Тема 1. Загальна характеристика підприємства

1.1 Законодавче забезпечення підприємницької діяльності. Структура Господарського кодексу України

Створення, функціонування та ліквідація підприємств-резидентів відбувається в правовому полі відповідно до чинного законодавства України.

З-поміж законодавчих актів, що регулювали підприємницьку діяльність на початковому етапі розвитку економіки України, варто відзначити Закони України [7]: „Про підприємництво” від 7 лютого 1991 року, „Про власність" від 7 лютого 1991року, „Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991року, „Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991року, „Про господарські товариства” від 19 вересня 1991року, „Про банкрутство” від 14 травня 1992 року, „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року та ряд інших законодавчих та нормативних документів.

Та з прийняттям 16 січня 2003 року Господарського кодексу України деякі законодавчі акти стосовно розвитку та функціонування підприємництва та підприємств в Україні з 1 січня 2004 року втратили чинність [4].

Господарський кодекс України встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності.

Господарський кодекс України має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Зміст положень кодексу розкривається через розділи, глави та статті до них, що формують його структуру.

Структурно Кодекс складається з 9-и розділів (див. табл.1):

1.2 Правові основи функціонування підприємств

Відповідно до ст.62 Кодексу підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому певними законами [4].

Підприємства мають організаційно-правові атрибути, які властиві їм, як господарюючим суб’єктам, а саме:

1. Статус юридичної особи.

Визнання підприємств юридичною особою означає його право [13, С.8]:

• самостійно та від свого імені приймати участь в господарському обороті;

• отримувати майнові та особисті немайнові права (право на фірмові та товарні знаки тощо);

• бути позивачем та відповідачем у суді, арбітражному та третейському судах.

2. Самостійний баланс.

3. Розрахунковий та інші рахунки в установах банків.

4. Печатку зі своїм найменуванням.

5. Фірмовий та товарний знаки (промислове підприємство).

У відповідності із ст. 58, глави 6, розділу 2 Кодексу, підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації.

Створення та реєстрація підприємства передбачає підготовку та подання таких документів:

1. Заява.

2. Рішення засновника про створення.

3. Статут підприємства.

4. Установчий договір.

5. Рішення Антимонопольного комітету України про згоду;

6. Документ, що засвідчує сплату засновником внеску до статутного фонду в розмірі, встановленого законом;

7. Реєстраційна картка встановленого зразка;

8. Паспорт підприємства, а також інші документи за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статут підприємства – це юридичний документ, на підставі якого підприємство здійснює свою діяльність [13, С.97].

Зміст цього документу складають положення, що визначають [4; 7]:

• власника та найменування підприємства;

• предмет і цілі діяльності;

• його органи управління та порядок їх формування;

• компетенцію та повноваження трудового колективу та його виборних органів;

• порядок утворення майна підприємства;

• умови реорганізації та припинення діяльності підприємства.

У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (індивідуальне, сімейне, приватне, колективне, державне) та інше.

Установчий договір – це юридичний документ, який охоплює ряд питань, що знаходять відображення у конкретних домовленостях про [13, С.98]:

• предмет і мету діяльності підприємства;

• юридичний статус;

• загальний обсяг пропонованих витрат на підприємство;

• статутний фонд та його частку в загальному обсязі витрат;

• внески засновників у речовій та вартісній формах;

• умови та порядок кредитування;

• порядок оплати праці працівників;

• комерційну таємницю;

• порядок ліквідації підприємства тощо.

Слід зазначити, що установчий договір не потрібен, якщо створюються:

• мале підприємство;

• мале підприємство, що створене однією фізичною особою;

• акціонерне товариство.

У інших випадках, якщо засновниками підприємства, особливо змішаних форм власності, виступають державні підприємства, кооперативи, різного роду асоціації та союзи, спільні підприємства, а також фізичні особи (громадяни), установчий договір необхідний [13, С.98].

Паспорт підприємства – це юридичний документ, що характеризує усі сторони діяльності підприємства, тобто всі ТЕП (техніко-економічні показники) підприємства.

ТЕП підприємства розглядаються з двох боків: як його потенціал і як ступінь реалізації потенціалу.

Структура паспорту складається з типових форм, в правому верхньому куті яких знаходиться ідентифікатор паспорту (таблиця, в якій вказані: номер форми, код підприємства, код галузі (підгалузі)). Кожен розділ паспорту складається з кількох типових форм. Наприклад, розділ 2 паспорту – виробничі потужності – складається з двох форм:

• розрахунок виробничої потужності;

• показники використання виробничої потужності.

В процесі створення підприємства має бути сформований його статутний фонд (СФ).

Статутний фонд – це майно підприємства, що складається з основних та оборотних фондів, а також інших цінностей, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Відповідно до ст. 66, глави 7, розділу 2 Кодексу джерелами формування майна підприємства є [7]:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

• доходи від цінних паперів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

• інші джерела, не заборонені чинним законодавством України.

Види підприємств

Відповідно до форм власності, визначених Кодексом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів (ст.63, глава 7 розділ 2) [7]:

• індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

• сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України – членів однієї сім’ї, які проживають разом;

• приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найняття робочої сили;

• колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

• державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць;

• державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

• спільне підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників (змішана форма власності);

• малі підприємства. Основним критерієм віднесення підприємств до малих є гранична чисельність працюючих:

• у промисловості і будівництві – до 200 чоловік;

• у інших галузях виробничої сфери – до 50 чоловік;

• у науці і науковому обслуговуванні – до 100 чоловік;

• у галузях невиробничої сфери – до 25 чоловік;

• у роздрібній торгівлі – до 15 чоловік.

• іноземні підприємства, створені за законодавством України, що діють виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності на умовах і в порядку, встановленому відповідними законодавчими актами.

Об’єднання – добровільне об’єднання підприємств, яке створюється з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань на засадах госпрозрахунку, самофінансування та самоуправління.

Об’єднання є юридичною особою та діє на основі договору та статуту.

До числа основних видів об’єднань відносяться: корпорація, концерн, асоціація, консорціум [6, С.37-40; 10, С.10-15].

Корпорація (corporation) – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Концерн (concern) – статутне об’єднання підприємств промисловості, наукових організації, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Асоціація (association) – договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації та кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників.

Консорціум (consortium) – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Крім цього виділяють об’єднання, що утворилися за галузевим, територіальним або іншими принципами. До них відносять: картель, синдикат, трест, холдінг, фінансова група [6, С.37-40; 10, С.14-26].

Картель (cartel) – договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикат (syndicate) – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання, зберігаючи при цьому свою юридичну, виробничу, а інколи і комерційну самостійність.

Трест (trust) – монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. Підприємства, що об’єднуються, втрачають юридичну і господарську самостійність, оскільки об’єднують усі напрямки діяльності. Характерною рисою такого об’єднання є його спеціалізація на одному або декількох видах відносно однорідної продукції.

Холдінг (holding) – специфічна організаційна форма об’єднання капіталів, державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або другого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдінг здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднані у холдінгу суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність. Проте вирішення основних питань їх діяльності належить холдінговій фірмі.

Фінансова група (financial group) – об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм, організацій) різних галузей економіки. Фінансові групи очолюють один або декілька комерційних банків, які розпоряджаються консолідованим капіталом підприємницьких структур (фірм, компаній), що входять до них та координують усі сфери і напрямки їх діяльності.