3.Виникнення і розвиток держави і Стародавньому Єгипті.
На початку IV тисячоліття до нашої ери населення Єгипту проживало окремими громадами, ради і старійшини яких займалися розподілом води, створенням ірригаційних систем. Громади об'єднювались в області (на грецькій мові – ном). Давньою базою нома було плем'я. На чолі кожного нома був "цар", він же верховний жрець місцевого релігійного культу, мав також титул "начальника каналу".
На рубежі IV-III тисячоліття до нашої ери у Єгипті існувало 40 номів. Їх об'єднання проходило у III тисячолітті до н. е. Спершу виникають два царства - Верхній і Нижній Єгипет. У період так званого Раннього царст-ва (XXX - XXVIII ст. ст. до н. е.) вони об'єднюються. Це сталося у період правління фараона Нармера (Менеса).
Утворення і розвиток Стародавнього царства(2800 - 2400 р. до н.е.)свідчило про значний розвиток економіки, культури та військової могутності Єгипту. Існували особливі громадські ради, які були органами судової, господарської і адміністративної влади на місцях.
Розвиток виробництва веде до розподілу праці, необхідно залучати додаткову робочу силу. Цю додаткову робочу силу становили військові полонені, так виникає рабство.
Зростання продуктивності праці, а також використання рабської сили ведуть до майнового розшарування єгипетського суспільства. Це веде до значних конфліктів. У кінці існування Середнього царства (кінець III тис. до н. е. - XVII ст. до н. е.) сталося переможне повстання збіднілих мас населення. Це повстання послабило державу, і Єгипет став легкою здобиччю азіатських племен гіксосів. Перемога над ними фіванського царя Яхмоса I призвела до об'єднання Єгипту: утво-рення Нового царства (XVI - XII ст. ст. до н.е.):
Часто проводились релігійно-соціальні реформи. Країна була розділена на два великих адміністративних округи на чолі з намісником фараона. Округи ділились на області на чолі з особливим чиновником, при якому був писар. На чолі міст і фортець стояли начальники, що назначались фараоном. Управляв всією країною верховний чиновник - візир (джаті). У його руках вища військова і верховна судова влада.
Розвиток ремесла, торгівлі і земельних відносин вів до подальшого майнового розшарування. Єгипетські фараони прагнули вжити заходів, спрямованих на усунення причин, що вели до відкритої боротьби у суспільстві. Було заборонено перетворювати у рабів єгиптян - неспроможних боржників, реформи обмежували свавілля чиновників. Єгипетська держава перестала існувати після могутніх ударів персь-ких завойовників. У 525 році до нашої ери перський цар Камбіз у битві при Пелузіумі розбив єгипетські війська і завоював Нове царство.
(фараон міг змушувати володільців виконувати будь-які повинності на користь держави. Це і є характерною ознакою азіатського способу виробництва, за якого панівним класом є клас чиновників, і за якого основною масою виробників є не раби, а уярмлене населення країни).
4.Суспільний і державний лад Вавилону.
Вавилонське суспільство нагадує єгипетське. Ми бачимо світську і релігійну знать, чиновництво, професійних воїнів, селян, ремісників, купців і різні категорії рабів.
Був поділ на 2 категорії:авілум(«син людини») і мушкенум-це чиновники вищого і нищого рангів, які за свою службу отримували майно від царя. Разом із тим у середовищі авілум не було рівності.Найчисельнішу групу населення становили селяни, їх становище було досить тяжким. Якщо вавилонянин заборгував, то він або його син чи дружина, повинні були відпрацювати у будинку кредитора три роки. Верховна власність держави на землю стримувала розвиток як приватновласницьких відносин, так і рабовласництва. Раби мали право власності на землю, будівлі та інше майно. Вони користувались правом брати маймитів, були повноправними субєктами цивільно-правових відносин, забовязані виплачувати своєму господареві щомісячну плату. Існували спеціальні агенти-тамкари, які займалися лихварством, торгівлею та іншими операціями. Праця ремісників контролювалась спеціальними державними наглядачами. Вони займалися і збутом продукції.
У період існування міст-держав на чолі їх стояли правителі(патесі). Господарське життя міста-держави зосереджував у своїх руках верховний чиновник-нубанда.Він керував землеробством, повязаним із штучним зрощенням. Він очолював цивільну палату, у віданні якої булоукладання договорів між окремими особами.
Обєднання міст-держав у єдину централізовану державу перетворює колишніх самостійних правителів(петесі) у намісників царя, простих чиновників. Тепер петесі слабо повязані із своїми містами. В їх руках зосереджуються адміністративна, фінансово-податкові і судові функції.
Вищі жрецькі посади зосереджуються в руках царя.
Законодавча, виконавча, судова і релігійна влада зосереджуються в руках царя. У правлінні державою він спирається на складний бюрократичний апарат, через який управляє країною, збирає податі, придушує опір пригнічених мас.
Судові функції здійснювалися спеціальним чиновником, проте були і судові колегії, що складалися із «літніх знаменитих людей міста». Згодом судові функції переходять до чиновників, що призначаються царем:намісників(шаканакку) і правителів місцевості (рабіанум). Цар був вищою касаційною або апеляційною інстанцією.