ВСТУП

За період вікової історії України в котрий раз відбувають­ся докорінні зміни, які торкаються усіх галузей економіки й суспільства. І якщо раніше такі зміни завжди були наслідком війн, то нині ми воюємо самі із своєю психологією, своїми зви­чними, своїм минулим. Як в усякій війні, щось втрачаємо, включаючи й людські долі. По-іншому на світ дивиться нове покоління, у якого інші кумири, ніж у їхніх батьків. Навряд чи ми зможемо оцінити ці зміни об'єктивно - кращі вони чи гірші, але безперечно те, що вони інші. Інше ставлення до ро­боти, навчання, до свого майбутнього. Але одне негативне яви­ще проглядається скрізь - знижується рівень про­фесіоналізму. Це зумовлено і зміною суспільних пріоритетів, які з періоду здобуття незалежності домінують в економічно­му і політичному житті України. Якоюсь мірою це торкається і середнього покоління.

Уся надія на молодь, яка входить в активне суспільне жит­тя. Це майбутнє України.

Автори намагалися зробити посібник корисним і доступ­ним, лаконічним і проблемним. Проте глибина знань май­бутніх фахівців залежить насамперед від систематичності оп­рацювання даного матеріалу і зацікавленості в поглибленні своїх знань, усвідомлення перспектив своєї сучасної чи май­бутньої роботи.

Тема 1 суть і функції фінансів

Основні терміни і поняття

Державні фінанси, державний бюджет, державний кредит, протекціонізм, фінанси, прямі податки, непрямі податки, капітал, чистий доход, національний доход країни, ціна, кре­дит, заробітна плата, первинний розподіл, первинні доходи, національний доход, функції фінансів, фінансовий механізм, фінансове планування й прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти й резерви, стимули й санкції.

1 -1. Історичний аспект виникнення і розвитку фінансів

Суспільно-економічні системи різняться економічними відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку продуктивних сил. Кожній суспільній системі і, відповідно, державі в цій системі притаманний пев­ний фінансовий устрій. Відмінності між фінансами в окремих людських цивілізаціях зумовлені такими причинами:

1. кожній суспільній системі відповідає власна класова структура суспільства. При цьому фінанси не можуть не вра­ховувати відносини розподілу національного доходу, ор­ганізовуючи їх перерозподіл на користь держави;

2. у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси населення країни;

3. кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських відносин. Так, якщо рабовласницькому і фео­дальному устроям відповідали натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно натуральний характер. Капіталістичне господарство є товарно-грошовим.

Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) Якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують фінанси.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи.

Перший великий поділ суспільства на класи - це поділ на рабовласників і рабів, і перша держава - рабовласницька. Перехід під рабовласницької суспільно-економічної системи до феодальної призвів до виникнення феодальних держав.

У докапіталістичних цивілізаціях більша частина потреб держави задовольнялася встановленням різного роду натуральних повинностей і зборів. Грошові відносини в той період

почали розвиватися в армії. Так у Римській імперії вводяться

грошові виплати для найманців офіцерів. Ці, а також інші потреби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам) потребували грошових витрат.

Тому на додаток до військової здобичі й контрибуцій вводяться й грошові податки. І Іершим таким податком був податок на купівлю й продаж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж непродовольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив

надзвичайний податок на майно. Був уведений податок із

спадку в розмірі 5%.

Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі

рабовласництва, або патріархального ладу. Але це суттєво не

вплинуло на суспільний лад, заснований на приватному володінні землею і закріпаченні селян. Там, де немає кріпаків,

там немає и феодалізму.

Роль централізованого уряду та його функції визначалися

в кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини феодал установлював власну систему податків. Центральна влада могла втручатися в господарське життя, зокрема оподатковувати населення тільки в узгоджених з феодалами межах.

Саме в цей період формуються основні теоретичні уявлення про фінанси. До XVIII ст. відноситься зародження й розвиток класичної політекономії. Представники цієї школи не виділяли фінанси з політекономії, не вважаючи їх самостійною наукою. За усієї різноманітності рівня, обсягу й стилістичного викладу авторів ряду опублікованих школи

праць цієї (французи А. Тюрго, Ф. Кене, В. Мірабо, англійці А. Сміт та Д. Рікардо), вчення про фінанси представників класичної школи можна звести до таких чотирьох основних положень:

1) держава потрібна, оскільки вона охороняє „природний порядок" від заздрості й замахів;

2) утримання уряду має бути ощадливим, оскільки витрати управління державою непродуктивні;

3) держава не повинна порушувати „природний порядок",тобто

право власності й конкуренції, встановленням обмежувального

митного збору й монополій і не повинна втручатися в господарське життя країни;

4) держава має дотримуватися основних принципів оподаткування:

♦ податки повинні платити всі відповідно до своїх до ходів (це

положення спрямоване проти податкового імунітету духівництва і дворян);

♦ податок повинен бути не довільним, а точно визначеним наперед;

♦ податок повинен стягуватися в слушний для платника час;

