Тема: Проблема оптимальної ландшафтно-екологічної організації території.

План: Категорія „оптимізація”. Критерії та пріоритети ландшафтно-екологічної оптимізації території. Ієрархія цілей організації. Найвищий пріоритет природоохоронної та антропоекологічної функцій. Оптимізація „природного каркасу” території. Оптимальне співвідношення природних та господарських угідь. Обґрунтування територіальної структури природних угідь. Нормування антропогенних навантажень.

Мета: знати сутність категорії „оптимізація”; пояснити етапність оптимізації геосистем;

вміти визначати ландшафтно-екологічні пріоритети розвитку регіону з допомогою ранжування видів функцій геосистем; аналізувати територіальну структуру місцевих геосистем на предмет її оптимальності;

Категорія „оптимізація”. Критерії та пріоритети ландшафтно-екологічної оптимізації території. Ієрархія цілей організації. Найвищий пріоритет природоохоронної та антропоекологічної функцій

Оптимізація геосистем – це дії, спрямовані на переведення геоcистем у стани, в яких вони здатні максимально ефективно виконувати задані функції, не зазнаючи при цьому небажаних змін протягом невизначено довгого часу.

Геосистему можна оптимізувати в різних напрямах – до максимально ефективного виконання нею деякої виробничої функції (наприклад, аграрної), максимізації її пейзажної привабливості, максимального збереження та відтворення первісного природного стану тощо. Нерідко ці напрями (цільові функції оптимізації) перебувають у протиріччі між собою або ж повністю несумісні (як, наприклад, виробнича гірничовидобувна та заповідна). Тому першим етапом оптимізації геосистем е визначення ландшафтно-екологічних пріоритетів розвитку регіону. Воно полягає у ранжуванні видів функцій у порядку їх значущості для даного регіону з урахуванням сучасної екологічної ситуації в ньому, специфіки його ролі в масштабі держави (спеціалізація у виробничому комплексі) та вищих одиниць ландшафтно-екологічного районування (унікальність природних умов, ступінь збереженості природних ландшафтів), загальних тенденцій та потреб соціально-економічного розвитку.

За ступенем значущості окремих функцій регіони можуть суттєво розрізнятися, проте в сучасних умовах для їх усіх найвищий пріоритет мають антропоекологічні функції (забезпечення та відтворення умов середовища, за яких немає загрози для здоров'я та самопочуття людини) та природоохоронні (збереження “живої” природи, стійкість антропізованих геосистем до процесів деградації – ерозії, засолення, дегуміфікації тощо). При оптимізації геосистем будь-якого регіону саме ці функції мають бути цільовими, тобто заходи, що плануються, повинні бути орієнтовані насамперед на забезпечення здорового середовища існування людини та виключення екологічних ризиків і конфліктних ситуацій між господарською функцією геосистеми та її природними особливостями.

За додержання цих умов пріоритет другого порядку слід визнати за функцією, відповідно якій геосистема має найвищий природний потенціал. При однаково сприятливих природних умовах для виконання декількох функцій пріоритет слід віддати тій з них, яка пов'язана з меншим екологічним ризиком або надто важлива з економічної точки зору. Наприклад, для геосистеми, яка має високий агропотенціал та багаті ресурси горючих копалин, пріоритетною буде гірничовидобувна функція.

Ефективна реалізація пріоритетної функції здебільшого можлива при виконанні геосистемою деяких інших функцій, пов'язаних з нею. Так, рекреаційна функція виконується більш ефективно, якщо геосистема несе також естетичну, інформаційно-пізнавальну функції та деякі інші. Загалом кожна функція має характерний “кортеж” інших функцій, реалізація яких сприяє її ефективному виконанню. Таким чином, пріоритетність функцій визначається як ієрархія цілей оптимізації – функціями першого порядку є природоохоронна та антропоекологічна, другого – ті, що мають найвищий природний потенціал, третього – функції, що сприяють виконанню функцій 2-го порядку. Наприклад, для Південного берега Криму пріоритетність функцій така: природоохоронна та антропо-екологічна – рекреаційна – естетична – інформаційно-пізнавальна – функція водопостачання – комунікаційна.

