Законспектувати

1. Кучеренко І. К. Фразеологізм як об’єкт синтаксису // Українське мовознавство. – 1982. – № 10. – С. 9–15.

2. Мукан Г. М. Структура і синтаксична роль фразеологізмів // Українська мова і література в школі. – 1968. – № 5. – С.13–20.

3. Медушевський А. П. Лексичні, фразеологічні й синтаксичні словосполучення // Мовознавство. – 1972. – № 6. – С. 60–67.

Практичні завдання

1. Дібрати до 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 теоретичних питань по 10 ілюстрацій.

2. Виконати вправу 387 (Плющ М. Я. та ін. Сучасна українська літературна мова: Зб. вправ. – К.: Вища школа, 1995. – С.153).

3. Проаналізувати подані словосполучення за поданою схемою і зразками: весняний вітер, виконати завдання, десять мішків, видно далеко, твори Шевченка, почорнілий від сонця, зустрічати поїзд, втричі ближче, річка Дніпро, небо над нами, червоні троянди, намальований фломастером, сонце сходить.

4. Із поданого речення виписати словосполучення й проаналізувати їх:

Немов бджола, летить душа на квіти,

Де чистим оком світиться роса… (Ю. Сердюк)

Схема аналізу простого речення

1. Тип речення за метою висловлювання: розповідне, питальне, спонукальне.

2. Тип речення за емоційно-експресивним забарвленням: окличне: розповідно-окличне, питально-окличне, спонукально-окличне; неокличне.

3. Тип речення за характером вираженого ставлення до дійсності (за модальністю): стверджувальне; заперечне: загальнозаперечне,частковозаперечне.

4. Тип речення за будовою (кількістю предикативних частин): просте, складне.

5. Тип речення за складом граматичної основи: двоскладне, односкладне: означено-особове, неозначено-особове, узагальнено-особове, безособове, інфінітивне, номінативне, генітивне, вокативне.

6. Тип речення за поширеністю: поширене, непоширене.

7. Тип речення за наявністю (відсутністю) необхідних членів для розкриття його змісту: повне, неповне: контекстуальне, ситуативне, еліптичне; приєднувальна конструкція; парцельоване.

8. Тип речення за ускладнювальними компонентами: ускладнене (засоби ускладнення: однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени речення, вставні та вставлені компоненти, уточнювальні елементи, звертання), неускладнене.

9. Аналіз членів речення й способів їх вираження.

10. Визначення типу синтаксичного зв’язку та семантико-синтаксичних відношень між словами в реченні.

11. Пояснення розділових знаків.

Зразок аналізу предикативних частин складного речення

Я вірив, що Господь на небі чує

Мої різдвяні просьби і жалі…(Д. Павличко)

Речення розповідне, неокличне, стверджувальне, складне (2 предикативні частини), сполучникове, складнопідрядне з підрядним з’ясувальним.

Перша предикативна частина ( Я вірив…) співвідноситься з простим, двоскладним, непоширеним, неповним (структ. й семант.), неускладненим реченням.

Головні члени речення:

(хто?) Я – підмет, простий, виражений займенником 1 особи у формі Н.в. однини;

я (що робив?) вірив – присудок, простий, дієслівний, виражений дієсловом у формі минулого часу однини;

Я вірив – предикативний зв'язок (координація), предикативні семантико-синтаксичні відношення.

Друга предикативна частина (… Господь на небі чує мої різдвяні просьби і жалі) співвідноситься з простим, двоскладним, поширеним, повним, ускладненим однорідними додатками реченням.

Головні члени речення:

(хто?) Господь – підмет, простий, виражений іменником у формі Н.в. однини;

Господь (що робить?) чує – присудок, простий, дієслівний, виражений дієсловом у формі теперішнього часу однини.

Другорядні члени речення: група присудка:

Чує (що?) просьби і жалі – однорідні додатки, прямі, виражені іменниками у формі З.в. множини;

Просьби і жалі (чиї?) мої – означення, узгоджене, виражене присвійним займенником у формі З.в. множини;

Просьби і жалі (які?) різдвяні – означення, узгоджене, виражене прикметником у формі З.в. множини;

Чує (де?) на небі – обставина, місця, виражена іменником у формі М. в. однини з прийменником на.

Господь чує – предикативний зв'язок (координація), предикативні семантико-синтаксичні відношення;

чує просьби (жалі) – підрядний зв'язок, керування, сильне, безпосереднє, об’єктні семантико-синтаксичні відношення;

просьби і жалі – сурядний зв'язок, єднальні семантико-синтаксичні відношення;

чує просьби (жалі) – підрядний зв'язок, узгодження, повне (неповне – див., напр.,у Шульжука К. Ф. Синтаксис…), атрибутивні семантико-синтаксичні відношення;

просьби (жалі) різдвяні – підрядний зв'язок, узгодження, повне (неповне), атрибутивні семантико-синтаксичні відношення;

чує на небі – підрядний зв'язок, керування, слабке, опосередковане, обставинні семантико-синтаксичні відношення.

Кома ставиться в складнопідрядному реченні з підрядним з’ясувальним, що поєднується з головною частиною за допомогою сполучника що.

Практичне заняття № 3

Речення. Типи речень.

Прості двоскладні речення.

Головні члени простих двоскладних речень

та способи їх вираження

Студент повинен знати:

• відмінність між реченням і судженням;

• основні ознаки речення;

• типи речень за характером вираженого ставлення до дійсності (за модальністю);

• типи речень за функцією та емоційним забарвленням;

• граматичні засоби оформлення кожного типу речень;

• типи речень за структурою;

• структуру простого двоскладного речення;

• визначення підмета;

• способи вираження простого підмета;

• способи вираження складеного підмета;

• визначення присудка;

• способи вираження простого і складеного присудка;

• особливості поєднання різних типів присудка з підметом;

• уживання розділових знаків між підметом і присудком.

Терміни: розповідне, питальне, спонукальне, бажальне речення; окличне речення; заперечне (загальнозаперечне, частковозаперечне), стверджувальне речення; просте, складне речення; двоскладне, односкладне речення; поширене, непоширене речення; повне, неповне речення; ускладнене, неускладнене речення; головні члени речення; морфологізовані і неморфологізовані члени речення; простий підмет, складений підмет; простий присудок, складений присудок; складений іменний, складений дієслівний присудок; зв’язка; складний (подвійний присудок); різновиди предикативного зв’язку: координація, тяжіння, співположення, суб’єктний інфінітив, об’єктний інфінітив.

Студент повинен уміти:

• виділяти в тексті речення;

• класифікувати речення;

• складати речення відповідного типу;

• аналізувати прості двоскладні речення;

• визначати підмет у простих двоскладних реченнях, визначати присудок;

• характеризувати типи підмета і присудка;

• визначати спосіб вираження підмета і присудка;

• складати речення з різними типами підметів і присудків.