Тактика допиту

1. Поняття, предмет, класифікація психологічної основи допиту.

Допит – слідча, судова дія, яка полягає в отримані слідчим (суддею, судом) безпосередньо від допитуваної особи у встановлений К-П законом формі показань про відомі їй обставини, інші дані, що мають значення для справи яка розслідується.

Предмет – будь-які обставини що підлягають встановленню, а також інші данні, що мають пряме або побічне відношення до факту, який розслідується і які сприяють встановлення істини у справі.

Процесуальний порядок допиту регламентований нормами КПК, дотримання яких є обов’язковим.

Класифікація:

1. за суб’єктом проведення:

• слідчим

• особою що проводить дізнання

• начальником слідчого підрозділу

• прокурором

• судом

• суддею

2. за процесуальним становищем допитуваної особи:

   • свідка

   • потерпілого

   • підозрюваного

   • обвинуваченого

   • експерта

3. за віком допитуваної особи:

• дорослого

• неповнолітнього

• малолітнього

• особи похилого віку

4. за місцем проведення:

• кабінет слідчого

• місцезнаходження особи

• на МП

5. залежно від використання ТКЗ:

• з використанням

• без використання

6. за послідовністю проведення і змісту:

• первинний

• повторний

• додатковий

7. залежно від присутності проц. осіб:

• допит з учасниками процесу (з процесуальними особами)

• без них

Учасники процесу:

• обов’язкові

• необов’язкові

Класифікація на види має практичне значення в тому, що залежно від виду використовуються ті чи інші тактичні прийоми.

Для успішного проведення допиту необхідно знання законів мислення, логічних методів та прийомів, даних психології і тактичних прийомів, розроблених криміналістикою.

Якщо розглядати допит з точки зору судової психології то можна вважати, що це регламентована законом специфічна форма спілкування, що проходить у формі співробітництва, протиборства, психологічної боротьби.

Спілкування проходить такі етапи:

1. витребування слідчим необхідної інформації від допитуваного

2. уявне усвідомлення допитуваним витребуваної від нього інформації, оброблення і конструювання її в вербальну (словесну) форму

3. передача інформації в сконструйованій допитуваним формі

4. отримання слідчим інформації та її усвідомлення в цілому

5. відбиття інформації в пам’яті слідчого та фіксації її в протоколі (іншими засобами).

Інформація що надходить від слідчого повинна мати зворотній зв’язок, що дозволить з’ясувати як була сприйнята і оцінена, тому що свою відповідь допитаний будує таким чином щоб слідчий прийняв як достовірну (навіть коли дає неправдиві покази). При такій ситуації виникає зворотній зв’язок. В цих ситуаціях доцільно будувати допит на правилах особливого управління, що дозволить слідчому краще проаналізувати психофізичний стан допитуваного, його поведінку в цілому, приблизно з’ясувати які відомості що надані в показаннях є достовірними, а які неправдивими.

Особливе значення в забезпечені успіху допиту має загальна сприятлива психологічна атмосфера – встановлення психологічного контакту – такого рівня взаємовідносин при якому особи, що беруть в ньому участь, можуть і бажають сприймати інформацію, яка виходить від них навіть в умовах конфліктної ситуації.

Встановлення психологічного контакту сприяє комунікабельність слідчого, здатність приваблювати до себе людей, вміння з врахуванням індивідуальних особливостей особи, що підлягає допиту, знаходити правильний тон спілкування, викликати зацікавленість до дачі правдивих показань, цьому сприяє доброзичливість, об’єктивність, готовність вислухати, коректність і вміння зняти напругу у спілкуванні.

Психологічні основи допиту полягають у тому, що формування показань – це складний психологічний процес, який складається з 3х стадій:

1. сприйняття

2. запам’ятовування

3. відтворення

1 – сприйняття залежить від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини. На сприйняття впливають об’єктивні і суб’єктивні чинники:

об’єктивні – умови сприйняття, освітлення, погода, тривалість події за якою спостерігав;

суб’єктивні – стан організму і органів почуття людини, суб’єктивна можливість правильно сприймати певний факт, емоційний стан особи, наявність інтересу до події, спрямованість уваги, темперамент.