Визначення пріоритетності функцій є основою розробки регіональної екологічної політики, зокрема обґрунтування схем функціонального зонування регіону.

Крім встановлення ландшафтно-екологічних пріоритетів, оптимізація геосистем має ґрунтуватись на визначенні тих станів геосистем, які є для них оптимальними в природному та соціофункціональному відношеннях.

Із соціофункціональної точки зору оптимальними є стани, перебуваючи в яких геосистема здатна виконувати задану функцію максимально ефективно. Для визначення таких станів для кожної функції необхідно встановити деяку її характеристику, за величиною якої можна судити про ефективність функціонування геосистеми. Для більшості функцій таких характеристик є декілька. Так, для агрофункції ними можуть бути: врожайність, показники якості продукції (вміст клейковини в зерні, цукру у винограді тощо), собівартість продукції та ін. Завдання полягає у визначенні параметрів геосистеми, за яких значення показників ефективності її функціонування досягають максимуму або деякого запланованого рівня.

Для цього для кожної змінної геосистеми знаходять залежність між її значеннями та показником ефективності (наприклад, між запасами гумусу в ґрунті та врожайністю, вмістом солей у ньому та цукристістю винограду). Якщо ці залежності встановлені, то за ними можна визначити діапазони оптимальних значень характеристик геосистеми. Методи вирішення подібних завдань розроблені в лінійному програмуванні. На основі такого підходу виявлено оптимальні значення багатьох змінних геосистеми.

Області станів геосистеми, визначені за зв'язком її змінних з показником ефективності, е оптимальними з функціональної точки зору. Проте при визначенні цих областей не враховується виконання геосистемою ресурсозберігаючих та середовище-відновлювальних функцій. Оптимально ці функції виконуються, якщо геосистема знаходиться в області нормальних природно зумовлених станах. Тому з природно ландшафтної точки зору критерієм оптимальності геосистем є нормальність її стану.

Нормальні стани геосистеми формуються за відсутності збурюючих факторів в умовах статистичного “шуму” — фонового коливання інтенсивності багатьох факторів її динаміки. Такий характер розвитку геосистеми зумовлює те, що статистичний розподіл змінних геосистеми має описуватись нормальним законом.

Оскільки збурюючий антропогенний фактор призводить до зміщення геосистеми з області її нормальних станів у певному напрямі, розподіл її змінних набуває асиметричності і часто описується логарифмічно-нормальним законом.

Важливим критерієм оптимальності геосистем є їх стійкість до антропогенних впливів — оптимальними є лише ті області станів, знаходячись у яких геосистема характеризується низькою ймовірністю відмов та високою ймовірністю відновлення. Тобто оптимальними слід вважати локально стійкі стани геосистеми. Цей критерій вимагає визначення оцінок стійкості геосистем у станах, які є оптимальними в природному та функціональному відношеннях. Якщо ці стани нестійкі, а відтак пов’язані з екологічними ризиками та конфліктними ситуаціями, за оптимальні з ландшафтно-екологічної точки зору їх вважати не можна. У цьому разі як оптимальні визначаються стани геосистеми, знаходячись у яких вона виконує господарську функцію з дещо меншою ефективністю, ніж максимально можлива, проте її стійкість при цьому забезпечується на бажаному рівні.

Дослідженням та вирішенню екологічних проблем, антропогенної трансформації ландшафтів, техногенного забруднення, різкого погіршення стану навколишнього природного середовища внаслідок існування екологічно незбалансованих систем природокористування, які створюють пряму загрозу виживанню людства, в останні десятиріччя приділяється значна увага.

