Тема 17. Економічна та соціальна ефективність упровадження природоохоронної діяльності.

17.1.Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

17.2.Державна програма охорони навколишнього природного середовища

17.3.Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони природно-ресурсного потенціалу

17.4. Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища

17.5. Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів

У результаті виробничої діяльності використовуються різноманітні матеріали і природні ресурси для виробництва продукції. Однак на сьогодні в більшості галузей народного господарства спостерігаються великі втрати окремих видів ресурсів, які нераціонально використовуються, перебувають у відвалах, займають великі території і забруднюють на­вколишнє природне середовище. Тому питання ресурсозбереження в економіці і розвитку народного господарства набуває великої ваги.

Під ресурсозбереженням розуміють систему засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витра­тою сировини і матеріалів та енергії на усіх стадіях технологічного процесу. У ринкових умовах господарювання все більш набуває чинності комплексний підхід до ресурсозбереження який включає орга­нічне поєднання технологічних, економічних і соціальних напрямків інтенсифікації використання ресурсів. Це складова загального понят­тя «екологізація виробництва», яке включає: стимулювання ресурсоз­береження, пошук принципово нових джерел енергії, маловідходне виробництво, переробку відходів, а також процес виготовлення і ви­користання товарної продукції. Сюди також входять: ощадливі витра­ти сировини, комплексне використання природних ресурсів, ство­рення новітніх технологій, що забезпечують маловідходне виробництво, замкнуті цикли водо обігу, утилізацію відходів.

Ефективність використання природних ресурсів оцінюється інтен­сивністю природокористування, що визначається збільшенням кількості кінцевої корисної продукції на одиницю залученого у вироб­ництва конкретного або інтегрального ресурсу чи питомими капіта­ловкладеннями на відтворення цих ресурсів.

Ресурсозбереження в широкому розумінні - це витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Воно визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці про­дукції.

Вирішення проблеми ресурсозбереження означає:

- збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів;

- зниження собівартості виробленої продукції;

- зростання чистого прибутку;

- більш повне використання виробничих потужностей і підвищення продуктивності праці;

- зменшення капітальних вкладень у видобувній галузі;

- поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарською обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни іншими матеріалами або відходами виробництв. Відходи що виявляють реальні споживчі властивості, мають певну вартість, оскіль­ки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

У виробничій діяльності галузей характерні два основні напрями підвищення їх ефективності:

- зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, електро- і енерго­оснащеності праці, що призводить до економії живої праці;

- ресурсозбереження, що включає раціональне використання ма­теріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ре­сурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці

За даними статистики на кожного жителя Землі щорічно видобу­вається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7 % вико­ристовується у кінцевому продукті, а решта маси йде у відходи.

Відходи виробництва, або вторинні ресурси - одне з основних дже­рел ресурсозбереження. Економічний ефект від використання вторин­них ресурсів визначається за формулою:

E = U- СN-KE, де

- Е - економічний ефект від використання вторинних ресурсів;

- Ц- ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

- С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини;

- N - обсяг виробленої продукції з вторинної сировини;

- К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторсировини;

- Е_н- нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкла­день (він може дорівнювати 0,1-0,15).

З екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх повторно в господарське використання. Ви­добування корисних компонентів із відходів дає можливість заощаджу­вати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для майбутнього використання, а головне, що при цьому зменшується заб­руднення навколишнього середовища.

В Україні кожна третя тонна сталі, кожна п'ята тонна кольорових металів і кислот, а також половина паперу і картону виробляється з вторинної сировини. Переробка вторинної сировини потребує в 4 рази менше капіталовкладень, ніж виробництво з первинної сировини, а питома вага капіталовкладень на збір і переробку металобрухту п 75 разів нижча, ніж виробництво металу з руди. Втрати електроенергії при виплавці алюмінію в 25 разів більші, ніж при переплавленні його з вторинної сировини.

У даний час макулатура покриває лише одну третю частину потре­би в сировині для виробництва паперу. В той же час 1 т макулатури заощаджує 4,5 м³ деревини, 200 м³ води, у два рази зменшує витрати електроенергії.

Питання ресурсозбереження для України має винятково важливе значення. Нині, за даними статистики, на одиницю національного доходу витрачається більше, ніж у США: нафти і газу в 2,5 рази, енергії - у 2 рази, сталі і бавовни - у три рази, цементу - у 2,6 рази.

У нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ресурсовикористання та його збереження є комплексний підхід до пе­реробки сировини. Цьому має сприяти створення територіально-ви­робничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комп­лексну переробку сировини.