8. Політична думка античності.

Гомерівсько-гесіодівський етап: суспільство і держава через призму міфів.

етап семи мудреців: розвиток та зародження політичної думки, демократії, Солон, Фалес,

Демокріт доводив земне, а не божественне походження держави, суспільне, а не божественне походження права. Платон розробив концепцію справедливої держави, політичної солідарності, колективізму, аристократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії ін. передбачав розмежування влади, усунення суспільного майна, скасування приватної власності. Ідеальна держава за Платоном є посередником між космосом та людською душею і вона виконує три функції: радницьку, захисну, ділову.

Арістотель. кращими формами правління є ті, де правителі турбуються про загальне благо. Ідеальне суспільство- де сформований середній клас і є багато рабів. Арістотель започатковує оформлення потітичної теорії як науки наук, розвиває політичну етику, політичну юриспонденцію.

Цицерон " Про державу", "Про закони", справжній правитель повинен бути справедливим і мудрим, розробив постулат під дію законів підпадають усі,

Сенека проповідував пасивність, космополітизм, фаталізм, люди рівні один одному.

9. Політичні погляди Платона.

Платон. Держава. Існує ідея держави - ідеальна держава. Держава є лише тоді ідеальна, коли кожен з її членів робить те,до чого в нього найбільший хист від природи: володарює, захищає чи працює. Основа держави - справедливість. Ідеальна держава - аристократія, де правлять філософи.

Закони. Платон відмовляється від колективної власності філософів та воїнів. Виникає критерій приватної власності як мірила участі в житті держави. визнається доцільність рабства, найкращий лад - поєднання монархії та демократії, усе повинне підкорятися законові "Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою.

Тімократія – де замість розумного начала панує вольове. Приклад - Критсько-Спартанська держава.

Три начала держава : дорадче, захисне і ділове : правителі, захисники і робітники.

Правління

-істине

Законна монархія (царстка влад

Незаконна монархія (тиранія)

Законна влада небагатьох (аристократія)

Незаконна влада небагатьох ( олігархія)

Законна демократія

Незаконна демократія

тімократія

10. Внесок Арістотеля в розвиток політичної думки.

Аристотель розрізняв три хороші і три погані способи правління державою. Хороші способи виключають можливість корисливого використання влади, а сама влада служить суспільству в цілому. Такими є монархія, аристократія і політея, тобто влада середнього класу, заснована на суміщенні олігархії і демократії. Поганими, неправильними і такими, що виродилися, спосо­бами правління Аристотель вважав тиранію, олігархію і крайню демократію. При поганих формах державної влади правителі мають на увазі тільки своє особисте благо.

За своєю формою держава, за Аристотелем, є організацією і певною сукупністю громадян. Тут йдеться уже не про такі первинні елементи держави, як індивід, сім'я тощо, а про громадянина.

Громадянин, на думку Аристотеля, це той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави.

Але держава — вища форма відносин. В політичному спілкуванні всі інші типи відносин досягають своєї мети: хорошого життя і завершення. Але Аристотель виступав переконаним захисником прав індивіда, передусім індивідуального права приватної власності, і обґрунтував необхідність індивідуальної сім'ї та її індивідуальної специфіки в порівнянні з державою.

Аристотель вважав, що політея є найбільш правильною формою держави і забезпечує поєднання інтересів заможних і незаможних, багатства і волі.

У "Політиці" Аристотель визначив, що суттєвими елементами держави є багаті і бідні, і залежно від переважання одного із цих елементів установлюється відповідна форма державного ладу. У політеї, за Аристотелем, середній елемент мусить дотримуватися у звичаях і політиці поміркованості, він повинен мати перевагу над крайніми елементами або бути сильнішим від кожного із них зокрема. Верховна влада повинна зосереджуватися в руках більшості, а не меншості, кількість прибічників державного ладу повинна переважати кількість його противників від загальної кількості вільного населення. Політея поєднує в собі кращі сторони олігархії і демократії, вона вільна від їхніх недоліків і крайностей.

В цілому Аристотель виступав за таку рівновагу законних дорадчих органів і магістратур, в межах якої магістратури в багатьох основних питаннях, в тому числі в сфері законодавства, отримують вирішальний голос, а народні збори — менш дорадчий. При крайній демократії, за Аристотелем, верховна влада належить демосу, а не законам. Рішення демосу спрямовують демагоги. Демос стає деспотом і діє як тиран. Влада в руках багатьох, але користуються нею всі разом, а не кожний зокрема. Роль магістратур зводиться до нуля.

З усіх форм демократії Аристотель схвалює помірковану цензову демократію, засновану на примиренні багатих і бідних та пануванні закону. Звідси висока оцінка реформ Солона, від якого починається демократія в Афінах.

Аристотель розрізняв справедливі і несправедливі повстання: якщо повстання піднімають особи, що користуються меншими правами, з метою зрівнятися в правах з іншими, то воно справедливе; якщо ж повстання піднімається тими, хто має рівні з іншими права, але домагається більших прав, то воно несправедливе. Крім цього, Аристотель розрізняє насильницькі і ненасильницькі перевороти.

Показово, що військову силу Аристотель характеризував як необхідну якість держави. Зброя, на його думку, потрібна учасникам державного спілкування для підтримання авторитету влади проти непокірних всередині держави і відбиття несправедливих зазіхань ззовні. Тому він закликав до зміцнення військової сили держави.

Військова справа, за Аристотелем, потрібна не для поневолення інших народів, а передусім для того, щоб самим не потрапити в рабство.