Німецьке «Економічне диво».
Із середини 50-х років у ФРН спостерігається прискорене економічне зростання. Усього за три роки обсяг промислового виробництва збільшився в 2,5 рази. Кількість безробітних скоротилася, життєвий рівень швидко підвищувався, і незабаром ФРН за цим показником наздогнала провідні західні країни.
В основі німецького "економічного дива" були цілком конкретні причини, але насамперед ФРН зобов'язана своїми досягненнями працьовитості, таланту й цілеспрямованості німецького народу. Крім того, за планом Маршалла, ФРН одержала до 1952 р. товарів на суму 3071,1 млн доларів. На відміну від східної, західна частина Німеччини не була сильно зруйнована в роки Другої світової війни, втрати виробничих потужностей склали біля 10%. На початок 50-х років'ФРН не була надмірно обтяжена військовими витратами, ЇЇ експорт тільки за 1950-1951 рр. зріс на 75%. На високі темпи економічного розвитку країни вирішально вплинула реалізація принципів, що лягли в основу валютної реформи Ерхарда, яка дозволила ліквідувати штучні бар'єри для приватного підприємництва, встановити вигідні податкові ставки. Ерхард заохочував розвиток нових промислових галузей, наприклад електронної, створюючи для них особливий режим сприяння. Йому вдалося збудити дух підприємництва, "заразити" західних німців бізнесом. Ерхард намагався створити державу "народного капіталізму" і "депролетарізувати" робітників за допомогою продажу акцій та співучасті їх у керуванні виробництвом. Він виключав застосування методів державного регулювання економіки, в "одержавленні" йому ввижався соціалізм.
Німецькому "економічному диву" сприяла й наявність дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців Із Східної Пруссії та інших регіонів. Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була значно менше довоєнної, а робочий тиждень становив 50-52 години.
До початку 60-х років Федеративна Республіка перетворилася на одну з найбільш економічно розвинених держав світу. Країна завоювала потужні позиції у виробництві устаткування, машинобудування, автомобільної, хімічної та лісової промисловостей. Відмовившись від марної ідеї силою зброї захопити увесь світ, уряд ФРН сприяв утворенню транснаціональних корпорацій, де німецькому капіталу належала одна з провідних ролей.
Однак держава не завжди успішно вирішувала конфлікти між підприємцями й робітниками. У 1962-1963 рр. під час економічної кризи сталися масові виступи металургів, машинобудівників. Уряд не зумів знайти вихід із кризи. Популярність канцлера падала. У жовтні 1963 р. без помпи й урочистого прощання 87-річний Конрад Аденауер залишив посаду федерального канцлера. Його спадкоємцем став Людвіг Ерхард, який давно входив до складу кабінету Аденауера.
Людвіг Ерхард — "творець німецького економічного дива" — народився 4 лютого 1897 р. у дрібнобуржуазній родині в невеличкому містечку Фюрте. В 16 років батько відправив його на навчання в нюрнберзьку фірму збуту виробів із тканини. В роки Першої світової війни він добровільно записався до армії, дослужився до чину вахмістра, був тяжко поранений. Після війни Ерхард прагнув економічної самостійності і тримався осторонь політики, шукав свою точку опори. Освіту одержав у Нюрнберзькій вищій школі економічних та соціальних наук і в університеті Франкфурта-на-Майні. 1928 р. Ерхард зайнявся науковою працею — досліджував співвідношення між попитом і пропозицією. В роки нацистського режиму підтримував деякі методи державного регулювання гітлерівської партії, проте після війни повернувся до ліберальної економічної партії. З 1946 р. Ерхард міністр економіки Баварії, а незабаром і ФРН.
Перші два роки перебування на посаді нового канцлера були позначені економічним ростом. Він зумів запровадити через Бундестаг "надзвичайні закони". В галузі зовнішньої політики дотримувався думки, що авторитет держави зумовлюється її військовою могутністю.
1966-1969 рр. були позначені політичною активізацією західнонімецького суспільства. В цей час набирала політичного впливу СДПН, що стала головною опозиційною силою уряду "великої коаліції". Прийнявши 1959 р. нову програму, соціал-демократи виступали за демократичний соціалізм з наголосом на поліпшення соціального стану трудящик. Шлях до демократичного соціалізму вони бачили в природному, еволюційному розвитку суспільства.
Вибори 1972 р. принесли перемогу коаліції СДПН/ВДП, що одержала 54,2% голосів виборців. Канцлером став В. Брандт.
Криза 1973-1975 рр. призвела до посилення інфляції, росту безробіття, зростання цін, але її наслідки не були такими хворобливими, як в інших країнах, оскільки у ФРН були більш високі зарплата та пенсії. Проте 1974 р. тодішній канцлер ФРН В. Брандт мусив піти у відставку після того, як з'ясувалося, що один з його близьких співробітників був агентом розвідки НДР. Його спадкоємцем на посаді канцлера став соціал-демократ Гельмут Шмідт, віце-канцлером і міністром закордонних справ став впливовий політик Ганс Дітріх Геншер. Суттєвих змін у політичному курсі ФРН зміна уряду не викликала.
