36. Образотворче мистецтво україни 18 ст.

У XVII-XVIII ст. важливу роль у розвитку національного художнього мистецтва відігравали мистецька школа при Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком у Харкові були «додаткові класи» при Харківському колегіумі, які фактично були справжньою академією мистецтва.

Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII століття. Саме тоді багато талановитої української молоді навчалося та працювало в Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміші художники Росії того часу Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — із Миргорода. Українцями були творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко (уродженець Глухова) та видатний скульптор доби класицизму І. Мартос з Ічні Чернігівської губернії.

Творчість Д.Левицького підняла портретне мистецтво Російськоі імперії до рівня західноєвропейських митців. Магнатська родина Воронцових вважала його за родинного майстра та добре платила за портрети його пензля. А портрети шляхетних смолянок стали унікальною серією портретів всього 18 століття, як і прижиттєвий портрет філософа Дені Дідро, що позував Левицькому в Петербурзі.

37. Архітектура й палацово паркові ансамблі австрії.

мистецтво Австрії має спільні риси з Німецьким мистецтвом. Входила в склад володінь австрійських гарсбургів. Ранньою памяткою є собор в Зальцбурзі. Місцеві архітектори створили свій власний стиль який наз. Австрійське або віденське барокко – фон Ерлах і Лукас фон Гільдебрандт. Їхня творчість розвивалась в місті Відні. Перебудована ними західна частина міста перетворилася в центр австрійського барокко. В 1695 р. почалось будівництво імператорської резиденції Шенбрунський палац його ще називають Габсбургський версаль. Почав його будівництво Ерлах. Тут були і парк і терасси і павільйони с каскадами. Перше десятиліття 18 ст. будуеться палац принца Євгенія. Оздоблений скульптурами Лоренсо Матієллі. У 1708 р. Ерлах будує богемську канцелятрію. Вона теж багато оздоблена, зокрема атлантами. Після сморті батька Фішера всі його споруди добудовував син. Зокрема церква святого Карла Боромея. Вона оздоблена шестиколонним класичним портиком.

Споруди Гільдербранта були витонченіші і легкі наближені до фр. Архітектури. Бодував Бельведерський палац у Відні. В ансамбль входить парк з двором і невелика будівля яка наз. нижній бельведер. В зальцбурзі він збодував палац міробель.

38. Архітектура і ансамблі німеччини

Після 30 річної війни (1618-16248) Німеччина розілилася на безліч самостіних держав. Німецьке образотворче мистецтво 17-18ст. значно поступається досягненням музики і літератури. Ныцмецькы правителы запрошували ыноземних художникыв в основному французьких та італійських. Офіційним стилем в мистецтві стає барокко. В кінці 17 ст в німеччині стрімко розвивається будівництво. В основному будівництво триває на таких теріторіях Баварія, Саксонія, Прусія. Тут будуються церкви палаци, замки, регулярні парки. Перші архітектурні досягнення були створені архітектурними зодчими.

Одним із найвідоміших барочних архітекторів є Бальтазар Нейман(1687-1753) найвідоміша споруда вюрцбургська резиденція збудована 1719-1744 рр. це єпископський палац з чотрима внутрішніми дворами його довжина 167 метрів в оздоблені використані строгі тосканські колони. Використані коримфські капітелії. У вестибюлі розкішні розписи Т,єполо. Нейману належать багато культових споруд. Найвідоміша серед них церква в Фірценхейлізіх. В основі цієї церкви 3 еліпса, зпарва і зліва до них примикають ще два еліпса і 2 напівкола.

Наступним видатним архітектором є Матеос П,ьопельман. Його найвідоміша споруда ансамбель цвінгера в Дрездені(1711-1722) це була резиденція Фрідріха Августа. Вона згоріла під час пожежі і він вирішив її відновити. Це споруда типово пізднього барокко на першому поверсі с пілястрів виростають людські торси. 2 поверх завершується статуями.