Ці та інші актуальні проблеми сьогодення активізували становлення та подальший розвиток ландшафтної екології – наукового напрямку на межі ландшафтознавства і екології, концептуальна специфіка якого зумовлена використанням ландшафтно-екологічного підходу до вивчення природних геосистем, ландшафтних комплексів, їх компонентів і властивостей, а також проблем взаємодії з ними людини, які реалізуються через конкретні соціально- та природно обумовлені види природокористування. У зв'язку з цим актуальним є обґрунтування теоретико-методологічних основ оптимізації системи природокористування, яке наприкінці ХХ століття набуло рис ландшафтно-екологічної обумовленості й пізнання якого необхідне для природоцентричної організації регіонів.

У сучасному світі динамічних географічних процесів міста виступають як одні з найвпливовіших чинників перетворення природного середовища. Економіка, виробництво, транспортні вузли, будівництво та все інше, без чого не може існувати людина у місті, у своєму функціонуванні змінює, деформує та порушує природний ландшафт, усі його складні багатолараметрові зв'язки. Але функціонування міста неможливе без природничої складової, без урахування динаміки геологічних, геоморфологічних, рельєфоутворюючих процесів, які можуть значно погіршуватися внаслідок інтенсифікації антропогенного навантаження та, у свою чергу, погіршувати якість міського життя.

Шостка та суміжні з нею території розташовані на ділянках земної поверхні, які витримують довготривале антропогенне, техногенне навантаження, що докорінно змінило природні ландшафти. Складна геосистема, в якій функціонують і природна, і економічна, і соціальна складові, має вже свої закони існування, але геоморфологічні процеси, що відбуваються у геологічному середовищі, повинні досліджуватися як з метою пізнання динаміки сучасних рельєфоутворюючих тенденцій, так із метою передбачення виникнення та активізації небезпечних, руйнівних фізико-географічних процесів та явищ, що формують поняття «геоеко-логічного ризику».

З огляду наукової, методичної, методологічної літератури та обробки первинного матеріалу можна дослідити урболандшафти на наявність сучасних екзогенних геоморфологічних процесів, визначити головні чинники формування цих процесів та виявити негативні наслідки дії цих процесів та явищ. Шостка та суміжні з нею території являють собою приклад перетвореного ландшафту з високим ступенем антропогенного навантаження.

Ландшафтознавство, як методологічний напрямок, являє собою складну сукупність загальнонаукових підходів та заходів, які орієнтовані на пізнання просторово-часової організації ландшафтів, їх історичного становлення та сучасних динамічних процесів. З цієї точки зору особливу увагу ландшафтознавців привертають одні з найскладніших симбіозних утворень природного та антропогенного генезису - урболандшафти, або міські ландшафти.

Міське ландшафтознавство як комплексно-аналітичний напрямок у географії розглядався у працях багатьох вчених, де формувалися головні методологічні вимоги та загальнонаукові принципи, на яких повинно базуватися дослідження міських ландшафтів: комплексність, детермінізм, визначення причинно-наслідкових зв'язків, історично-ландшафтний принцип, екологічний принцип тощо.

Урбанізована територія (урболандшафт) з ландшафтознавчих позицій, являє собою антропогенні модифікації різного ступеня змінності природних геосистем. Сучасне місто є складною природно-антропогенною системою, де динамічно взаємодіють три основні підсистеми: природна -природні ландшафтні компоненти та явища; техногенна -міська забудова, транспортна та інженерно-промислова інфраструктура; соціальна - населення.

Головними особливостями міського середовища є наявність нових діяльних поверхонь, покровів або елементів та нових, не властивих природному середовищу, процесів.

Виходячи з цього, провідною концепцією дослідження міського ландшафтознавства виступає комплексна «компонентна концепція», за якою місто уявляється як сукупність ділянок з різною морфологією, будовою, антропогенно-техногенними структурами, які утворюють складне географічне середовище технічного характеру, взаємопов'язану єдність глибоко змінених первинних ландшафтів та техногенних комплексів - геотехсистему.

