Теоретичні питання:

1. Речення як основна одиниця синтаксису. Речення та судження.

2. Основні ознаки речення.

3. Типи речень за характером вираженого ставлення до дійсності (за модальністю).

4. Типи речень за функцією та емоційним забарвленням.

5. Типи речень за структурою.

6. Структура простого двоскладного речення

7. Підмет та способи його вираження.

8. Присудок та способи його вираження.

9. Синтаксичний зв’язок між підметом і присудком.

10. Особливості поєднання різних типів підмета і присудка.

11. Розділові знаки між підметом і присудком.

12. Вивчення головних членів простого двоскладного речення в школі.

Законспектувати

1. Іваницька Н.Л. Непоширене речення в українській мові // УЛМШ. – 1984. – №2. – С. 31–35.

2. Іваницька Н.Л. Синтаксична структура двоскладного речення // УЛМШ. – 1986. – №1. – С. 93–95.

3. Козачук Г.О. Підмети, виражені словосполученнями // УЛМШ. – 1982. – №1.

Практичні завдання

1. Плющ М.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова. – Вправа 403 (10 речень); 405, 410, 412, 413, 416.

2. Дібрати ілюстративний матеріал до 10, 11 теоретичних питань (по 7 речень).

Практичне заняття № 4

Другорядні члени простого речення

Студент повинен знати:

• визначення додатка, означення, обставини;

• функції та призначення додатка, означення, обставини;

• способи вираження різних типів додатків, означень, обставин;

• способи розрізнення додатка й обставини, додатка й означення.

Терміни: додаток (прямий додаток, непрямий додаток, придієслівний додаток, присубстантивний додаток, об’єктний інфінітив), означення (узгоджене означення, неузгоджене означення, поширене означення), обставина (обставина місця, часу, причини, мети, допусту, умови, способу дії, міри й ступеня вияву дії; препозитивна обставина, постпозитивна обставина, поширена обставина, непоширена обставина).

Студент повинен уміти:

• виокремлювати в реченні додатки, означення, обставини;

• визначати типи додатків, означень, обставин;

• характеризувати способи вираження додатків, означень, обставин;

• складати речення з різними типами додатків, означень, обставин;

• розмежовувати додатки й обставини, додатки й означення;

• розрізняти інфінітив у функції додатка, означення, обставини.

Теоретичні питання

1. Другорядні члени речення та їх роль у поширенні структури простого речення. Принципи класифікації другорядних членів.

2. Додаток, його типи й способи вираження.

3. Означення, його типи й способи вираження.

4. Обставина, її типи й способи вираження.

5. Розмежування додатків і означень, додатків і обставин.

6. Синкретичні другорядні члени речення.

7. Інфінітив у реченнєвій структурі сучасної української літературної мови.

8. Вивчення другорядних членів простого речення в шкільному курсі української мови.

Законспектувати

1. Бровко А.С. Розмежування означуваного і прикладки // Укр. мова і літ. в шк. – 1970. – №3. – С. 20–26.

2. Явір В.В. Неузгоджені означення, виражені непрямими формами іменників, та їх синтаксичні особливості // Укр. мова і літ. в шк. – 1975. – № 11. – С. 42–49.

3. Чередниченко І.Г. Принципи розпізнавання неузгоджених означень і присубстантивних додатків, виражених формою родового відмінка іменника без прийменників // Укр. мова в шк. – 1955. – №2. – С.

4. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу. – К.: Вища школа, 1989. – 63 с.

5. Заоборна М. Просте речення. Складні випадки аналізу. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 125 с.