З другої половини 1980 р. почалося уповільнення темпів економічного розвитку, що переросло в короткочасну кризу 1981-1982 рр. Кількість безробітних досягла 2,5 млн чол. Інфляція різко зменшила купівельну спроможність населення. 1982 р. вільні демократи вийшли з коаліції СДПН та перейшли на бік ХДС/ХСС. г. Шмідт, позбавившись більшості в Бундестазі, змушений був піти у відставку. Новим канцлером ФРН став лідер ХДС Гельмут Коль.
Гельмут Коль — шостий канцлер ФРН — народився З квітня 1930 р. у м. Людвигсхафен у родині вихідця з селянського середовища — Ганса Коля. 1950 р. він вступив до університету у Франкфурті-на-Майні, де вивчав державне право і філософію. У Гейдельберг-ському університеті Коль вивчав політичні науки. 1957 р. Коль став членом правління, а з 1966 р. — головою ХДС землі Рейнланд-Пфальц, обіймав посаду прем'єр-міністра цієї землі. За політичними пристрастями був прихильником консерватизму, прагнув підтримувати старе, наскільки це можливо, але водночас гостро відчував необхідність змін і був готовий їх здійснювати. Ставлення до соціалізму в нього було однозначне: Коль казав, що "ворожість до соціалізму я усмоктав із молоком матері". З 1982 по 1998 рр. — канцлер ФРН.
На виборах 1983 р. блок ХДС/ХСС-ВДП домігся вражаючої перемоги. ХДС під керівництвом Г. Коля значно розширив свої ряди, став дійсно народною партією. Більшість членів СДПН, ВДП переходила в ряди ХДС.
З 1983 р. в економіці ФРН розпочалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р. Країна стала найбільшим експортером товарів у світі, в тому числі найскладнішого устаткування. Західнонімецька марка перетворилася на одну з провідних валют. Модернізація економіки привела до збільшення заможності середнього класу.
1987 р. Гельмута Коля знову обрано канцлером ФРН.
Висновок:______________________________________________________________________________
НДР у 40-80-х роках.
На території Східної Німеччини, де управління до жовтня 1949 р. здійснювала радянська військова адміністрація Німеччини, 7 жовтня 1949 р. було утворено Німецьку Демократичну Республіку (НДР).
За активної допомоги радянської адміністрації Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) здобула перемогу на виборах до місцевих органів влади. Марксисти здійснювали владу в країні монопольно, не допускаючи до неї соціал-демократів, проте, побоюючись впливу християнських та ліберальних демократів, прорадянська СЄПН запропонувала створити Національний фронт демократичних сил, де вона посіла домінуюче становище.
Економіка країни розвивалася за радянським зразком: провадилися примусова націоналізація підприємств, прискорена індустріалізація за рахунок згортання соціальних програм, планомірна колективізація сільського господарства (до 1952 р. було створено 1900 кооперативів), посилювався тиск держави на приватний капітал, підприємців обкладали непосильними податками, чинили їм перешкоди й обмеження.
Радянський Союз та керівництво НДР прагнули довести світові "переваги соціалізму" на прикладі розвитку "першої соціалістичної держави на німецькій землі", випередити ФРН у прихованому змаганні.
У НДР було досягнуто значних успіхів у розвиткові промисловості на основі форсування індустріалізації. Але колективізація призвела до зменшення обсягу сільськогосподарського виробництва, повільно розвивалася легка промисловість. Усе це спричинило зниження життєвого рівня трудящих. Тоталітарна система, що зміцнювалася, викликала невдоволення значної частини населення. У червні 1953 р. обурення робітників НДР підвищенням тарифних норм та копіюванням радянської системи соціалістичного змагання призвело до відкритих виступів проти режиму в ряді великих міст країни. Вже 17 червня у 300 населених пунктах страйкувало 400 тис. трудящих, серед яких 100 тис. — у Східному Берліні. У Галлі, Магдебурзі до рук страйкомів влада перейшла практично повністю. За допомогою Радянської Армії режим В. УльбрІхта придушив виступи. При цьому було вбито 200 робітників, тисячі кинуто до тюрем, а 6 організаторів страйків засуджено до розстрілу.