Особливість функціонування цієї геотехсистеми, більш ніж інших геотехсистем, пов'язана не лише з природними та технічними чинниками, але й з соціальною компонентою. Тобто міста більш точніше було б назвати природно-соціально-технічними геосистемами. Природна компонента цієї складної геосистеми потрапляє під дослідження широкого кола фахівців географічної науки, особливо в зв'язку з екологічними проблемами забруднення, деградації, системних порушень, а саме:

- геоморфологів, які розвивають свої дослідження в напрямах антропогеної геоморфології, структурної, кліматичної, інженерної, в вивченні сучасних рельєфоутворюючих процесів, гідротехнічному будівництві;

- метеорологів та кліматологів, які досліджують атмосферні процеси, антропогенний та техногенний впливи на погодні умови, небезпечні та стихійні метеорологічні умови, мікрокліматологію, забруднення атмосфери тощо;

- гідрологів та гідрохіміків, які формують теоретичні та методологічні засади в дослідженнях гідрології малих річок, режиму водосховищ, зрошування в степовій зоні, екологічних проблемах повеней та підтоплень.

Особливого значення набувають роботи: - гідрохіміків у зв'язку з масштабним хімічним техногенним забрудненням поверхневих та ґрунтових вод міст та поселень;

- ґрунтознавців, які розглядають ґрунти у тісному взаємозв'язку з регіональними особливостями, виділяючи проблеми деградації ґрунтів, їх виснаження, ерозійних процесів;

- біогеографів, в дослідженнях яких особлива увага приділяється біоекологічним питанням.

Як складна динамічна багатопараметрова геосистема, місто постає головним джерелом впливу не тільки на природні компоненти в середині себе, а й на суміжних територіях, понижаючи їх геоекологічну стабільність. Якщо територія міста охоплює десятки квадратних кілометрів, то зона його впливу має вже регіональну розмірність. Для проведення комплексного геоекологічного дослідження міста та суміжних з ним територій необхідно обумовити підпорядкування геоінформаційних рівнів. Потрібно визначити об'єкт, розглянути його геоекологічну структуру, контакт з ним інших природних, техногенних і соціальних об'єктів і визначити його місце для геотехсистем вищого рангу.

Згідно схеми просторових геосистемних інформаційних рівнів, можна припустити, що:

- до локального геоінформаційного рівня можна віднести окремі промислові підприємства, заводи, не дуже великі транспортні (авто - та залізничні) вузли, а малі міста - до великомасштабного локального рівня геоекологічних досліджень;

- субрегіональному геоінформаційному рівню відповідають більші природно-техногенні системи - середні міста разом з зоною свого впливу (в адміністративному відношенні - райони), значні агропромислові комплекси.

- регіональний геоінформаційний рівень геоекологічних досліджень передбачає дослідження природно-технічних систем на рівні (відповідно до адміністративного устрою) області.

Для визначення кола геоекологічних проблем, що склалися в урболандшафтах (геосистемах локального та регіонального рівнів), необхідно розглянути передумови, що пов'язані як з природними процесами в ландшафтах урбосистеми, так і з подальшим антропогенно-техногенним використанням цих ландшафтів. Життєздатність міста як природно-соціально -технічної геосистеми, її життєспроможність тісно пов'язана з повноцінним функціонуванням усіх складових компонентів. Виходячи з того, що функціонування - це сукупність процесів обміну і трансформації енергії та речовини, місто як функціонуюча геосистема демонструє усі її основні вади: трансформацію енергії; трансформацію речовини; циркуляцію повітря; вологообіг; біогенний колообіг речовин.