Всю пшу половину 18 ст. відбудовували Берлін зокрема резиденції королів. Найулюбленешім архітектором того часу був Клобельсдорф(1699-1753). Він працював у дусі рококко, будував палац в Шарлотенбурзі і міський палац в Потсдамі. Ще він вибудував палац названий королем Сан-Сусі. Цей палац був оточений регулярним парком тут були підстрижені алейки, водойми. Фасад теж поділений фігурами атлантів, антаблимент прикрашений вазамиі інтерьері теж були оздоблені в стилі рококко.

39.Творчість бальтазара неймана

Одним із найвідоміших барочних архітекторів є Бальтазар Нейман(1687-1753) найвідоміша споруда вюрцбургська резиденція збудована 1719-1744 рр. це єпископський палац з чотрима внутрішніми дворами його довжина 167 метрів в оздоблені використані строгі тосканські колони. Використані коримфські капітелії. У вестибюлі розкішні розписи Т,єполо. Нейману належать багато культових споруд. Найвідоміша серед них церква в Фірценхейлізіх. В основі цієї церкви 3 еліпса, зпарва і зліва до них примикають ще два еліпса і 2 напівкола.

40. творчість лукас фон гильдебрандт

Иоганн Лукас фон Хильдебрандт родился 14 ноября 1668 года в Генуе в семье офицера императорской армии и учился у известного итальянского зодчего Карло Фонтана. В качестве военного инженера Хильдебрандт участвовал в итальянских походах принца Евгения Савойского (1694 и 1695). Вскоре он перебрался в Вену. Здесь ему удалось сделать придворную карьеру и получить заказы знатнейших людей. Главным меценатом Хильдебрандта был принц Евгений Савойский, который передал новому архитектору начатое Фишером строительство городского дворца и еще двух резиденций. Предполагают, что Хильдебрандт был одним из участников барочной перестройки церкви Св. Петра на Грабене - чуть ли не древнейшего храма Вены, который, однако, не сохранил первоначального облика. Однако хотя у Хильдебрандта бывали удачи и в области церковной архитектуры, она, видимо, меньше увлекала зодчего, чем гражданская, в которой он мог конкурировать с извечным соперником - Фишером - на равных основаниях. Достраивая дворец принца Евгения, Хильдебрандт принужден был подчиниться замыслу предшественника. Зато, создавая свой шедевр - дворец Кинских (ранее Даунов), мастер разработал собственный вариант типичного для Вены городского дворца. В 1713-1716 годах Хильдебрандт по заказу известного военачальника графа Дауна выстроил ему дом на узком, вытянутом в глубину участке, выходящем на Фрейунг. Архитектор расположил один внутренний двор за другим по одной оси и основные парадные помещения сосредоточил в корпусе, выходящем на улицу. Оба верхних этажа расчленены здесь пилястрами свободной, далекой от классической формы. Изящна отделка лестницы и внутренних помещений дворца. Здесь нет ничего от распространенной горизонтальной композиции фасада. Напротив, он очень компактен. Три центральные оси выделены, боковые части чуть отступают. Много оригинального и в интерьерах входная трехпролетная галерея, ведущая в овальное купольное помещение, из которого - ход во двор и другой - на лестницу, сама парадная лестница - ее марши не расходятся по сторонам, но поднимаются друг над другом - от этого она кажется более узкой, чем обычно. Необычен и поддержанный консолями балкон над лестничной площадкой. Его балюстрада как бы ограничивает поле плафона со сценой прославления героя, исполненной Кьярини. Во внутреннем оформлении есть четкость, изящество членений, хотя оно тяжеловеснее, пышнее, чем внешнее. В композиции и общем характере барочных дворцов в предместьях Вены отчетливо сказывается индивидуальность архитектора. Хильдебрандт стремился создать тип здания, существующего слитно с природой. Такой замысел отчасти виден и в планировке дворца Шварценбергов. Идеи Хильдебрандта, а вместе с тем и образ венского загородного дворца лучше и полнее всего выразились в летней резиденции принца Евгения Савойского - знаменитом венском Бельведере. Бельведер - самое удачное произведение Хильдебрандта, художественно наиболее совершенный из