3.3. Ксв: Українські реалії і перспективи

Процеси трансформації економіки України в ринкову призвели до зміни

розуміння ролі держави як на рівні відносин держава-громадянин, так і у

стосунках держава-підприємство. Головним чином ці зміни проявляються у

різкому відході від практики державного патерналізму, яка була характерною

для суспільства. В результаті, початковий етап економічної трансформації в

Україні перетворився на процес первинного нагромадження капіталу, де

головною рушійною силою виступало прагнення до максимізації прибутків без

огляду на негативний, а, подекуди і шкідливий, вплив на суспільство та

оточуюче середовище.

Характеризуючи ступінь розповсюдження корпоративної соціальної

відповідальності в Україні слід зазначити, що вона більшістю організаціями

сприймається достатньо викривлено і ще залишається соціальним брендінгом

або PR діяльністю, та часто зводиться до корпоративного спонсорства чи

благодійної діяльності у вигляді окремого напрямку роботи з громадськістю.

Також в Україні може мати місце нонсенс, коли підтримувати

корпоративну соціальну відповідальність намагається заздалегідь збиткова

організація.

В цілому, корпоративна соціальна відповідальність в Україні майже не

ототожнюється із сталим розвитком та прямим довгостроковим впливом на

фінансові показники організації. До того ж більшість середніх українських

організацій вважають що корпоративна соціальна відповідальність це

прерогатива великого бізнесу, що має для цього можливості. Хоча при

зниженні податкового тиску, можливо кількість бажаючих займатися

соціальним інвестуванням збільшилась би. При цьому у своїх очікуваннях від

соціального інвестування на перше місце організації ставлять підвищення

власного іміджу, а на друге – поліпшення умов соціального середовища.

Взагалі, в Україні прояви корпоративної соціальної відповідальності

часто носять спонтанний характер і не є частиною плану по формуванню

іміджу організації. При цьому існує тенденція, коли рішення про фінансування

заходів з соціального інвестування приймаються вищим керівництвом на

підставі особистих поглядів та цінностей, а очікуваний від неї вплив на

фінансові результати організації не прораховується.

Найбільш активними суб’єктами в Україні, що застосовують принципи

корпоративної соціальної відповідальності у своїй щоденній діяльності – це

горілчані, пивоварні та тютюнові компанії. Також намагаються підтримувати

бажаний рівень корпоративної соціальної відповідальності певні металургійні

комбінати. Проте нафтові та газові компанії, що функціонують в Україні, на

жаль не є серед лідерів корпоративної соціальної відповідальності. Навпаки,

більшість інформації, що надходить про їх діяльність стосується різноманітних

скандалів, пов’язаних із призначенням керівництва цих компаній та

визначенням прав власності на компанії.

В цілому українські організації застосовують корпоративну соціальну

відповідальність як технології, а не принципи діяльності. При цьому такий

чинник як прозорість в роботі не притаманний жодній організації в Україні.

Стандарти етики є більш декларативними або наслідком моди. Часто

підхід до корпоративної соціальної відповідальності є суто формальний.

Наприклад, звернемо увагу на те, що Глобальний Договір є

добровільною ініціативою – проте для українських організацій факт

приєднання до Глобального Договору не завжди є фактом підвищення рівня

соціальних вимог – частіше це додатковий вимпел на u1072 афіші організації або

черговий PR інструмент. Тому що в умовах правового нігілізму ніхто не буде

відстежувати дотримання вимог Глобального Договору в Україні. Чого тільки

вартує екологічна катастрофа, зокрема у Запорізькому регіоні? Більшість

українських учасників, що долучилися до Глобального Договору, це

посередницькі фірми або асоціації, тобто організації які фізично не можуть

нести відповідальність за реальний сектор економіки. Навіть тут є елементи

формалізму.

Також особливістю вітчизняних організацій, при висвітлені результатів

корпоративної соціальної відповідальності через засоби масової інформації, є

акцентування уваги на самому факті та обсязі витрат замість висвітлення

корисності для громадян та суспільній проблемі що вирішується. Звісно і

засоби масової інформації висвітлюють таку інформацію на комерційних

засадах. Крім того, іноді корпоративна соціальна відповідальність

сприймається суспільством як намагання організації компенсувати шкоду що

нанесена навколишньому середовищу її діяльністю або продукцією Особливо

це стосується екологічно "шкідливих" промислових виробництв.

В цілому в Україні бізнес не є соціально відповідальним, тобто,

наприклад, підприємствами-виробниками до якості власної продукції дуже

рідко ставляться вимоги вище законодавчих. До того ж, оскільки основне

накопичення фінансових ресурсів на українському ринку відбувається в умовах

швидких спекулятивних операцій – звісно, дуже часто мова про корпоративну

соціальну відповідальність не завжди доречна. Навіть реальний сектор

економіки застосовує тіньові схеми оплати праці працівників. При тому дуже

часто заклики до підвищення прозорості бізнесових схем, намагання

розв’язувати екологічні проблеми, допомагати у розв’язанні місцевих проблем,

проблем дозвілля молоді тощо є декларативними, або ж найбільш прямими та

легкими способами приймати участь у місцевих соціальних ініціативах.

