Тема 10: Релігійне мистецтво Західної Європи доби середньовіччя

План

1. Загальна характеристика середньовічного мистецтва З. Європи.

2. Мистецтво доби варварів V– IX ст.ст.

3. Романське мистецтво Х –ХІ ст.ст.

4. Готичне мистецтво XII – XV ст.ст.

1. Загальна характеристика середньовічного мистецтва з. Європи.

У добу середньовіччя ні мистецтво, ні філософія, ні саме життя не мислилось без релігії. Головним призначенням людини було прославлення Бога і у цьому мистецтву відводилась величезна роль. Воно возвеличувало Господа, розкривало релігійні догми, ілюструвало Святе Писання, служило церкві. Розкривати красу вищого божественного світу можна було двома шляхами взятими мистецтвом середньовіччя від доби античності:1.через втілення краси речей земного світу, 2. через втілення ідеальної краси, яка реально не існує. Отже від античності середньовіччя успадкувало дві ідеї:1)мистецтво – це імітація природи, 2) мистецтво – це відображення ідеальної краси вищих ідей. Перша з них стала основою мистецтва Західної Європи, друга – мистецтва Візантії. До того, що „Artifix imitanti naturam” Середньовіччя додало „бо через природу ми осягаємо Бога”.

Мистецтво Візантії було протилежне за своєю сутністю. Думка про мистецтво як імітацію природи тут не привилась. Мистецтво Візантії було скероване не на навколишню природу, а безпосередньо на вищий духовний ірреальний світ, воно намагалось якомога більше відмежувати мистецтво від реального світу, наділити його глибинною містикою, таємницею причетності до Божества. Скероване на пізнання над реальності, релігійне мистецтво Західної Європи все ж не було таким містичним, таким відірваним від реальності і скерованим тільки в потойбічне, як мистецтво Візантії. Це пояснюється тим, що розвиток матеріальної та духовної культури у державах Західної Європи (які тільки вийшли з варварства), не був ще таким високим, як у Візантії, саме тому тут не було пересиченості багатством матеріального світу, яке породило протилежну реакцію – приниження матеріальних земних та возвеличення духовних надприродних цінностей. Церква не мала тут таких сильних позицій, як у Візантії. Отже, світосприйняття малокультурних варварських народів не мало такої містичної насиченості. Отже західноєвропейський художник більш вільно поводився з іконографією і більш залежав від образів реального світу. Ідея про те, що мистецтво відображує природу, щоб через красу матеріальних речей осягнути красу надприродного духовного світу, співпала із словами апостола Павла, написаними в Посланні до римлян, про те, що Божество осягається через споглядання речей матеріального світу: “небесне світло, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творінь видимих” (Рим. І. 20). Це породило тенденцію в творах мистецтва імітувати природу, адже через її споглядання людина пізнає вищий небесний світ. Сприйняття краси земних речей як символу (відображення, відблиску) краси вищого духовного світу, обумовило гостре глибинне сприйняття краси земної і насолоду нею. Багато уваги спогляданню земної краси приділяли філософи школи монастиря Св. Віктора в Парижі. Зокрема, Гуго Сен-Вікторський – перший теоретик краси в добу середньовіччя, писав, що подібно до того, як вища надчуттєва краса відображається в чуттєвих предметах, і видима краса є образом краси невидимої, так і задоволення від споглядання земних матеріальних речей стає символом нескінченної насолоди душі при доторканні з небесною красою (Мур.95). Подібне писав абат Сугерій, коли описував будівництво церкви в головному абатстві Франції – Сен Дені під Парижем. Від споглядання матеріального людина підіймається до споглядання імматеріального: “de materialibus ad innaterialia”. Середньовічні цінителі мистецтва все більше і більше уваги починають приділяти поряд з духовною і матеріальній естетичній стороні твору майстра, оцінюючи його формальну красу. Думка про те, що мистецтво є імітацією природи, яка в свою чергу є творінням Господа, особливо чітко проявилась у творах Гійома Коншського. “Всякий твір є або твором творця, або твором природи, або твором художника, що імітує природу”. (с. 103). Творчість Господа порівнювалась із творчістю художника. Алан Лільський захоплено писав: “Бог як тончайший архітектор світу, як обробляючий золото золотих справ майстер. Як дивним мистецтвом володіючий художник, як дивною працею працюючий працівник дивним чином збудував чертоги світу”. (с.103).

Дві гілки середньовічного християнського мистецтва – середньовічна та західноєвропейська сходились на спільному розумінні призначення мистецтва – в матеріальних образах втілити духовну сутність Божества, «зобразити не зображуване». Ця ідея базувалась на тому факті, що і сам Господь – Слово втілився в матерію, у плоть і кров – в людину. Отже і художник втілює духовне в матеріальному. У своєму трактаті «Про Трійцю» Св. Августин писав: «Слово стало плоттю, але не перетворилося на плоть, а возвисило її, в неї не обернувшись». Творчість художника сприймалась не тільки як фізичний процес, але і як надприродній акт втілення в матеріальних образах краси вищого духовного світу. Оскільки мистецтво возвеличувало Господа і вищий трансцендентний світ, до творів мистецтва (скульптур, ікон і ін.) ставилися з благоговійним страхом і трепетом, вбачаючи в них вищу метафізичну силу. А до художників ставились, як до обранців Божих, наділених особливим Божим даром. Про це пише в своїй книзі «De Diversis Artibus” освічений монах ХІІ ст. Теофіл, який поєднував знання 7 вільних мистецтв із художньою практикою. У своєму трактаті він докладно описав прийоми роботи живописця, вітражиста, майстра золотих і срібних справ, написав також, як високо цінувалась художня робота та майстерність майстра, яку вважали виявом Божої благодаті. На художника, за словами Теофіла, Господь проливає 7 благ: мудрість, розуміння, знання, чутливість до краси, душевну міцність, благочестя, богобоязливість. Мистецтво для художника було шляхом до пізнання Господа і цей шлях цінувався надзвичайно високо.