7

Тема 6. Ринок похідних фінансових інструментів План

1. Причини появи та розвитку ринку похідних цінних паперів. Їх види.

2. Форвардні контракти та їх особливості.

3. Ф’ючерсні контракти, їх значення та характеристика.

4. Опціони та їх особливості.

5. Особливості контрактів своп.

6. Процентні та валютні свопи.

7. Варанти, частки в пулах та взаємних фондах.

8. Створення нових фінансових інструментів (продуктів). Стредли та стренгли. Синтетичні опціони “кеп”, “флор” та “колар”.

9. Американські депозитарні розписки на світових фондових ринках.

1. Причини появи та розвитку ринку похідних цінних паперів. Їх види.

Похідні цінні папери або деривативи – інструменти, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, певних базових активів (цінних паперів, процентних ставок, фондових індексів, товарних ресурсів, дорогоцінних металів, іноземної валюти тощо). Тобто деривативи можуть бути як фінансовими, так і товарними. Відповідно, ціна на похідний цінний папір залежить від ціни на базовий актив.

Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив неба­жаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку. Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строко­вих угод є ефективним механізмом страхування від цінового, про­центного, валютного та інших фінансових ризиків.

У сучасних умовах деривативи виконують 2 важливі функції:

• створюють механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків – хеджери;

• дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці у цінах – спекулянти.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Хеджуванням в основному займаються безпосередні власники активів. Розрізняють довге та коротке хеджування.

Довге – придбання на ринку строкового контракту на купівлю певного активу.

Коротке – придбання на ринку строкового контракту на продаж певного активу.

Тих, хто грає на підвищення цін, називають "биками", а тих, хто на пониження, — "ведмедями".

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування від можливого падіння цін на цей актив, якщо такий актив потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування ви­користовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку.

У цілому ринок строкових угод не тільки слугує ефективним ме­ханізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єк­том інвестування вільних фінансових ресурсів.

Одні зі строкових угод є обов’язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. При чому біржові строкові контракти передбачають дострокове й одностороннє припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основними деривативами є форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони, свопи. Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу, то їх ще називають строковими контрактами. Вони визначаються своїми специфікаціями – юридичними документами, в яких обумовлюються обсяг базового активу, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання тощо.