджень і експериментальних робіт сторонньої організації ;

• купівлі готового виробу, ноу – хау, технології ;

• придбання нематеріальних активів шляхом випуску акцій, облігацій, залучення іноземного капіталу і організації спільного виробництва.

При всьому розмаїтті форм участі визначальною умовою є обєм інвестицій. В інноваційній сфері визначну роль відіграють довгострокові і середньострокові інвестиції, бо інноваційний процес триває в середньому 3 – 5 років і більше.

На безповоротній основі із державного бюджету можуть фінансуватися лише фундаментальні наукові дослідження, а також обєкти державного значення некомерційного характеру а також такі, що повязані з підтриманням національної безпеки.

Всі інші види централізованих інвестицій можуть здійснюватися на поворотній і конкурентній основі.

Переважними формами надання державних ресурсів на поворотній основі є інвестування шляхом купівлі цінних паперів або видання державних гарантій за емітуємими цінними паперами.