7. Давньоруське мистецтво

Вивчення давньоруського мистецтва має для нас особливе значення, тому що воно розкриває духовні коріння нашої культури. До 988 р. давньоруське мистецтво було язичницьким. Воно було тісно пов’язано з язичницьким світоглядом, з вірою в богів, що уособлювали сили природи. Головними серед них були Святовит (батько всіх богів), Даждьбог (бог сонця), Велес (бог тварин), Мокош (богиня родючості, богиня-мати) Марена (зла богиня болота), Сварог (бог неба), Дана (богиня води), Купало (бог літа) та ін. Для цих богів будували великі святилища, головним місцем у яких був жерновник, де приносились криваві жертви. Розвинуте в дохристиянській Русі декоративно-ужиткове мистецтво: вироби з металів – сережки, гривни, браслети, а також вишивки також були пов’язані з язичницькою магією. Елементи візерунків були символами богів: крапелька – символ води (дощу), квіточка (або її окремі елементи –тичинки, пестики, пелюстки) – символ землі і т.д. Якщо ми зараз сприймаємо орнамент просто як декоративну прикрасу, то давні русини сприймали його, як магічні знаки, які захищали людей від зла та біди. Тому прикраси, які в той час були магічними знаками, носили на голові, на шиї, на руках, на грудях – тобто, на самих вразливих місцях.

Із введенням християнства в Україну перейшли надбання візантійської культури: східнохристиянський світогляд, який відрізнявся від західнохристиянського виключним спрямуванням до потойбічного світу, а також візантійська філософія, книги, писемність, створена на основі грецької абетки, та візантійське мистецтво.

Архітектура. Із введенням християнства на Русі почали будувати перші кам’яні храми. Від візантійських вони відрізнялися тим. що були багатокупольними. Київська Софія (ХІ ст.) має тринадцять куполів. Згідно з проектами реконструкції, Десятинна церква (к. Х ст.) мала 25 куполів.

У ХІІ столітті, коли Київська Русь перетворилась на конгломерат окремих князівств, вже не будували таких розкішних та величних храмів, як за часів Володимира та Ярослава Мудрого. Найбільше був поширеним тип чотиристовпного хрестовокупольно храму з одним куполом. В плані цей храм являв собою квадрат, посередині якого ставили чотири стовпи, які ділили храм на 9 частин і утворювали три нефи. Ці частини перекривалися коробовими склепіннями. У центрі храму на чотирьох стовпах ставили арки, трикутні проміжки між арками, що нагадували собою розгорнуте вітрило, закладали цеглою. Верхні частини трикутників, з’єднуючись між собою утворювали коло, на якому ставили барабан (циліндр) і перекривали його куполом шоломовидної форми. Внутрішня будова храма чітко читалася у його зовнішньому вигляді. Ці храми не були величними та стрімкими, як готичні собори, але дуже пропорційними. Потяг до неба урівноважувався в них із прив’язаністю до землі. Вони органічно виростали із цієї землі, із природи, в якій знаходилися. Сама природа підказала зодчим образ храму, образ піднесення вгору та плавного спуску донизу. Це лінії плавних пагорбів руського ландшафту. І в архітектурі храму переважають такі ж лінії. Плавні заокруглення закомар, вікон. порталів, круглий барабан, плавні обриси купола. Найкращими зразками такого типу храмів є церква Василя в Овручі ХІІ ст., Успенський собор у Володимирі-Волинському 1160 р., церква Покрова на Нерлі (біля Володимира Суздальського) 1165 р. Стіни храму оздоблювались тягами (продовгуватими виступами із стіни), які підкреслювали внутрішні членування простору, а також аркатурними поясками, та рельєфами.

Скульптура. На відміну від соборів Західної Європи, у храмах Київської Русі не була поширена об’ємна скульптура. Проте стіни церков часто прикрашали рельєфами, які як правило розміщали в закомарах (півкругле завершення стіни, обмежене циліндричним перекриттям). Наприклад на церкві Покрова на Нерлі зображений цар Давид, що грає на арфі, а біля нього різні птахи та звірі – ”Всякое дыхание да хвалит Господа”. Особливим багатством скульптурного декору відзначається Дмитрівський собор XII ст. у Володимирі, у якому рельєфи суцільно покривають верхні частини стін та проміжки між вікнами на барабані храму. В аркатурному поясі на барабані розміщені зображення святих, на стінах – зображення реальних та фантастичних тварин та рослин. Середньовічні митці щиро вірили в існування фантастичних істот. Вони були для них такими самими реальними, як і ті, які вони бачили на власні очі. У порівнянні із рельєфами романських храмів Західної Європи, наприклад собору в Отені, постаті святих на рельєфах давньої Русі більш об’ємні та реалістичні.

