- •Продуктивність праці в сільському господарстві (затрати праці на 1 ц продукції) , люд.-год
- •Приватизація землі
- •Динаміка паювання земель у сільськогосподарських підприємствах станом на 1 січня відповідного року
- •Структура земельного фонду України за формами власності в результаті роздержавлення і приватизації земель
- •Середній розмір земельної частки (паю) в регіонах станом на 1 січня 2005 р.
- •Оренда земель
- •Способи використання земель фермерами в країнах Європи, %
- •Укладення договорів оренди земельних ділянок та земельних часток (паїв) станом на 1 січня 2005 р.
- •Плата за оренду земельних часток (паїв) станом на 1 січня 2005 р.
- •Формування ринку землі
- •Реалізація права на землю, посвідченого державним актом, станом на 1 січня 2005 р
ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА
Необхідність і суть реформи
Україна має одні з найкращих у світі землі, природнокліматичні умови та необхідні трудові ресурси для ведення сільського господарства. Це загально визнаний факт, який достатньо досліджений в історичному, економічному і технологічному аспектах. Однак ефективність використання наведених сприятливих умов, насамперед багатої чорноземами землі, тривалий час була низькою. У 1990 р. врожайність зернових в Україні становила 35 ц/га, цукрових буряків - 275, картоплі - 117 ц/га, тоді як у Великобританії - відповідно 60, 407 та 365 ц/га, США - 47, 448 та 329 ц/га. Як наслідок, навіть у найкращі роки розвитку сільського господарства України продуктивність праці в галузі була значно нижчою, ніж у передових країнах світу. У 1982-1985 рр. продуктивність праці у колгоспах була нижчою порівняно з фермерами США по вирощуванню зернових у 3 рази, кукурудзи - у 8, цукрових буряків - у 6, картоплі - у 9 разів. Ще нижчою була продуктивність праці по виробництву молока - у 9 разів, м'яса великої рогатої худоби - у 18, м'яса свиней - у ЗО разів. Урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин була у 2-4 рази нижчою (табл. 1).
Такий стан розвитку сільського господарства був зумовлений монополією державної власності на землю, майно і вироблену продукцію, монополією колгоспно-радгоспної форми організації товарного виробництва та одержавленням соціально-економічних відносин на селі. За таких умов держава виявилася неспроможною раціонально використовувати головне багатство - землю. Основна причина полягала у відсутності гармонізації інтересів держави та селян як безпосередніх працівників полів і ферм.
Таблиця 1
Продуктивність праці в сільському господарстві (затрати праці на 1 ц продукції) , люд.-год
Продукція |
США 1975-1979 рр. |
Великобританія 1975-1979 рр. |
Україна 1982 - 1985 рр. |
|
|
|
|
колгоспи |
радгоспи |
Пшениця |
0,37 |
0,2 |
1,2 |
1,1 |
Кукурудза |
0,16 |
- |
1,3 |
1,3 |
Картопля |
0,33 |
0,16 |
3,0 |
3,2 |
Цукрові буряки |
0,15 |
0,11 |
0,9 |
0,9 |
Молоко |
1,1 |
1,0 |
9,9 |
7,1 |
Приріст живої маси: великої рогатої худоби |
3,09 |
- |
57,3 |
41,0 |
свиней |
1,54 |
- |
48,0 |
23,0 |
Гасло "від кожного - по можливості, кожному - по потребі" не створювало мотивації до праці. Намагання вирішити дану проблему впровадженням госпрозрахунку не давало бажаних результатів. Справжнього госпрозрахунку, який забезпечував би селянам право бути господарями засобів виробництва і виробленої продукції, не було. Командно-адміністративна система не допускала такого госпрозрахунку, не сприяла піднесенню трудової активності селян, що стримувало розвиток виробництва. Тому ставало очевидним, що збереження існуючої організації сільського господарства не забезпечить реалізації великого аграрного потенціалу України та вирішення проблем забезпечення населення високоякісними продуктами харчування.
При реформуванні аграрного сектора основний суб'єкт господарювання на землі має уособлювати власника і господаря. Необхідно було забезпечити селянинові право власності на землю і господарське самовизначення. Це стало одним з основних напрямів здійснення земельної реформи. Тому забезпечення приватизації землі селянами за принципом "земля має належати тим, хто на ній працює" стало головним напрямом аграрної реформи. Переваги приватної власності на землю були очевидні на прикладі багатьох країн світу. До другої світової війни східні землі Німеччини мали більш розвинуте сільське господарство порівняно із західними. Однак після колективізації - кооперації ефективність сільського господарства в НДР значно знизилась порівняно з ФРН, де господарювали на засадах приватної власності. Фінляндія в суворих кліматичних умовах півночі, але на основі приватної власності та ринкових засад господарювання, завжди забезпечувала продовольчий достаток населення і показувала кращі результати, ніж північні регіони колишнього СРСР. Результати господарської діяльності Північної і Південної Кореї, Тайваню і Китаю також свідчать про вищу ефективність виробництва на основі приватної власності та ринкових відносин.
Відсутність економічного інтересу селян в ефективному використанні державної землі, відчуження селянина від землі призвели до кризової ситуації в сільському господарстві. Дані негативні явища особливо посилились на початку ринкової трансформації економіки. Стара колгоспно-радгоспна система не могла успішно функціонувати без старої планово-розподільної, командно-адміністративної системи, що зумовило необхідність здійснення земельної реформи. З урахуванням цього Постановою Верховної Ради України "Про земельні реформу" від 18 грудня 1990 р. з 15 березня 1991 р. всі землі України було оголошено об'єктом реформи.
Зазначеною постановою було визначено, що земельна реформа - це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, спрямованих на запровадження ринкових земельних відносин. Земельна реформа була визначена складовою економічної реформи, здійснюваної в Україні з метою ринкової трансформації економіки. Мета земельної реформи полягала у створенні умов для рівноправного розвитку різних форм власності і господарювання на землі, формуванні багатоукладної аграрної економіки, раціональному використанні й охороні земель, а завдання - у перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям. За роки незалежності та в процесі ринкової трансформації економіки в Україні зроблено значний крок вперед у реформуванні відносин власності на землю.
Потреба в реформуванні земельних відносин була зумовлена насамперед низькою ефективністю господарювання на землі ; за часів планово-розподільної системи. Більше того, з розпадом командно-адміністративної системи та переходом до ринкової економіки стало неможливим збереження колгоспно-радгоспної форми використання землі. Необхідною умовою реформування була приватизація землі, формування справжнього її власника, створення нових господарських структур ринкового типу, сприяння селянам у господарському самовизначенні і вільному виборі прав власності та форм господарювання, сфери трудової діяльності й організації виробництва.