Функціонування міста як геосистеми визначає її структурну, просторово-часову організацію. Просторову структуру урбосистем утворюють вертикальні та горизонтальні структури. Організованість в вертикальному простиранні обумовлена розташуванням природних компонентов геосистеми у ярусному порядку - літосфера, поверхневі води, атмосфера. Взаємозв'язок між структурними ярусами природного комплексу урболандшафту (міста як геосистеми), здійснюється вертикальними потоками речовини та енергії. Базуючись на вертикальних (міжкомпонентних) взаємозв'язках, можна визнати як те або інше втручання в урболандшафт обернеться прямим або побічним порушенням в інших природних компонентах. Таким чином, коли відомо, що трапилося "на вході" у систему (наприклад, знищення природного рослинного покриву, розораність грунтів, зміни рельєфу), можливо спрогнозувати результат "на виході" з геосистеми (мікроклімат, стан атмосфери, органічний склад ґрунтів та ін). З іншого боку, виключно місцеве порушення стану одного з природного компонентів геосистеми локалізувати повністю у просторі неможливо. Притаманна геосистемам організованість у горизонтальному простиранні зв'язує геосистемні структури низького рангу з геосистемними структурами більш високого рангу (локальна, субрегіональна, регіональна, глобальна підпорядкованість) горизонтальними потоками речовини та енергії - циркуляція повітряних мас, поверхневий стік води, транспортування та трансформація твердої речовини. Беручи до уваги горизонтальну організацію геосистеми, її міжсистемні зв'язки, можливо встановити ступені впливу одного геосистемного рівня на інші, межі розповсюдження цього впливу та рівні деградації внаслідок впливу. Все це дозволяє стверджувати про обов'язкову суміжність геосистем різних ієрархічних рівнів.

Таким чином, урбанізована територія, місто, як складна природно-соціально-технічна геосистема, відповідає таким ознакам:

- велика кількість складових елементів, що виконують різні функції;

- складна структура, складні взаємозв'язки між елементами і властивостями системи,

- динамічна поведінка елементів і системи в цілому;

- різноманітні і нерегулярні впливи зовнішнього середовища, стохастична поведінка багатьох елементів та системи в цілому;

- здатність зберігати структуру і функції у певних межах змінності та варіативності (гомеостаз), підтримувати рівновагу взаємодії системи із зовнішнім середовищем;

- наявність підсистем ієрархічного і функціонального характеру, що мають власні цілі функціонування та розвитку;

- певний характер просторового розміщення та територіальної організації складових елементів та підсистем, їх просторову (територіальну) взаємодію.

Природне середовище постає як первинний чинник історичного формування міста, його появи зокрема. Людина, спираючись на свої вимоги до більш комфортного існування, починала створювати поселення в найбільш придатних для цього ділянках природи за рельєфом, ґрунтами, кліматом, водами та біологічним різноманіттям. Сучасні дослідження, збагачені ландшафтно-історичним принципом, детально розглядають перелік природних умов, які впливали на історичне та впливають на сучасне містобудування. Саме тому оцінка ступеня придатності-непридатності природних умов місцевості (рельєф місцевості, затоплюваність ділянки, ґрунти, грунтові води, заболочення, яри, розмив берегів, зсуви, карст) для містобудування лишається складною проблемою і потребує подальшої розробки в такому сучасному напрямку географії як геоурбаністика, урболандшафтознавство тощо.

Рельєф земної поверхні - одна з найважливіших умов існування людства, його господарської діяльності. Людство накопичувало знання про рельєф, формуючи специфічну науку, назва якої - геоморфологія. Саме рельєф урбанізованих територій, формування якого відбувається в умовах складної синергічної взаємодії ендогенних, екзогенних та антропогенних рельєфо-утворюючих процесів, які постають дестабілізуючим фактором для його стійкості, стає однією з найважливіших проблем сучасної геоморфології. Вивчення питань, пов'язаних із стійкістю природних та природно-техногенних геоморфосистем розпочато в геоморфології порівняно недавно, тому існує багато проблем теоретико-методологічного плану, які належить вирішувати. В літературі вже накопичилося чимало наукових робіт, в яких є спроби дослідити суть поняття "стійкість геоморфосистеми", її види та здатність до самовідтворення. Хоча частково антропогенні геологічні процеси та явища на території міст - порушення рельєфу, гідрографічної сітки, ґрунтів, - досліджувалися раніше.

Таким чином, за сучасними уявленням, в загальному розумінні, стійкість природних геоморфосистем в урбанізованих ландшафтах може бути визначена як здатність до нормального функціонування рельєфоутворюючих процесів; як здатність до самовідтворення після припинення активізації рельєфоутворюючих процесів; як потенціал збереження морфологічних морфометрічних, динамічних показників рельєфу, як здатність зберігати структуру та властивості.