Після утворення 1955 р. Варшавського Договору створено Національну народну армію НДР (1956 р.), що привело до різкого збільшення військових витрат системи, яка переживала кризові явища. На тлі подій 1956 р. у Польщі та Угорщині обстановка в країні була критичною, проте владі вдалося запобігти повстанню. Було зроблено деякі поступки дрібним та середнім підприємцям, трохи пожвавилася економічна діяльність, НДР виходила на провідні позиції в східному блоці. Проте населення НДР продовжувало "голосувати ногами", тобто емігрувати до ФРН, користуючись з відкритості кордону між західним та східним секторами Берліна. За рішенням країн—учасниць Варшавського договору, в ніч на 13 серпня 1961 р. навколо Західного Берліна було зведено високу бетонну стіну, яку керівництво НДР назвало "антифашистським захисним валом". її довжина становила 115 км. Крім того, східний та західний сектори Берліна розділила бетонна споруда шириною 4 метри і довжиною 46 км. "Берлінська стіна" мала 25 контрольно-пропускних пунктів, була обладнана 210 вишками і 245 вогневими позиціями, кордон охороняли спеціально підготовлені собаки. Право виїзду на Захід зберегли тільки пенсіонери. Ця стіна стала символом поділу єдиного німецького народу. У конституції, прийнятій 1968 р., НДР проголошувалась "соціалістичною державою німецької нації", як і її "побратими" по східному блоку.
1971 р. першим секретарем ЦК СЄПН став Еріх Хо-неккер, що обійняв згодом посаду голови Державної Ради ФРН. Нове керівництво посилило монопольну владу СЄПН, яка стала основним фактором загострення і поглиблення застійних та кризових явищ у житті країни. Причини кризи в НДР випливали безпосередньо із суті тоталітарної держави, значною мірою вона була результатом економічного та політичного волюнтаризму.
Об'єднання Німеччини
Конституція ФРН передбачала возз'єднання Німеччини як процес входження земель Східної Німеччини до ФРН, що припускало попередню ліквідацію НДР як держави. Керівництво НДР прагнуло здійснити об'єднання через конфедеративний союз двох держав.
До середини 80-х років у НДР остаточно намітилася криза влади, ідеології та політики правлячої партії — СЄПН. Масове незадоволення погрожувало вилитися у відкрите протистояння. Останньою краплею, що переповнила чашу народного терпіння, стали події кінця літа 1989 р., коли Угорщина відкрила кордон з Австрією й розпочалася масова втеча туристів через ці дві країни до ФРН. Сотні громадян також сховалися в посольствах ФРН у Варшаві та Празі.
Наближалася 40-а річниця утворення НДР.
Проте в керівництві СЄПН назрівало невдоволення політикою Е. Хонеккера та його ортодоксальним оточенням. У дні святкування ювілею 7-9 жовтня тисячі людей вийшли на антисоціалістичнІ демонстрації. Хонеккер віддав наказ відкрити вогонь по демонстрантах, щоправда, його відразу ж скасували. 17 жовтня на пленумі ЦК СЄПН було прийнято рішення про звільнення Е. Хонеккера від обов'язків Генерального секретаря ЦК СЄПН. Замість нього обрано Егона Кренца, який у колишньому політбюро опікувався органами безпеки.
Події розвивалися бурхливо. Під загрозою посилення демонстрацій 9 листопада 1989 р. відкрито "Берлінську стіну". Набирали сили опозиційні партії. Главою уряду призначається прихильник реформ X. Модров. У середині грудня на Надзвичайному з'їзді СЄПН стався розкол партії. Головою нової партії, що дістала назву "Партія демократичного соціалізму" (ПДС), став Грегор Пзі. Опозиція вимагала якнайшвидшого об'єднання з ФРН. Канцлер Західної Німеччини Г. Коль оголосив про готовність ФРН до об'єднання.
18 березня 1990 р. відбулися вибори до парламенту, на яких перемогу одержала некомуністична опозиція — прихильники об'єднання з ФРН. Більшість громадян НДР проголосувала за ХДС, лідер якого Лотар де Мезьєр і сформував новий уряд НДР.
Для врегулювання зовнішніх аспектів об'єднання Німеччини відбулися переговори за формулою "2+4" (ФРН, НДР плюс СРСР, СІЛА, Велика Британія, Франція).
СРСР і ФРН розв'язують питання про виведення радянських військ із території НДР.
Уряд Л. де Мезьєра провів у червні 1990 р. референдум про валютну реформу. 94% східних німців висловилися за введення в НДР нової валюти — західнонімецької марки. ЗІ серпня проведено вибори у відновлених землях на території НДР. Залишалося тільки узгодити статус об'єднаної Німеччини з чотирма державами — СРСР, СІЛА, Великою Британією та Францією. СРСР, погодившись на об'єднання, спочатку висунув умову нейтралізації Німеччини, проте цю вимогу відхилили всі учасники переговорів, а СРСР пішов на принципово важливі поступки, що свідчило про глибокий перегляд його зовнішньої політики. Керівництво Радянського Союзу погодилося з членством об'єднаної Німеччини в НАТО і виведенням радянських військ із НДР. 12 вересня підписано Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини. З жовтня 1990 р. відбулося офіційне возз'єднання Німеччини, на території Східної Німеччини піднято прапори ФРН. Внаслідок народної, антитоталітарної революції та об'єднання Німеччини припинила своє існування НДР. Відтворення нової Німеччини сталося мирним, демократичним шляхом.
Висновок:_________________________________________________________________________