сохранившихся венских дворцово-парковых ансамблей. Свое название он получил в 1752 году, уже после того, как стал собственностью императорской фамилии, и после смерти самого Хильдебрандта - 16 ноября 1745 года. Подобно другим загородным дворцам венской знати, Бельведер по идее, по планировке, по композиции частей восходит к французским и итальянским образцам, таким, как Версаль или итальянские виллы, особенно хорошо знакомые Хильдебрандту. Однако австрийский мастер, строя своего рода «маленький Версаль» для первого вельможи страны, мог быть совершенно оригинален не только в деталях, но и в общей концепции всего ансамбля. Принц Евгений еще в 1698 году стал скупать участки на склоне холма, спускавшемся к городу. В 1700 году здесь начались работы по разбивке регулярного парка на французский лад. И только в 1713 году принялись за постройку Нижнего дворца, которая закончилась через три года. Главное здание - Верхний дворец - было сооружено лишь в 1721-1723 годах. Архитектура и все оформление дворцов подчинялись определенной идее в них должны были воплотиться воинская слава и духовное величие знаменитого полководца и мецената. Хильдебрандт блестяще выполнил свою задачу уже в 1725 году Августин Хингерле в латинских стихах восхвалял обиталище «австрийского Марса», а в 1731-1740 годах вышел посвященный дворцу увраж гравера Соломона Клейнера в десяти выпусках. И если можно вполне холодно отнестись к велеречивым аллегориям 18-го столетия, то как произведение искусства создание Хильдебрандта вызывает восхищение и в наше время. Ансамбль Бельведера отличает завершенность, гармоническое соотношение обоих зданий друг с другом и с пространством парка. Между тем по основному архитектурному замыслу дворцы сильно разнятся. Важную роль в этом ощущении единства ансамбля играют удачно рассчитанные расстояния. От нижнего одноэтажного дворца более массивные формы верхнего видятся в воздушной дымке, на вершине холма, поднимающегося ступеньками террас, а от верхнего нижний кажется легким садовым павильоном. Между дворцами - регулярный сад с подстриженными кустами и низкими боскетами, деревья здесь не должны разрастаться и искажать вид. Архитектурное и пластическое начало выражается в стене фонтанов, лестницах, бассейнах, вазах, статуях. Если здания, гармонически сливаясь с пейзажем, воспринимаются как его части, то сам пейзаж, построенный и организованный, есть тоже творение человеческих рук. Однако это одновременно и сад, и природа. Такого рода предпосылки, видимо, действуют всегда, когда создается ансамбль с регулярным парком. Но произведение Хильдебрандта остается уникальным в свойственном, быть может, только венскому Бельведеру сочетании парадного величия и непринужденной простоты, широты размаха и доступности, обозримости, соразмерности человеку. С самого начала ансамбль был задуман как бы обращенным лицом к городу, подобно находящемуся рядом Летнему дворцу Шварценбергов. Нижний Бельведер своим парадным въездом выходит на Реннвег - дорогу, ведущую к центру. За полукругом ворот, фланкированных двумя павильонами, раскрывается сложной формы «почетный» двор, окруженный одноэтажными строениями дворца. Они очень просты, и поэтому центральная часть главного корпуса, слегка выступающая вперед, разделенная ордером, кажется особенно нарядной. Над тремя средними осями поднимается второй этаж с балюстрадой, украшенной статуями. Почти таков же садовый фасад и здесь чуть выдаются более высокий центральный ризалит и павильоны по краям. Мелкие изящные формы декора хорошо согласуются с плоскостной трактовкой всего фасада. Хильдебрандт не подчеркивает пластическую телесность здания, тесно поставленные большие окна почти уничтожают его массу. Однако изящная умеренность как будто изменяет архитектору, когда он планирует некоторые внутренние помещения дворца. По контрасту их пышность кажется еще внушительнее. Вся она как бы сосредоточилась в центральном Мраморном зале - двусветном, занимающем два этажа и объединяющем две анфилады помещений.