♦ стягування податків повинне бути дешевим,

З розкладом феодалізму і поступовим розвитком капіталістичної ринкової економіки все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави; частка натуральних зборів і повинностей різко зменшується.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежувань між ресурсами держави і ресурсами її голови: монархи керували ресурсами держави як своїми власними. З виникненням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха (ХУІ-ХУІІ ст.) виникають поняття державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси стали значним важелем первинного накопичення капіталу, яке відбувалося в ХУІ-ХУНІ ст. З колоній в метрополію надходили великі багатства, які могли бути використані як капітал у будь-який момент часу. У цей період державні позики й податки широко використовувалися для створення перших капіталістичних підприємств. Розвивається система протекціонізму, яка дала можливість першим капіталістам встановлювати на продукцію високі ціни, отримувати високі прибутки, значна частина яких направлялася на розширення виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають домінуючим, фінанси відображують економічні відносини у зв язку з утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів у процесі розподілу й перерозподілу національного доходу.

Концентрація грошових засобів капіталістичних країн відбувається в державному бюджеті.

Для державних фінансів капіталістичних країн кінця XIX ст. характерним є те, що більше 2/3 державних видатків використовувалося на військові цілі та на погашення державного боргу та відсотків по ньому. Значно зростають витрати на утримання державного апарату. Витрати країн на освіту та охорону здоров'я були незначними. Головними джерелами наповнення бюджету держави стають податки, насамперед непрямі.

Для XX ст. характерний стрімкий розвиток продуктивних сил, утворення монополістичних об'єднань, злиття держави з монополіями, розширення функцій капіталістичних держав. Держава не лише забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на засоби виробництва, розподіл і використання суспільного продукту, а й сприяла становленню та розвитку грошово-кредитної системи, інфраструктури ринкових відносин.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особливо під час другої світової війни, різко зростають державні витрати. У післявоєнні роки витрати держави трохи скорочуються і в подальшому мають тенденцію до збільшення, Після другої світової війни в структурі державних витрат

відбулися суттєві зміни. Так, частка витрат на мілітаризацію зменшилась порівняно з їх часткою наприкінці XIX – початок XX ст., а частка витрат на соціальне забезпечення, освіту й охорону здоров'я, навпаки, різко зросла. Демократизація суспільного життя в умовах розвинутої ринкової економіки

призвела до того, що в деяких країнах Західної Європи (Норвегії, Швеції та ін.) витрати на соціальні потреби стали одними з головних. Так виникло поняття "шведська модель соціалізму".

Зросли капітальні вкладення держави у вугільну, газову та інші галузі промисловості, на підтримку сільського господарства. У розвинутих країнах за рахунок державних засобів було створено атомну промисловість. Значно розширився державний сектор економіки. Підприємцям, які розширюють

своє виробництво, уряд надає субсидії для капіталовкладень. Як наслідок збільшується зайнятість населення і зменшується безробіття. Різко зростають витрати на НТП. Держава активно допомагає монополіям своєї країни в гострій конкурентній боротьбі на світовому ринку, надаючи експортним фірмам так звані експорти і премії.

Втручання в процес відтворення і сферу соціальних відносин здійснюються не лише на національному, а й на міждержавному рівні. Так, країни Європейського Союзу (ЄЄ) створили міждержавні фонди грошових засобів для фінансування сільського господарства, подолання безробіття, перепідготовки робочої сили, подолання диспропорцій у розвитку окремих

регіонів цих країн.

Виникли нові державні витрати на охорону довкілля, на­дання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються. Великі витрати призвели до підвищення податків, які є основним фінансовим способом мобілізації ресурсів до державного й місцевих бюджетів. Податки - це найважливіше знаряддя пе­рерозподілу національного доходу.

У XX ст. зросло значення прямих податків, зокрема при­буткового податку з фізичних осіб. Вперше його було застосо­вано у Великобританії в 1842 р., а в більшості країн Західної Європи і США - у першій половині XX ст. Внаслідок знижен­ня неоподаткованого мінімуму і зменшення податкових пільг за сімейним станом у роки другої світової війни такий податок став масовим податком, податком на заробітну плату і неве­ликі доходи. Ним оподатковується практично все працездатне населення. Поряд з прибутковим податком із фізичних осіб великого значення набуває податок на прибуток корпорацій.

Разом з тим у 1970-1990 рр. відбулося підвищення непря­мих податків, насамперед за рахунок акцизних надходжень і податку на додану вартість. Частка податків у валовому національному продукті зросла на 30% у США і 50% у країнах Західної Європи.

Після другої світової війни різко розширилася сфера фінансових відносин.

Значного розвитку набули місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси державних підприємств. Другою сферою фінансових відносин є фінанси приватних національних і транснаціональних корпорацій. За своєю організаційною структурою це акціонерні товариства. Акціонерна форма організації діяльності підприємств у країнах з розвинутою ринковою економікою набула широкого розвитку. Це пояснюється тим, що випуск акцій є однією з форм мобілізації капіталу. Вона дає змогу трансформувати грошові заощадження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів банків та інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б знаходитися на самофінансу­ванні, а це різко обмежило б можливості їх економічного рос­ту.

Таким чином, закономірності розвитку фінансів визнача­ються економічним ладом суспільства і функціями держави. Фінанси - це система грошових відносин з приводу формуван­ня і використання фондів, необхідних державі для виконання своїх функцій.