Живопис

Між розписами Аджанти і монументальними розписами XVI ст. існує біла пляма, ніяких пам’яток не збереглось. Монументальні настінні розписи зникли разом із зникненням скельних печерних храмів. Зате розвивався мініатюрних живопис. Спочатку рукописи робили на пальмових листках, які згортались як сувої. Унікальною пам’яткою такого типу є поема “Вісанта-віласа» 1415 року, оздоблена 97 мініатюрами. У XIV–XCV ст.ст. пальмові листки були замінені папером. Новий етап в розвитку індійської мініатюри наступає з приходом до влади Великих Моголів. Засновник династії Хумаюн при своєму другому воцарінні на престорі Індії в 1555році привід з собою іранських художників, пов’язаних із шкоою великого майстра Бехзада. Їм доручили ілюструвати повість про подвиги Хамзи – дядька Мухаммеда, у якій вони створили 1400 ілюстрацій. Далі були проілюстровані мемуари Акбара та сотні інших книг. При дворі освічених могольських правителів Бабура (1526-1556), Акбара (1556-1605), Джиганхіра (1605-1627), Шаха Джехана (1627-1658) існували майстерні-скрипторії для виготовлення рукописів – кітаб-хане. У них переписувались та ілюструвались світські книги, підручники, наприклад, мемуари Бабура (підручник з історії Індії), але головним чином в кітаб-хане створювались картини, які ілюстрували придворне життя шахів: бенкети, полювання, гареми…. Виділилось дві школи живопису. Спочатку в кітаб-хане працювало багато іноземних митців – іранців персів, узбеків, але згодом головне місце посіли індуси. Вони докладно відображали особливості індійської природи, архітектури, побуту. Їх мініатюри у порівнянні з іранськими менш площинні. для них характерне просторове вирішення композиції, а в зображенні людей – прагнення реалістично передати їх почуття, взаємовідносини, виразні рухи і жести.

Могольська школа відзначалась блискучою технічною майстерністю, професійністю, філігранною точністю в передачі деталей. Приклад – картина “Борці теред шахом”, «Двір джиганхіра» Був поширений профільний і напівпрофільний портрет – “Писець-хронікер”. Крім поліхромного живопису гуашшю. Був поширений і монохромний живопис чорною тушшю – техніка сіяхі калям – на папері кольору слонової кістки.

Раджпурська школа (центр Раджиутана) існувала на території Індії дуже давно, але її розквіт припадає на XVI-XVIII ст. Від могольської школи вона відрізнялась тим, що сюжетами малюнків були не сцени з придворного життя, а релігійні сюжети і ліричні сцени з індійського епосу. Любили зображувати закоханих бога Шиву і його дружину Параваті, інших богів. Найулюбленішими героями були Крішна та його подруга пастушка Радха. У порівнянні з домогольським періодом образ Кріпни змінився. Якщо раніше Крішна, як втілення бога Вішну був насамперед сміливим воїном і мудрим політиком. То тепер Крішна насамперед виступає в народному образі простого пастуха, який захищає свій народ від зла, живе серед природи, любить всіх людей. тварин. природу. Крішна став всенародним символом любові, що долає обмеженість кастової моралі. Ідеал індійської жінки знайшов втілення в образі кроткої Радхи. Раджпурська школа була більш демократичною, ніж монгольська. Мініатюри були проникнуті особливим ліричним поетичним настроєм. Інша була і техніка живопису. Малювали не темперою, а аквареллю, розмиваючи її водою, або, якщо треба було покласти густу фарбу, розводили клеєм. Розквітом раджпурскої школи стала школа Кангра, що інкувала в к. XVIII – на поч. ХІХ ст.ст. Характерним прикладом цієї школи є мініатюри «Сцена біля криниці (Ермітаж)», «Крішна і пастушки», «Повернення Кріпни зі стадом» (Бостон). Композиція мініатюри має кілька планів. Простір розгортається вглибину. На першому плані зображено скупчене стадо з чорних, білих, брунатих корів, що заходить у ворота міста. За стадом велично ступає легендарний пастух Крішнав в короні, оточений радісним натовпом. Веселі усміхнені жінки та діти зображені в різноманітних позах, вони радо допомагають Крішні, або просто йдуть поруч, несучи на голові глечики. З вікон будинку жінки у яскравих вбраннях простягають до Крішни руки. На другому плані зображена вулиця міста, по якій бігають діти. йдуть перехожі, на веранді будинку поважно сидять старі діди. На далекому плані видно дерева, поля, обрій і небо.

Зображення носить чисто жанровий характер, адже зображена повсякденна сценка з життя. разом з тим загальна увага всіх по відношенню до Кріпни, що втілює ідею всенародної любові до божества (бхакті) вносить у цю жанрову сцену особливу ноту піднесеного ліричного переживання.

У кінці XVIII ст.. художній рівень раджпурської школи мініатюри значно падає і врешті решт вона зливається з народним лубком релігійного змісту. За правління Аурангзебе (1658–1707) починається криза Держави Великих Моголів, що привела до швидкого занепаду її у XVIII столітті.

Питання для самоконтролю:

1. На які періоди поділяється мистецтво Індії феодальної доби?

2. Яка релігія панувала в Індії до завоювання країни тюрками?

3. Які типи храмів були найбільш поширені в Індії до завоювання її тюрками?

4. Назвіть найбільш відомі зразки сакральної скульптури Індії.

5. Які відмінності мечетей Індії від арабських мечетей?

6. За правління якої династії мусульманське мистецтво Індії досягло найбільшого розквіту?

7. Хто головний архітектор усипальниці Тадж Махал?

8. Як називалась головна мечеть в Делі?

9. Які особливості Раджпурської школи мініатюри?

Творче завдання

Зробить порівняльний аналіз архітектури П’ятничної мечеті в Делі і мечеті Сулейманіє в Стамбулі.

Головні терміни і поняття:

Брахманізм – релігійне вчення, що виникло у 1 тис. до н.е. Згідно цього вчення, всі боги Брахма, Вішна, Шіва, Сур’я та інші є духовними та матеріальними проявами абсолютної душі (абсолютної реальності) – Брахмана, яка існує понад реальним світом – сансарою.

Культ Тримурті – культ триликого Шиви (творця, руйнівника, охоронця).

Чайт’я – скельний буддійський храм

Віхара – буддійський монастир

Ратха – колісниця, храм втілення божественної колісниці.

Прасада – нижня частина храму, що символізує землю.

Шикхара – верхня частина храму, що символізує небесну гору меру або гору Кайласа, на якій живе Шива.

Кітаб-хане – майстерня-скрипторії по виготовленню рукописів.

Сіяхі-калям – техніка живопису чорною тушшю на папері слонової кістки.

Література:

1 Всеобщая история искусств. в 6 томах (гол. ред. Веймарн Б.В., Колпинский Ю.Д.). – М.: Искусство, 1961. – Т.ІІ.

2. Искусство стран и народов мира. Краткая художественная энцилопедия. (гол. Ред.. Иогансон). – М.: Советская энциклопедия.

3. История искусства зарубежных стран в 3-х томах. – Т.ІІ. (гол. ред. Нессельштраус Ц.Г.) – М.:Издательство Академии художеств СССР, 1963.

15