2 – запам’ятовування, яке у більшості має вибірковий характер того, що має істотне значення для конкретної особи. На умови запам’ятовування та тривалість її зберігання впливають:

• умови сприйняття

• вид пам’яті (зорова, слухова, емоційна, рухова)

• наявність установки на збереження в пам’яті

• час що пройшов з моменту сприйняття

• стан здоров’я

• вік

• характер людини.

3 – повнота відтворення залежить від:

• сприйняття властивостей пам’яті

• психологічного стану

• темпераменту

• схильності до навіювань

• здатності до уявлення

Знання процесу формування показань дозволяє правильно обрати тактичні прийоми для отримання в ході допиту повної та об’єктивної інформації.

Об’єктивність інформації залежить від психологічної позиції особи що допитується, а тому на перше місце виступає знання тактичних прийомів спілкування, які повинні спрямовуватись на надання допомоги допитуваній особі згадати минуле, виділити реально сприйняте від фантазій або уявлень.

2. Підготовка полягає у проведенні комплексу дій, що містять в собі:

1. визначення кола осіб, які підлягають допиту: послідовності їх допиту

2. визначення предмета допиту та вивчення матеріалів справи

3. збір і вивчення даних щодо особи, яка буде допитуватись

4. підготовка речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному

5. визначення часу і місця допиту та способу виклику на допит

6. набуття спеціальних знань, які можуть знадобитись під час допиту

7. визначення переліку необхідних ТКЗ, що можуть застосовуватись для фіксації і їх перевірки готовності

8. визначення кола учасників проведення допиту, кого залучати

9. складання плану

Визначення кола осіб залежить від обсягу інформації що є у слідчого – матеріали к/с та в деяких випадках матеріали органів дізнання.

Послідовність допиту певних осіб здійснюється з врахуванням даних що є у справі стосовно особи яка ними володіє; важливість цієї інформації на конкретному етапі розслідування; зацікавленості особи в кінцевому результаті розслідування; можливість виклику в найкоротший строк; вивчення предмету допиту встановленим обставинам, які можуть бути відомі допитуваному.

Вивчення особи допитуваного – дослідження соціально – психологічної характеристики, встановлення рівня інтелекту, схильностей, способу життя, виховання, способу мислення, темпераменту, що дозволяє встановити психологічний контакт, обрати найбільш доцільні і ефективні тактичні прийоми спілкування і правильно оцінити одержане.

Прогнозуючи поведінку особи що буде допитуватись необхідно передбачити що вона може добросовісно помилятись або давати неправдиві покази.

Момент проведення допиту визначається конкретною с/д, а щодо підозрюваного, обвинуваченого, момент визначається діючим КПК У.

Місцем, як правило, повинен бути тільки кабінет, але допит може проводитись на місці події, за місцем проживання чи знаходження (СІЗО, ізолятор тимчасового утримання), місцем роботи в лікувальному закладі (з дозволу лікаря). За місцем проживання доцільно допитувати малолітніх, осіб похилого віку. Крім того, за місцем проживання може бути допитаний підозрюваний – після проведення в нього обшуку.

Виклик – повісткою або через кур’єра, телеграмою, безпосереднім повідомленням по телефону, через адміністрацію ізолятора тимчасового утримання або СІЗо.

Коло учасників визначається виходячи із предмета допиту, особи допитуваного і його процесуального становища.

Завершальним етапом є складання плану, який може бути усним або письмовим, коротким чи розгорнутим.

При розслідувані одноепізодних нескладних справ план – це перелік питань, що підлягають встановленню, а по багатоепізодним – можуть бути у вигляді таблиці.

При підготовці плану необхідно мати на увазі, що все не можливо врахувати, а тому в процесі можуть вноситись зміни і доповнення.