5.2 Розрахунок витрат на заробітну плату виробничників
Заробітна плата — це винагорода або заробіток, обчислений, як правило, у грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової заробітної плати, які перебувають, приблизно, у співвідношенні: 70 % — основна заробітна плата, 30 % — додаткова. Основна заробітна плата нараховується за виконану роботу за тарифними ставками, відрядними розцінками чи посадовими окладами і не залежить від результатів господарської діяльності підприємства. Вона включає такі виплати: оплату за фактично відпрацьовані людино-години, доплати за суміщення професій, за багатоверстатне обслуговування, за класність, виплату міжрозрядної різниці, персональні надбавки, доплати за роботу в нічний час, доплату незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, за навчання учнів, доплати відрядникам у зв’язку зі змінами умов роботи, оплату простоїв не з вини працівника, оплату за понаднормовану роботу тощо.Додаткова заробітна плата — це складова заробітної плати працівників, до якої включають витрати на оплату праці, не пов’язані з виплатами за фактично відпрацьований час. Нараховують додаткову заробітну плату залежно від досягнутих і запланованих показників, умов виробництва, кваліфікації виконавців.Додаткова заробітна плата включає окремі види преміювання, винагороди та інші види заохочення, визначені Положенням з оплати праці підприємства. Заробітна плата в системі товарно-грошових відносин виконує низку функцій: - Відтворювальна; - Регулювальна; - Соціальна або розподільча; - Стимулювальна; - Формування.
Оплата праці здійснюється у двох основних формах заробітної плати: відрядної і погодинної.
Витрати на заробітну плату виробничників визначають за формулою:
де Тст – годинна тарифна ставка виробничника, яка відповідає розряду робіт, грн.;
Кд – коефіцієнт, який враховує додаткову зарплату виробничників; для виконання курсової роботи дозволяється приймати Кд = 1,2;
Ксс – коефіцієнт, який враховує відрахування на соціальне стахування; для виконання курсової роботи дозволяється приймати Кд = 1,375;
Кдоп – коефіцієнт, який враховує доплати; для виконання курсової роботи дозволяється приймати Кд = 1,3;
n – кількість одиниць обладнання на даній операції.
5.3 Розрахунок витрат на налагодження верстатів і пристроїв
В більшості металорізальних верстатів незалежно від їх складності методика наладки однакова. Вона полягає у складанні виконавчих органів верстатів, узгодження рухів для обробки будь – яких деталей. Важливість наладки полягає у точності обробки деталі і геометричній точності. Наладка верстата потребує розрахунку передаточного відношення органу наладки для обробки заданої частоти обертання шпинделю. Все це потребує матеріальних витрат на заробітну плату наладчика.
Визначаємо умовно – річну програму (враховуючи довантаження) за формулою:
де ∑Тзаг – об’єм з довантаженням;
∑tшт.пр – штучний час технологічного процесу, що проектується
Величину партії деталей знаходимо за формулою:
де a – період запуску деталей; для виконання курсової роботи дозволяється прийняти a = 6 днів;
Др – кількість робочих днів року.
Витрати на налагодження верстатів і пристроїв визначають за формулою:
де Тст.ч – часова тарифна ставка налагоджувальнику, яка відповідає розряду роботи, грн.
