4.2.4. Показники поженчної

та вибухової небезпеки матеріалів і речовин

Показники пожежної і вибухової небезпеки речовин і матеріа­лів — це сукупність властивостей, які характеризують їх здатність до виникнення й поширення горіння.

Оцінка вибухопожежонебез_пеки речовин і матеріалів прово­диться відповідно до стандарту ЇХ)СТ 12.1.044-89 «Пожежовибухо-небезпека речовин матеріалів. Щ_казнИки і методи їх визначення».

За агрегатним станом усі м^_теріали й речовини поділяються на газоподібні, рідкі й тверді. Тверді речовини в тонкодисперсному стані (розмір частинок до 850 м^) виділено в самостійну групу — групу пилу — унаслідок специфічної їх поведінки під час горіння.

Будь-яка тверда, рідка або г_азоподібна речовина, що здатна го­ріти, називається горючою речовиною.

Основними показниками пожежовибухонебезпеки горючих ре­човин і матеріалів є такі: група горючості, температура спалаху, температура спалахування, температура самоспалахування, концен­траційні межі вибуху, умови теплового самозаймання, мінімальна енергія запалювання, швидкість вигоряння, швидкість розповсюд­ження полум'я; коефіцієнт димоутворення.

Горіння, яке виникає внаслідок дії відкритого вогню на невели­ку частину горючої речовини (локально), називається спалахуван­ням. Щоб речовина спалахнула й почала горіти, її необхідно підігрі­ти до температури спалахування.

Температура спалахування — це найменша температура горю­чої речовини, при якій вона починає займатися від імпульсу запалю­вання й продовжує горіти після його вилучення.

Спалахування — це початкова стадія процесу горіння, коли на горючу речовину діє джерело запалювання. Спалахування полягає в тому, що горюча речовина локально, тобто в невеликій частині об'­єму, нагрівається до температури спалахування. Після спалахування горючої речовини в локальному об'ємі теплота від нагрітих шарів внаслідок ланцюгової реакції горіння розповсюджується на всю ін­шу частину горючої речовини. При цьому в шарі горючої системи, який безпосередньо межує із зоною горіння, відбувається прискоре­на хімічна реакція горіння, що призводить до самоспалахування всього об'єму горючої речовини.

Самоспалахування — це процес горіння, який виникає без впливу відкритого полум'я, тобто спричинюється дією зовнішнього нагрівання.

Самоспалахування характеризується тим, що при нагріванні ре­човини різко збільшується швидкість екзотермічних реакцій, що призводить до її загоряння.

На відміну від процесу спалахування, коли загоряється лише обмежена частина об'єму, самоспалахування виникає по всьому об'­єму горючої речовини й характеризується температурою самоспала­хування.

Температура самоспалахування — це найменша температура, до якої необхідно нагріти горючу речовину, щоб унаслідок подаль­шого самоокислення виникло горіння.

Згідно з тепловою теорією горіння самоспалахування — це про­цес горіння горючої речовини, що виникає під впливом зовнішнього тепла, але без контакту з джерелом відкритого вогню.

Температура самоспалахування однієї і тієї ж самої горючої ре­човини не є постійною. Вона може змінюватися залежно від умов навколишнього середовища, тиску, теплопровідності матеріалів і т. ін. Наприклад, стандартна температура самоспалахування для мета­ну +537 °С, ацетону +465 °С, дизельного палива +250 °С.

Дані про температуру спалахування й самоспалахування вико­ристовують для встановлення групи горючості речовини, оцінки ви-бухопожежонебезпеки речовин і матеріалів, а також пожежної не­безпеки обладнання й технологічних процесів, пов'язаних із викори­станням і переробкою горючих речовин.

Показники пожежної вибухової небезпеки речовин і матеріалів визначають з метою отримання вихідних даних для розробки та створення системи забезпечення пожежної безпеки.

Значення пожежних і вибухових показників включаються до стандартів і технічних умов на речовини та матеріали, а також вво­дяться в паспорти підприємства при атестації виробництва.

Для виникнення процесу горіння необхідний мінімальний ім­пульс запалювання. Мінімальна енергія запалювання — це найменше значення енергії джерела запалювання, за якого можливе спалахуван­ня суміші горючої речовини в повітрі за встановлених умов.

Значення мінімальної енергії запалювання використовують при розробці заходів для забезпечення пожежовибухобезпечних умов при переробці горючих речовин та електростатичної іскробезпеки технологічних процесів.

Показниками пожежовибухової небезпеки горючих речовин є швидкість вигоряння, швидкість розповсюдження полум'я і коефіці­єнт димоутворення.

Швидкість вигоряння — це кількість горючої речовини, що зго­ряє за одиницю часу на одиниці площі. Швидкість вигоряння харак­теризує інтенсивність процесу горіння горючих рідин. Значення да­ного показника використовують при розрахунках визначення трива­лості горіння рідин у резервуарах, інтенсивності тепловиділення й температурного режиму пожежі, інтенсивності подавання вогнегас-них речовин при гасінні пожежі.

Швидкість розповсюдження полум'я — це швидкість поширен­ня фронту полум'я відносно незгорілого газу в напрямі, перпендику­лярному до його поверхні. Значення швидкості розповсюдження по­лум'я використовують у розрахунках швидкості зростання тиску ви­буху газу та пароповітряних сумішей у негерметичному устаткуван­ні й приміщеннях при розробці та облаштуванні брандмауерів, лег-коскладаних конструкцій та інших пристроїв, при розробці заходів для забезпечення пожежовибухобезпеки технологічних процесів.

Коефіцієнт димоутворення — це показник, що характеризує оп­тичну густину диму, який виникає під час горіння певної кількості горючої речовини. Цей коефіцієнт використовується для класифіка­ції матеріалів за димоутворюючою здатністю. Оптична густина ди­му — це десятковий логарифм відношення потоку, що надходить, до світлового потоку, який пройшов крізь дим, віднесений до шляху проходження світла.

Методи визначення та розрахунку показників пожежовибухоне-безпеки горючих речовин і матеріалів наведено в ГОСТ 12.1.044-89.

Визначення інших показників пожежовибухонебезпеки розгля­дається нижче в матеріалах про здатність та особливості горіння го­рючих матеріалів і речовин у різних агрегатних станах.