Враховуючи складне сполучення природних, техногенних та архітектурних форм на урбанізованих територіях формуються специфічні геоморфологічні умови, які надають підстав для розгляду міста як урбанізованої природно - техногенної геоморфосистеми, що характеризується комплексом природних та техногенних (антропогенних) форм рельєфу і в якій проявляються сучасні природні та природно-техногенні рельефоутворюючі процеси. Інтенсивність геоморфологічних рельєфоутворюючих процесів може посилюватися або слабшати внаслідок антропогенних (техногенних) процесів на урбанізованій території, що викликані:

підвищенням температури - місто є джерелом великої кількості термічних впливів на довкілля, а саме: тепловиділення та нагрів повітря при спалюванні численних видів палива та при використанні електроенергії; віддача тепла у процесі дихання людини та тварин; наявність у містах поверхонь з зниженим значенням альбедо (асфальтові та кам'яні покриття, залізні дахи, стінки кам'яних будівель та ін. Влітку асфальт нагрівається до 45 - 55°, кам'яні будівлі до 30 - 40°С.

Результатом таких геотермічних явищ стають наступні геоморфологічні процеси на території урболандшафту: термопросадки глинистих ґрунтів, закам'янілості, розтріскування ґрунту, термогенні просідання поверхні землі; зниженням рівня підземних вод та осушення ґрунтів Процеси водозниження пов'язані з великими витратами підземних ґрунтових вод на потребу питного, технічного та господарського водозабезпечення міста. З водозниженням пов'язана низка гідролітогенних процесів та явищ, а саме: гідростатичне стиснення ґрунтів та просідання поверхні; дегідратаційно-гідравлічне стиснення та просідання ґрунтів; збільшення зон аерації, глибини замерзання та вивітрювання ґрунтів та інші. На урбанізованих територіях зниження рівня ґрунтових вод призводить до зменшення водності або до повного зникнення малих річок, джерел, озер (як наслідок цього - зміна біологічного та генетичного різноманіття флори та фауни); утворення локальних або субрегіональних депресійних лійок; порушення гідрологічних режимів водотоків; збільшення зони аерації та промерзання ґрунтів, а також провокування карстово-суфозіонних процесів; підвищенням рівня ґрунтових вод. Значення чинників, що призводять до підтоплення в урболандшафтах, неоднакове. До природничих чинників можна віднести геологічну будову підстилаючої поверхні, клімат, гідрогеологічні умови. До чинників антропогенного походження відносяться явища, що пов'язані з господарського та побутовою діяльністю міста: інфільтрація води з водойм, масові втрати води з підземних водокомунікацій, спуск у ґрунти стічних вод, порушення природного дерну та погіршення дренажу та інші. Ситуація значно погіршується на лесових ґрунтах, які до речі постають домінуючими на території України (до 63% від загальної площі). Як результат цього антропогенного впливу - утворення нових водоносних горизонтів, верховодки, підтоплення селітебних та аграрних ландшафтів, просадка лесових ґрунтів, розвиток схилових процесів тощо;

зміною хімічного режиму підземних вод.

Міста досить інтенсивно впливають на хімічний склад підземної гідросфери та забруднюють її. Внаслідок техногенного впливу можливо утворення ділянок з досить високим ступенем аномалії хімічного складу по відношенню до природного, а саме: підвищення мінералізації (накопичення водорозчинних солей), зниження мінералізації (опріснення поверхневих водойм), підвищення хімічної агресивності, пов'язаної з збільшенням у складі води СО₂, SО₄, Mg, СІ, з пониженням рН та інше.

Це у сукупності призводить до провокування таких геолого-геоморфологічних процесів як хімічна суфозія, антропогенний карст, засолення або цементування ґрунтів, осмотичне стиснення ґрунтів; статичними навантаженнями на ґрунти міста.