Мозаїки. Мозаїки і фрески у перших церквах виконували візантійські майстри. Проте, працюючи в атмосфері піднесення молодої сильної держави вони проникалися тим життєстверджуючим настроєм, який передавали у своїх творіннях. Мозаїки храму Святої Софії у Києві, були виконані в XI ст. за всіма правилами візантійського канону. Проте образи Христа – Пантократора, Богородиці Оранти та святих дещо відрізняються від візантійських. В них немає витонченого спіритуалізму. Порівняно з візантійськими образами вони здаються більш присадкуватими, можливо, навіть грубуватими, зате сповненими великої сили та непохитної твердості. Вони втілювали характерне для того часу відчуття сили та непохитності молодої зростаючої держави. Особливо вражала Богородиця Оранта (нерушима стіна). У порівнянні з подібними образами Візантії, вона більш приземиста, сильна, могутня, мужня. Якщо можна так сказати, вона більш народна. Своїм суворим ликом вона навівала благоговійний трепет і одночасно брала людей під свій захист. Тисячі років вона зустрічала кожного, хто приходив до храму, вдивлячись у всіх пильним поглядом, від якого не можна уникнути. Вона – велична небесна цариця, що проникає в душу кожної людини та судить її, і разом з тим вона земна жінка, яка любить і захищає весь земний світ. Жест піднятих догори рук – жест захисту – нагадував про язичеську богиню Берегиню. Під зображенням Богоматірі розміщена сцена Євхаристії (Причастя). Добрий і милостивий Христос зображений у ній два рази – з одного боку Він причащає апостолів хлібом, а з іншого – вином. Христос прихильно обернувся до апостолів, а вони підходять до нього, покірно простягаючи руки та шанобливо схиливши голови. Деяка одноманітність їхніх поз та жестів та приземкуватість постатей може свідчити про те, що цю мозаїку виконували не столичні, а провінційні художники Візантії. Натомість, у Михайлівському Златоверхому монастирі працювали вже столичні майстри, про що свідчить більш високий рівень виконання та більша індивідуалізація образів. У сцені Євхаристії апостоли, що підходять до Христа, зображені у різноманітних позах. На відміну від приземкуватих апостолів Київської Софії, їх постаті гарні та пропорційні. Жести рук та рухи – не скуті, а вільні та природні. На відміну від більш простонародного образу Христа у Софії Київської, в Євхаристії Михайлівського Златоверхого монастиря образ Христа відзначається глибоким проникненням особливою духовністю та трагічною схвильованістю, яку підкреслюють динамічні жести рук та пасма волосся, що ніби розвиваються від вітру, відлунюючи внутрішнє хвилювання.

Література:

1. Удальцова З.В. Византийская культура. – М.: Наука, 1988. – 288 с.

2. Культура Византии IV- первая половинаVII в. (отв. Редактор. Удальцова З.В.) – Москва: Наука, 1984. – 723 с.

3. Бычков В.В. Формирование основных принципов византийской эстетики. // Культура Византии IV- первая половинаVII в. (отв. Редактор. Удальцова З.В.) – Москва: Наука, 1984. – С. 504-546.

4. Лихачева В.Д. Искусство Византии IV-XV вв. – Л: Искусство, 1981. –310с.

Питання для самоконтролю:

1. Скільки років існувала Візантія? Назвіть початкову і кінцеву дату цієї держави.

2. На які періоди поділяється мистецтво Візантії.

3. Назвіть характерні риси і головні пам’ятки мистецтва до іконоборського періоду.

4. Коли був зведений храм Святої Софії і хто були головні його архітектори.

5. Як пов’язана з іконоборством Хлудовська псалтир?

6. Що означає поняття „іконописний канон”?

7. Назвіть головні іконографічні типи Христа та Богородиці.

8. Який проміжок часу Візантія була окупована хрестоносцями? Назвіть головні пам’ятки мистецтва цього часу.

9. Що означає термін „Палеологівське передвідродження”?

10. Чим відрізняються храми Київської Русі від візантійських храмів?