2. Підстави припинення права власності з волі власника.

Припинення права власності можливо лише у випадках, що передбачені законом. Причому слід відмежовувати припинення права власності, що залежить від волі власника (відчуження власником свого майна, відмова власника від права власності; знищення майна) та того, що не залежить від волі власника (припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій його розміщено; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника).

Відчуження власником свого майна — це вид розпорядження власника своїм майном, шляхом учинення відповідного правочину. В цьому разі право власності припиняється за правилами переходу права власності за договором.

Відмова власника від права власності — здійснюється у разі, якщо особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Знищення майна — вид розпорядження, внаслідок якого особа вчиняє дії, спрямовані на припинення існування відповідного майна. В цьому разі право власності припиняється з моменту знищення цього майна.

В.13

1. Поняття цивільної дієздатності фізичних осіб. Часткова дієздатність малолітніх осіб. Неповна цивільна дієздатність неповнолітніх осіб.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч. 1 ст. 30 ЦК).

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке перебуває в тісному зв'язку з особою носія. Зміст цього суб'єктивного цивільного права фізичних осіб передбачає такі повноваження:

1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов'язків.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи передбачено ЦК України і може бути обмежено лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Закон визначає кілька різновидів дієздатності:

• повна дієздатність;

• дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх);

• дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повна цивільна дієздатність — це здатність фізичної особи своїми діями набувати та здійснювати весь спектр передбачених законом цивільних прав та створювати для себе та виконувати будь-які цивільні обов'язки, тобто реалізовувати належну їй правоздатність у повному обсязі. Повна дієздатність може набуватись фізичною особою та надаватись їй.

Набуття має місце у разі, якщо повна дієздатність фізичної особи виникає в неї незалежно від її волі. ЦК України до таких випадків відносить:

1) досягнення фізичною особою віку 18 років (повноліття) (ч. 1 ст. 34 ЦК);

2) реєстрація шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття. При цьому, в разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, а також у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (ч. 2 ст. 34 ЦК).

Надання має місце у разі, якщо виникнення повної дієздатності фізичної особи залежить від її волі та проводиться у спеціальному порядку. Повна дієздатність надається:

1) фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

2) неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

3) фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. В цьому разі повна дієздатність надається з моменту реєстрації неповнолітньої фізичної особи як підприємця.

Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі, якщо такої згоди немає, повну цивільну дієздатність може бути надано за рішенням суду. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

Цивільну дієздатність фізичних осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітніх) визначено як неповну. Обсяг дієздатності неповнолітніх визначається ст. 32 ЦК України та є достатньо широким, однак не таким, як це за повної цивільної дієздатності. Неповнолітні особи можуть набувати для себе цивільних прав або самостійно (у випадках, що передбачені законом), або за згодою батьків (усиновителя, піклувальника).

Самостійно вони вправі:

• вчиняти дрібні побутові правочини. При цьому, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

• самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

• розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

• бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

• укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Решту своїх прав фізичні особи у віці від 14 до 18 років вправі здійснювати за згодою батьків (усиновителів) чи піклувальника. При цьому, згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна має бути письмово нотаріально посвідчено і повинна бути згода органів опіки та піклування.

Що ж до такої складової, як деліктоздатність, то, за загальним правилом, неповнолітня особа самостійно несе відповідальність за невиконання обов'язку. В окремих випадках, наприклад, за завдання неповнолітньою особою шкоди або невиконання договору, укладеного неповнолітньою особою за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, додатково відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник, якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків (ст.ст. 33, 1179 ЦК України).

Цивільну дієздатність фізичної особи до 14 років (малолітньої) називають частковою. Переважну більшість її прав здійснюють її батьки (усиновлювачі) чи опікун, які є її законними представниками та діють від її імені в її інтересі. Однак у ст. 31 ЦК України визначено низку прав, які неповнолітня особа може здійснювати самостійно:

• вчинення дрібних побутових правочинів;

• здійснення особистих немайнових прав на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

2. Випадки і порядок примусового вилучення майна у власника.

Щодо особливостей припинення права власності шляхом вилучення майна у власника, то слід зауважити, що воно можливе як на відплатній, так і на безвідплатній основі.

До підстав примусового вилучення майна на відплатній (компенсаційній) основі належать:

1) припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати — можливе у випадку, коли з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, що був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом;

2) Право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, багаторічні насадження може бути припинене за згодою власника у разі викупу земельної ділянки, на якій вони розміщені, для суспільних потреб чи за рішенням суду в разі її примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності з обов'язковим попереднім і повним відшкодуванням їх вартості.

Особа, право власності якої підлягає припиненню, має право вимагати надання їй в межах території, на яку поширюються повноваження відповідного органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, іншої земельної ділянки, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

У разі якщо власник земельної ділянки, що підлягає примусовому відчуженню з мотивів суспільної необхідності, є власником житлового будинку, інших будівель, споруд, багаторічних насаджень, що на ній розміщені, вимога про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності розглядається разом із вимогою про припинення права власності на такі об'єкти.

До набрання законної сили рішенням суду про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності власник має право на власний розсуд розпоряджатися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, багаторічними насадженнями, що розміщені на такій земельній ділянці.

3) викуп пам'ятки культурної спадщини, що утримуються безгосподарно, — якщо власник пам'ятки культурної спадщинипісля попередження про їх безгосподарне утримування не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток культурної спадщиниможе постановити рішення про її викуп. Викуплена пам'ятка переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки визначається за згодою сторін, а в разі спору — судом;

4) реквізиція — примусовий викуп майна у власника за умови попереднього та повного відшкодування його вартості. Реквізиція можлива у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується.

5)До підстав примусового вилучення майна на безвідплатній основі належить конфіскація, тобто позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави. Іноді законодавець може передбачати й інші способи примусового та безоплатного позбавлення власності, наприклад, націоналізацію, безакцептне списання тощо.

В.14