В міській забудові можна виділити три типи житлового будівництва: індивідуальні будинки (1-2 поверхи), багатоквартирні будинки (2-5 поверхів) та багатоповерхневі будинки (5, 9 - 16 поверхів). Підвищення поверхневих будинків, що пов'язано з дороговизною міської території, дуже збільшує їх фізичну вагу (цегла, бетон, скло, шлакобетон) і призводить до великих навантажень, що в місцях нестабільного ґрунту (лесові породи) стає дуже значним фактором аномальних геоморфологічних процесів ( просадки, провали ґрунту); динамічними та ударними навантаженнями.

Є теорія, згідно якої чим вище поверх, тим швидшають процеси старіння.

З інтенсивним розвитком промисловості та транспорту в межах урболандшафту значно зростає роль динамічного навантаження на ґрунти - вібрація, поштовхи, ударні хвилі. Послаблюється міжмолекулярний зв'язок нестійких ґрунтів, порушується їх структурність - все це впливає на стан міських ґрунтів, формуючи ділянки для таких геоморфологічних процесів як фізичне (механічне) вивітрювання, зсуви рихлих порід на схилах, тріщинуватість та зернистість ґрунтів тощо.

Таким чином, виходячи з постулату, що відносини міста і природи в межах повноцінно функціонуючого урболандшафту розвиваються за схемою "Дія - Протидія", антропогенна (техногенна) компонента впливає на природне середовище цілим комплексом скерованих дій - цільовими та стихійними; прямими та опосередкованими; механічними, фізичними, біологічними, хімічними; зворотними та незворотними; лінійними, локальними; наземними, поверхневими, глибинними; довготривалими або короткочасними, істотно змінюючи динаміку природних геолого-геоморфологічних процесів та формуючи умови для виникнення нових, не притаманних даному ландшафту, геоморфологічних процесів.

Оптимальна ландшафтно-екологічна організація території зводиться до обґрунтування такої територіальної диференціації функцій (на практиці – схеми угідь), за якої максимально повно реалізуються природні потенціали геосистем, виключені конфліктні ситуації між її функціональним використанням та природними особливостями, забезпечується з заданою високою ймовірністю стійкість як окремих геосистем, так і ЛТС в цілому. Оптимально організована територія має бути не тільки високопродуктивною безконфліктною, але й естетично привабливою.

Задоволення усіх цих вимог – складна ландшафтно-екологічна проблема, хоч можна назвати окремі регіони, територіальна організація яких близька до оптимальної. Здебільшого це території національних парків, де оптимуму досягнуто певною мірою стихійно – шляхом адаптації (тривалого історичного пристосування) форм господарювання місцевого населення до особливостей природного ландшафту.

Цілеспрямоване наукове обґрунтування схем оптимальної організації території розпочалося в Європі з 60-х років. В ФРН при вирішенні питань територіального планування стало обов'язковим складання “ландшафтних планів” – схем оптимального розміщення різних функціональних зон у відповідності з територіальною диференціацією комплексу природних умов. Проте методика обґрунтування ландшафтних планів недостатньо комплексна і розроблена не досить чітко. Згідно концепції та методики раціональної організації території (ландшафтно-екологічне планування)., рекомендації з екологічно оптимальної локалізації різних угідь ґрунтуються на кількісній оцінці відповідності геосистем різним соціальним функціям з урахуванням їх соціальної значущості для держави в цілому та адміністративних одиниць нижчого рівня.

Оптимізація організації території виходить з визначених для неї ландшафтно-екологічних пріоритетів. Визнаючи природоохоронну функцію за пріоритетну для будь-якого регіону, при його ландшафтно-екологічній оптимізації першочерговим завданням є: визначення оптимального співвідношення природних та господарських угідь. З ландшафтно-екологічних позицій слід визначити не тільки oптимальне співвідношення угідь, але й мінімально необхідну площу окремої ділянки природної рослинності (біоцентру) та оптимальну структуру їх розміщення по території.

Таким чином, проблема оптимальної організації природного каркасу ландшафту включає три важливі завдання: виявити оптимальне процентне співвідношення природних та господарських угідь; визначити мінімально необхідну площу окремого біоцентру; спланувати оптимальну біоцентрично-сітьову ЛТС (ландшафтно-екологічна система).