Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЕВ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
11.08.2019
Размер:
24.38 Кб
Скачать
  1. Етапи розвитку свытового господарства

На сьогоднішній день можна виділити 4 етапи становлення світового господарства:

На першому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він охоплює період від виникнення суспільного поділу праці (V-IV тисячоліття до н. е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина XIX ст.). Поява суспільного поділу праці породжує передумови для виникнення місцевого ринку, який з часом трансформується регіональний та регіонально-світовий.

Подальший розвиток суспільного поділу праці в епоху феод відчутний поштовх для розвитку товарно-грошових відносин і подальшого формування світового ринку (XV-XVII ст.). Новий імпульс форм світового ринку отримало після утвердження в середині 19ст. у провідних країнах світу великої фабрично-заводської індустрії, яка вже об’єктивно не могла існувати без світового збуту.

На другому етапі (середина XIX - початок XX ст.) світове господарство набуває рис світового капіталістичного господарства, тобто об’єднує країни капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Світове господарство на даному етапі складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародної поділу праці.

Третій етап (з 20-х - до 90-х pp. XX ст.) починається з відокремлення ні капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу, а п другої світової війни ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге — міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами. У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

2. Світове господарство як глобальна система виробництва

Вихідною категорією світового господарства е економічна діяль-ність як спосіб забезпечення життя людини, її головна сфера — матеріальне виробництво. Організаційною фор-мою, в якій здійснюється економічна діяльність, є госпо-дарство. Таким чином, господарство — це економічна си-стема, функціонування якої являє собою процес еконо-мічної діяльності Особливість національного господарства полягає в тому, що економічна діяльність обмеже-на рамками держави (країни). Отже, національне гос-подарство — це економічна система, функціонування якої являє собою процес економічної діяльності в межах країни. Ця система єдина в економічному і організацій-ному відношенні й складається Із сукупності взаємопо-в'язаних; галузей та сфер діяльності, що мають визначе-ну пропорційність (співвідношення) у розвитку, і обу-мовлена розміщенням на території країни.

Як світ складається із країн, так і світова економіка (господарство) складається з національних господарств цих країн. Але то не просто сукупність або сума. Світове господарство — це сукупність національних господарств та їх економічних взаємовідносин. Слід підкреслити, що без економічних відносин національні господарства за-лишилися б відокремленими і не створили б світову економіку як систему.

Відомо, що в розвитку продуктивних сил рано чи пізно настає період, коли вони виходять за межі націо-нальних кордонів — починається інтернаціоналізація господарського життя. Економічні зв'язки між країнами помітно зміцнюються уже у XIX ст. під впливом великої машинної індустрії, яка потребує багато сировини та залучає до її видобутку і виробництва дедалі нові краї-ни. Здійснивши на базі великого машинного виробницт-ва перехід до масового випуску продукції, багато галу-зей все частіше починають працювати не тільки на внут-рішній, а й на зовнішній ринок. Прискорений внаслідок цього процес міжнародного поділу праці (приблизно до середини XIX ст.) спричинив до виникнення такої ситу-ації, коли більшість країн стали досить тісно економічно пов'язаними. Саме на цей період припадає зародження світового господарства.

Всесвітнє господарство — система взаємодіючих гос-подарств усіх країн світу, цілісний характер і функціо-нування якої визначаються об'єктивними законами роз-витку людського суспільства.

Світове господарство як система має свою структу-ру. Зауважимо, що тривалий час паралельно існувало три точки зору (підходи) на його структуру, формацій-на (міжсистемна) концепція; концепція «трьох світів» і концепція «центру та периферії».

Формаційний підхід полягає в тому, що світове гос-подарство розглядається з точки зору суспільно-економічних формацій. Виходячи з цього, розрізняли світову систему капіталістичного господарства та світову систему соціалістичного господарства, а окремі національні економіки входили у відповідну систему господарства.

Концепція «трьох світів» розподіляла світову еконо-міку на світ капіталізму, світ соціалізму та світ, що роз-вивається. Відображенням такої точки зору е поширені в останні десятиріччя статистичні Матеріали, де усі країни поділяються на три названі вище групи.

Останнім часом найбільшого поширення набула тре-тя концепція, згідно з якою світова економіка має свій «центр» (найбільш розвинуті країни) та «периферію» (країни, що відстають від «центру» за рівнем економіч-ного розвитку). Переваги такого підходу полягають у тому, що структура світового господарства розглядає-ться тільки з точки зору критеріїв економічного розвитку.

Між «центром» та «периферією» чіткої межі немає. До «центру» належать, як правило, країни Західної Європи (у першу чергу ЄС), США, Канада, Японія, деякі країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Нова Зеландія, Австралія та Ін.). До світової «периферії» на-лежать всі інші національні економіки, але вони в свою чергу розподіляються на групи за ступенем віддаленос-ті від «центру».

Систематизація національних економік, виділення типів країн, їх групування необхідне для того, щоб: систематизувати країни відповідно до особливостей та рівня їх розвитку; виявити їх характерні риси; визначити місце у системі світового господарства та міжнародних економічних відносин; визначити та передбачити імовірні перспективи їх розвитку.