Бібліографічний список до практичного заняття

1; 4; 5; 6; 8; 12; 14; 15; 16; 17; 23

Практичне заняття № 3

Змістовий модуль 2. Суть працездатності, втоми і монотонності, їх показники, динаміка, методи дослідження

Тема 7. Працездатність людини та закономірності її динаміки. Тема 8. Виробнича втома і заходи запобігання перевтоми працівників

Мета заняття: формування практичних вмінь та навичок з:

- вивчення сутності працездатності людини, її динаміки, фаз і методики оцінювання, а також заходів підвищення працездатності;

- вивчення сутності втоми та шляхів запобігання перевтомі працівників.

План заняття

1. Суть і фактори працездатності.

2. Межа працездатності і функціональні стани організму людини в процесі праці.

3. Динаміка, методика оцінки і фази працездатності.

4. Заходи щодо підвищення працездатності працівників.

5. Сутність і механізм втоми, її показники і стадії.

6. Заходи запобігання перевтомі працівників на виробництві.

Обладнання

• навчально-методичний посібник з дисципліни;

• роздаткові матеріали;

• калькулятори.

Методичні рекомендації до практичного заняття

Проблема працездатності є центральною у фізіології і психології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностей функціонування людського фактора. Сааме завдяки працездатності можлива реалізація знань, умінь і досвіду людини. Працездатність є фізіологічною основою продуктивності праці.

У процесі праці на працездатність значний вплив справляють трудові навантаження, умови виробничого середовища, мотивація тощо. В зв'язку з цим обґрунтовується таке поняття, як професійна працездатність, під якою розуміють максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, яка не викликає перенапруження організму. Рівень мобілізації працездатності може бути різним, що знаходить своє відображення у формуванні відповідних функціональних станів організму (нормального, граничного, патологічного). Характеристиками цих станів с рівень використання енергетичних речовин і ступінь загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною, побічною та відновлювальною функціональними системами (або відсутністю його). Необхідно ґрунтовно розібратися в суті функціональних систем, особливостях їх взаємодії, оскільки різні їх співвідношенню зумовлюють різний рівень працездатності і фазність у її динаміці.

Для оцінки функціонального стану працівника використову­ють проби на ефект Сеченова. Сутність ефекту Сеченова полягає в тому, що при переході до другої діяльності збуджуються інші нервові клітини, а в тих, що раніше регулювали роботу, розвивається гальмування, яке забезпечує більш швидше, порівняно з пасивним відпочинком, відновлення витрачених ресурсів. Позитивний ефект Сеченова, тобто покращення результатів при переході на іншу діяльність порівняно з тими показниками, які мали місце до виконання професійної роботи, характерний для нормального функціонального стану. Для граничного функціонального стану характерна відсутність позитивного ефекту Сеченова по більшості показників, а для патологічного — від'ємний ефект, що супроводжується парадоксальними та ультрапарадоксальними реакціями.

Практичне значення має вивчення закономірностей динаміки працездатності працівників протягом робочого дня, доби, тижня, року. Використовують три групи показників працездатності: виробничі; фізіологічні; психологічні.

Обстеженню підлягають працівники різних професій, які мають трудовий стаж не менше одного року, і тільки здорові. Вимірювання проводяться перед початком роботи, через 30 хв,на 2-й, 3-й і 4-й годинах роботи, перед обідньою перервою та після неї, на 6-й, 7-й і 8-й годинах роботи. Цілком зрозуміло, що отримання такої великої кількості показників вимагає застосування системи певних методів і методик. Слід пам'ятати, що відмічені показники мають різні натураль­ні виміри і якісні характеристики. В одних випадках збільшення величини показника свідчить про підвищення працездатності, в інших - про зменшення. В зв'язку з цим є необхідна стандартизація показників.

Перехід від стійкого стану до втоми відбу­вається не раптово, а стадійно. Проблема втоми належить до найскладніших у фізіології і психо­логії праці, і вивчення її триває й досі. Слід звернути увагу на те, що всі визначення втоми як категорії акцентують увагу на таких її сторонах, як зниження працездатності під впливом виконуваної роботи та тимчасовий, зворотний характер цього зниження. Сучасні уявлення про втому базуються на центрально-нервовій концепції, основоположником якої є М. І. Сеченов. Згідно з цією концепцією в механізмі втоми головна роль належить не периферійним, а центральним процесам. У зв'язку з цим слід особливо детально розібратися в аргументах на користь коркової теорії втоми. Другим важливим моментом, на якому необхідно зосередити увагу при вивченні, є причини першочергових зрушень в коркових центрах, в зв'язку з чим останні і розглядаються як первинна ланка механізму розвитку втоми. Сам механізм цих зрушень зумовлюється затратами ресурсів і розвитком гальмування, нерівномірним зниженням лабільності різних елементів нервових центрів, що викликає дискоординацію робочих функцій. Гальмування, яке виникає у відповідь на витрачання енергетичних ресурсів у нервових клітинах, за біологічним значенням є охоронним, а за природою — безумовним.

Втома є одним з етапів у динаміці працездатності, а тому характеризується об'єктивними показниками і суб'єктивним відчуттям стомлення. Щодо об'єктивних показників втоми, то вони багатогранні і різнонаправлені, а функціональні зрушення не є прямолінійними відносно навантаження. Тому в залежності від рівня м'язових і нервових навантажень досліджуються ті фізіологічні системи, які є ключовими, і обов'язково зрушення в нервовій системі та психічній сфері.

При розробці конкретних заходів по боротьбі з втомою працівників на виробництві метою є не ліквідація цього фізіологічного явища, а віддалення розвитку втоми у часі, недопущення глибоких її стадій і перевтоми, а також прискорення відновлення сил і працездатності працівників.