1 Роль шляхти як верхівки українського суспільства в тогочасному політичному житті

• Після Кревської унії, й, особливо, після поразок Свидригайла Ольгердовича багато українських і білоруських князів втратили свої уділи.

• Відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих станів і як наслідок утворення єдиного привілейованого стану – шляхти.

• Із середини 15 ст. на більшості українських земель утвердилася така структура панівного стану: князі – пани – зем’яни-шляхта – шляхта-голота – панцирні бояри.

• Ця структура зберігалася до середини 17 ст.

• Щоправда навіть геть збіднілі князі мали більше шансів отримати високі уряди в порівнянні з менш родовитим, хай навіть і заможним, шляхтичем.

• Крім того, князі поступали на державну службу до Литовської, а потім Польської держав, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави у приватну власність та пожиттєве держання значні земельні володіння.

• Так княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.

Втрата українськими князями державотворчої ролі

• З посиленням польського впливу князі втрачали здатність на державному рівні вирішувати долю своєї батьківщини – вона дедалі більше починала залежати від волі чужих столиць: Вільна чи Кракова.

• Одначе княжі роди ще мали силу й авторитет чинити місцеве врядування. Поділивши між собою спершу Волинь, а згодом і Центральну Україну, вони перебрали реальну владу на місцях.

• У їхніх володіннях діяло княже право із власними податками й судом. Було своє військо.

• Тож на місцевому рівні, здавалося, все лишалося таким, як і за княжої доби.

Власне, тому представники княжих сімей пов’язували свої родоводи із князями Київської Русі.

У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких.

Пани й дрібна шляхта: боротьба за рівні права всіх представників шляхетської верстви

• До вищої верстви тогочасного українського суспільства, крім князів, належали також пани. Слово «пан» у 16 ст. позначало своєрідний титул.

  • Так, та Київщині й Брацлавщині першої половини 16 ст. із 450 шляхетських родів панськими називалося близько сотні.

  • Головною ознакою пана було те, що він володів хоч і невеликою, але власною, з діда-прадіда, отчинною землею.

  • Як відомо, ще від часів Київської Русі численною була верства лицарів-бояр, що тримали землі-вислуги – маєтки, надані великим князем за військову службу.

  • Зберігалися вони й за пізніших часів. Проте панові, на відміну від боярина, який мусив оселятися там, де подарує йому землю князь, було гарантоване спадкове володіння землею своїх предків.

• Найчисленнішим прошарком шляхетської верстви була дрібна шляхта – зем’яни.

  • Частина з них мали право розпоряджатися власними маєтками, які були їх приватною власністю, решта користувалися землею за умови виконання військової повинності.

  • Втративши землю, такі шляхтичі потрапляли до розряду шляхти-голоти.

• Прикметною ознакою життя України було те, що, попри споконвічну неоднорідність, шляхетська верства прагнула здобути собі загальні права і привілеї, а отже, відокремитися остаточно від решти суспільства.

• Й якщо князі мали ті права за фактом свого народження, то середній та дрібній шляхті доводилося їх виборювати.

• Зміни у становищі шляхти відбилися в законодавчому кодексі того часу – статуті Великого князівства Литовського в редакції 1529 р. – Першому (або Старому) Литовському статуті.

• Згідно з ним шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду.

• Закон також забезпечував шляхті володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини».