- •Тема 1.7. Загальні проблеми сучасних мев. Економічна єдність світу та глобальні проблеми сг і мев План
- •1. Сутність і головні етапи економічної глобалізації
- •Етапи інтернаціоналізації господарського життя
- •2. Рушійні сили, позитивні та негативні наслідки глобалізації Передумови (рушійні сили) глобалізації
- •Виробничі, науково-технічні та технологічні
- •Організаційні
- •Економічні
- •Позитивні наслідки глобалізації
- •Негативні наслідки глобалізації
- •3. Глобальні проблеми мев і сг
- •Тема 1.8. Міжнародні економічні організації в багатосторонньому економічному співробітництві й регулюванні мев План
- •Сутність, основні задачі, цілі та функції міжнародних економічних організацій
- •Основні задачі міжнародного регулювання
- •Міжнародне регулювання здійснюється на наступними основними напрямками:
- •Виникнення й етапи розвитку міжнародних організацій
- •3. Класифікація міжнародних організацій
- •1) Членство держав
- •2) Географічне охоплення
- •3) Компетенція
- •5 )Характер повноважень
- •5) Період функціонування
- •6) Порядок вступу до організації
- •4. Механізм регулювання мев
Міжнародне регулювання здійснюється на наступними основними напрямками:
Е кономічне та промислове співробітництво |
|
Співробітництво в галузі інвестицій |
||
С півробітництво у сфері світової торгівлі |
Співробітництво у сфері транспорту |
|||
Н ауково-технічне співробітництво |
Співробітництво у сфері стандартизації й сертифікації продукції |
|||
С півробітництво у сфері інтелектуальної власності |
Співробітництво в галузі міжнародної комерційної практики |
|||
|
Співробітництво у валютно-фінансовій сфері |
|
Цілі та функції міжнародних економічних організацій:
вивчення та вживання заходів щодо найбільш важливих проблем міжнародних економічних відносин;
забезпечення стабілізації валют;
сприяння усуненню торговельних бар’єрів і забезпеченню широкого товарообміну між державами;
виділення засобів на додаток до приватного капіталу для надання допомоги технологічному й економічному прогресу;
стимулювання поліпшення умов праці і трудових відносин;
прийняття резолюцій у сфері регулювання світових господарських зв’язків.
Чинники, що призводять до виникнення міжнародних організацій:
Міжнародний поділ праці.
Міжнародна економічна інтеграція.
Політичні стосунки між країнами.
Глобалізація міжнародних відносин.
Виникнення й етапи розвитку міжнародних організацій
Умовно можна виокремити п’ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:
Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV—VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних Інститутів: сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії – це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен і міст зі спільним святилищем, скарбницею, правилами ведення війн.
Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передусім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). Водночас на світовій арені почали з'являтися торговельні союзи. Прикладом такого торговельного об'єднання є один із найвідоміших союзів цього типу – Ганза, – що існував із XIV до XVII ст. Міста-члени союзу намагалися зосередити в себі всю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло охороняти власні комерційні інтереси й навіть вести війни з іншими державами.
Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій і формування світового ринку характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність узгоджених цілей, постійного органу, порядку роботи й інше.
Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу 1815 р. Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства Рейну, організована Віденським конгресом 1814 — 1815 рр., а на постійній основі почала працювати із 1831 р. Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з'являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874) й інші.
Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою компетенцією — Ліги Націй, створеної в 1919 р. з ініціативи американського президента Вільсона.
Сучасна стадія розвитку системи міжнародних організацій пройшла чотири етапи:
І етап (середина ХІХ ст. – середина 40 років ХХ ст.) – становлення системи міжнародних організацій. Основні події І етапу:
Важливим спонукальним чинником утворення міжнародних організацій була промислова революція, яка завершилася в більшості європейських країн.
Розпочався процес упорядкування й у сфері міжнародних валютних відносин.
На тлі валютно-кредитних криз, що частішали, усе більше відчувалася відсутність наднаціональних постійно діючих організацій, які б координували політику національних банків і фінансових інститутів різних країн.
Процес інтернаціоналізації економічної діяльності, що поступово набирав обертів, зумовив появу міжнародних регуляторів у сфері промисловості й торгівлі.
ІІ етап (середина 40-х років – кінець 50-х років ХХ ст.) – формування системи Об’єднаних Націй. Основні події ІІ етапу:
Найголовніша з подій – поява Організації Об’єднаних Націй (ООН) – унікального міжнародного утворення, яке становить світовий форум народів, є органом, що регулює практично всі сфери міжнародної діяльності.
Важливою подією було утворення в 1948 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) – організації, що спричинила вплив на міжнародні відносини.
На кінець 40-х – початок 50-х років припадає становлення системи регіональних організацій.
ІІІ етап (кінець 50-х років – кінець 80-х років) – активізація процесу утворення й поширення міжнародних регіональних організацій. Основні події ІІІ етапу:
Початком цього етапу можна вважати його найважливішу подію – формування Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке згодом перетворилося на економічний союз.
Розгортання діяльності Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка сполучила майже всі соціалістичні країни.
Третій етап розвитку системи міжнародних організацій характеризується винятковою інтенсивністю процесу регіональної інтеграції.
Утворилася система регіональних банків розвитку, коли були засновані Міжамериканський банк розвитку (МаБР, 1959 р.); Центрально-американський банк економічної інтеграції (1960).
Було утворено різні регіональні фонди і програми допомоги країнам, що розвиваються (Арабський фонд економічного і соціального розвитку, Африканський фонд розвитку).
Активізація процесу розвитку інституційної структури міжнародного валютно-кредитного ринку.
Піднесення процесу утворення й функціонування міждержавних організацій з експорту товарів.
Триває удосконалення й розгалуження системи ООН.
ІV етап (початок 90-х років) – трансформація характеру діяльності міжнародних інституцій унаслідок розпаду світової соціалістичної системи. Основні події ІV етапу:
Знаменною віхою у процесі зближення двох систем став Заключний акт Ради з безпеки і співробітництва в Європі, який було підписано в Гельсинках ще в 1975 р.
90-ті роки – епоха розпаду системи соціалістичних країн, а також зникнення найбільшої соціалістичної держави – СРСР.
Ліквідуються великі блоки: Організація Варшавського договору та Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ). Натомість утворюються організації, які сполучають як нові незалежні держави, так і колишні соціалістичні країни Європи.
Переростання Європейського економічного співтовариства в Європейський Союз, що було підтверджено Маастріхтською угодою 1992 року.
Перетворення ГАТТ на Світову торговельну організацію (СОТ) із істотним розширенням функцій.
Значно активізується НАТО.
Європейський Союз перетворюється на центр тяжіння в європейському інтеграційному процесі.
Суттєво зростає вплив розвинених країн, у першу чергу, «Великої сімки», на функціонування найважливіших світових організацій.
У межах СНД відокремлюються локальні угруповання з більш активною мірою співробітництва: Росія – Білорусь; Росія – Киргизія – Узбекистан – Таджикістан.
Сучасного етапу розвитку МЕВ характерні наступні риси:
збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне життя, зокрема економічне;
посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем (через систему консультацій);
успішне функціонування універсальних організацій глобального типу: Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Всесвітньої торговельної організації;
формування мережі міжнародних організацій наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;
посилення позиції ООН завдяки створенню системи «спеціалізованих установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;
розширення сфери діяльності міжнародних організацій;
значне збільшення кількості як міждержавних, так і недержавних міжнародних організацій.