Також зазначимо, що в Україні при достатньо високому податковому

тиску на організації, досі відсутні будь-які методи регуляторного заохочення

соціально відповідальних організацій, зокрема немає класичних податкових

кредитів, податкових вирахувань, «відсоткових законів» тощо. Також

державою не створено умов за яких соціальне інвестування було б вигідним і

бізнесу і державі. Зокрема не визначений механізм здійснення соціального

інвестування, недосконала система моніторингу інвестованих грошей, є

низькою культура самого бізнесу. Однак, можна однозначно свідчити, що, в

умовах відсутності підтримки з боку держави, певні українські організації усе ж

таки намагаються здійснювати корпоративну соціальну відповідальність.

В цілому для України, найбільш проблемними питаннями, що

розв’язуватимуться через соціальне інвестування організацій в межах їхньої

корпоративної соціальної відповідальності є екологія, зростання зарплатні

працівників, покращення умов роботи та життя, бідність пенсіонерів, занедбана

медична система, низька народжуваність, недосяжні ціни на нерухомість,

відсутність розуміння пенсійного захисту, захист здоров’я, переробка сміття,

етичні проблеми тощо. Однак в межах корпоративної соціальної

відповідальності українські організації основні зусилля спрямовують на

фінансову підтримку закладів охорони здоров’я, а також культурні, спортивні

та релігійні заходи, так як такі витрати найбільш вигідні з точки зору ефекту

пізнаваності – це надійно формує лояльне відношення населення.

Також слід зазначити, що дуже часто українські організації, навіть при

наявності бажання приймати участь у соціальних проектах, не уявляють собі як

їх реалізовувати. Тому достатньо дискредитуючою для корпоративної

соціальної відповідальності в Україні є діяльність багатьох так званих

тренінгових центрів зі здійснення корпоративної соціальної відповідальності.

Вони зокрема шляхом коучінгу навчають менеджерів різних ланок

основам корпоративної соціальної відповідальності, при цьому дуже часто самі

не є соціально відповідальними: більшість з них не мають досвіду роботи з

бізнесом, не можуть визначити вартість матеріалу, що висвітлюється, не бачить

межі між PR та корпоративною соціальною відповідальністю тощо.

Також в Україні слабо розвиненою є співпраця неурядових організацій із

бізнесом в частині здійснення заходів з корпоративної соціальної

відповідальності. Тому активність громадських неурядових організацій що

виконують соціальну, громадську, освітню функції, працюють у сферах

охорони здоров'я та охорони навколишнього середовища – є достатньо

низькою. Частіше неурядові організації сприймаються як об’єкти фінансування,

а не стратегічні партнери. Хоча головна проблема полягає у невмінні

неурядових організацій представити соціальний проект у вигляді

інвестиційного з прозорою системою звітності, чітким бюджетом та досяжними

результатами. До того ж вони, дуже залежать від спонсорської підтримки, а ще

й при цьому слід зазначити, що в Україні неурядові організації поки що не

користуються високою довірою громадськості.

В цілому не зважаючи на достатньо похмуру картину щодо стану із

корпоративною соціальною відповідальністю в Україні, ті паростки соціального

інвестування, що існують, свідчать про певну зрілість українського бізнес-

середовища і можливо готовність, за умови зниження податкового тиску, бути

соціально відповідальними. Тобто інституційні передумови для корпоративної

соціальної відповідальності бізнесу в Україні вже є – тепер черга за Державою.

В Україні КСВ теж стає популярною, так наприклад в 2009 році

компанія «Київстар» прийняла концепцію корпоративної соціальної

відповідальності, яка включає ряд принципів ведення бізнесу в гармонії з

суспільством і передбачає участь компанії в соціальному і економічному

розвитку України. Для компанії «Київстар» КСВ є важливим інструментом

управління репутацією компанії, напрямом взаємодії і партнерства. Компанія

«Київстар» займається активною підтримкою дітей-сиріт, які виховуються в 25

підшефних дитячих будинках по всій Україні. Це більше 3 тис. вихованців. У

2009 році «Київстар» відкрив в 13 підшефних будинках мультимедійні кімнати

знань, де діти зможуть вчитися, проходити тренінги, дивитися фільми із

спеціальної фільмотеки, навчатися роботі на комп'ютері.

Отже, в Україні КСВ активно починає поширюватися, це свідчить про

те, що вітчизняний бізнес приходить до усвідомлення необхідності власної

соціальної відповідальності, яка приведе до поліпшення репутації.