5. Праслов'янська писемність.
Писемність, літописання та література.
Писемність у Київській Русі з'явилася
задовго до запровадження християнства.
Про це свідчать документи - договори
київських князів з імператорами Візантії
другої половини IX і першої половини Х
ст., а також берестяні грамоти, знайдені
й прочитані ученими. Після введення
християнства на Русі з давньоруської
і церковнослов'янської мов утворилася
писемна мова, з'явилося більш досконале
слов'янське письмо - кирилиця, створене
болгарським просвітителем Кирилом у
IX ст. Збереглися написи на ливарних
формах, господарських речах, зброї,
цеглі тощо. Чимало їх знайшли археологи
в Києві, Новгороді та інших містах.
Центрами переписування й перекладу
іноземних книжок на слов'янську мову
були княжі двори, монастирі, церкви
Києва, Новгорода, Чернігова, Переяслава,
Суздаля, Галича. За часів Ярослава
Мудрого в Києві при Софійському соборі
існувала майстерня для перекладу і
переписування книг. Писали на спеціально
обробленій телячій чи овечій шкірі -
пергаменті, на бересті, дошках. Паперу
ще не було.
Руські вчені створювали перші історичні
праці - літописи, куди заносилися події
того часу по роках. Визначним історичним
твором XII ст. є літопис "Повість
временних літ", автором початкового
(ще XI ст.) зводу якого вважають ченця
Печорського монастиря (Київ) Никона. У
літопису розповідається "звідки
пішла Руська земля", викладається її
давня історія. Літописання існувало і
в інших містах Київської Русі.
У Київській Русі з'явилася й художня
література переважно церковного змісту.
Найбільш визначні твори - "Слово про
закон і благодать" митрополита
Іларіона, "Повчання дітям" Володимира
Мономаха, "Ізборники" Святослава
Ярославича.