12 Дивізій, сотні літаків, гармат та іншої військової техніки. Починаючи з листопада 1941 р. Румунська армія була задіяна у військових операціях у Криму23.

Після окупації Одеси та встановлення у місті румунської окупаційної влади І. Антонеску з метою піднести дух нації наприкінці 1941 р. влаштував у Бухаресті парад перемоги. В ньому взяли участь військові частини, що повернулися зі Східного фронту. Румунська громадськість, політичні кола, преса одностайно заговорили, що війна переможно завершена. Проте в новорічному зверненні Антонеску відзначив, що обов´язок румунів полягає у веденні війни до переможного кінця.

На Східному фронті ще залишався румунський кавалерійський корпус, який складався з п’яти бригад, та перебував у підпорядкуванні 1-ої танкової німецької армії, яка вела наступ у напрямку Донця. Ці п’ять бригад були задіяні у бойових операціях на схід від Дніпра. їх склад станом на 1 жовтня 1941 р. становив 66597 військових.

Втрати у живій силі та техніці призвели до того, що подальше використання румунських дивізій на Сході у тому обсязі, який вимагало німецьке командування, стало неможливим. З 1 листопада 1941 р. 4-та румунська армія була переведена вглиб румунської території, де була розпочата її демобілізація. Декількома днями пізніше почали прибувати окремі підрозділи 3-ої армії. В той же час східніше Дністра продовжували залишатися дві піхотні дивізії, дві кавалерійських та одна фортифікаційна бригади.

Незважаючи на значне зменшення чисельності румунських військ на Східному фронті, вони продовжували переважати угорські та італійські частини. Війна проти СРСР трактувалася румунським політичним та військовим керівництвом як певний “хрестовий похід проти більшовизму”.

В січні 1942 р. до Бухареста прибув Кейтель для переговорів про більш активну участь румунів у бойових операціях. У переговорах з Антонеску Кейтель домігся від кондукетора відправки на Східний фронт нових військових контингентів. Згідно з протоколом, що був підписаний Гітлером в Берліні, Німеччина зобов’язувалася забезпечити румунську армію технікою та зброєю, а під час розгортання бойових операцій на теренах СРСР, забезпечувати усім необхідним24.

1 лютого 1942 р. при зустрічі Гітлера та Антонеску у ставці „Вольфшанце” кондукетор підтвердив, що Румунія погоджується зробити значний внесок у війну. Кондукетор підкреслив, що країна зі всіма своїми військовими та економічними можливостями перебуває у повному розпорядженні Рейху. На підтвердження своїх слів вже весною 1942 р. Антонеску розпочав відправку нових румунських дивізій на Східний фронт. Проти такої політики кондукетора виступив ряд генералів й керівників штабу румунських військ на чолі з начальником оперативного штабу генералом И.Якобічем. Але за вимогою німецького посла в Румунії М. Кіллінгера И.Якобіча було усунуто з посади. Після цього спеціальним декретом від 22 липня 1942 р. з румунської армії було звільнено 14 генералів та 18 полковників, які виступили проти подальшого ведення війни.

До літа 1942 р. на німецько-радянському фронті було задіяно 26 румунських дивізій (на території Румунії залишалося 5-6 дивізій, які перебували в стані формування). На відміну від літа 1941 p., коли румунська армія мала самостійну оперативну смугу та завдання, літком 1942 р. румунські військові сили були розсіяні по всьому фронту від Харькова до Кавказа. Вони билися під Керчю та Севастополем, під Харьковом і на Донці25. Румунські воєно-морські сили спільно з італійськими підводними човнами охороняли німецькі каравани на Чорному морі. 3-тя та 4-та румунські армії дійшли до Кавказу та Волги. До 15 грудня 1942 р. Румунія залучила в зонах бойових дій 295281 військових26.

Восени 1942 р. збройні сили Румунії нараховували 731,5 тис. чоловік, які складали три польові армії - 50 дивізій (30 кадрових й 20 резервних) та 17 окремих бригад. При цьому 26 дивізій були сконцентровані на радянсько- німецькому фронті27. Уже 29 серпня 1942 р. румуни досягай ріки Дон на південний схід від Сталінграда. Генерал К. Драгаліна, командуючий 6-м корпусом, за цю операцію був нагороджений Рицарським Хрестом. Незабаром під Сталінград були перекинуті додаткові сили, на основі яких була сформована 4-та румунська армія (6-ий та 7-ий армійські корпуси). Третя румунська армія брала активну участь в наступі на Кавказ. Армія складалася з піхотного та кавалерійського корпусів. Війська ІІІ-ої армії 5 серпня 1942 р. переправилися через Дон біля Ростова й захопили Єйськ, станиці Красноармійську та Слов’янську. В результаті наступу на Кубань на початку вересня була захоплена Анапа. 11 вересня 1942 р. німецько- румунські війська захопили Новоросійськ, останній великий порт на Чорному морі. На сталінградському напрямку були зосередженні значні сили. В жовтні 1942 р. під Сталінград були перекинуті дві румунські армії - 3-тя та 4-та27.

Розгром двох румунських армій під Сталінградом, погіршення внутрішньополітичної та соціально-економічної ситуації в Румунії вплинуло на загострення її відносин з Німеччиною. Криза влади в Румунії розвивалася у прямій залежності від обстановки на радянсько-німецькому фронті. Після Сталінградської битви залишки ІІІ-ої та IV-ої армій повернулися у Румунію на переформування. Фактично на Східному фронті продовжували діяти вісім румунських дивізій: кавалерійський корпус (6-та, 9-та, 19-та кавалерійські дивізії), 10-та піхотна, 2-га й 3-тя гірські дивізії - на Кавказі; гірський корпус (1 -ша та 4-та гірська дивізії) - у Криму.

Під час зустрічі з фюрером на початку 1943 p. І. Антонеску дав згоду на категоричні вимоги Гітлера щодо продовження концентрації основних румунських сил на німецько-радянському фронті. Диктатори домовилися про переформування і переозброєння румунських військ на Східному фронті. Кондукетор зобов´язався наново укомплектувати 19 дивізій.

Починаючи з вересня 1943 р. румунський уряд почав стягувати з фронту свої військові частини. Тоді ж з армії було звільнено усіх буковинців та бессарабців. У самій Румунії зростала антинімецька пропаганда. Одночасно маршал І.Антонеску продовжував таємні пошуки шляхів входу Румунії з війни.

Війна проти Радянського Союзу була непопулярна серед румунських солдат. Німецький генерал Е. Манштейн згадував, що думка про продовження війни на території Росії у багатьох румунів не викликала особливого ентузіазму. Випадки дезертирства були буденним явище. На думку Манштейна, використанню румунських військ на Східному фронті перешкоджав один момент - велика повага румунів до росіян. Крім того, на той момент Румунія вже досягла своєї основної цілі у війні, повернувши Бессарабію, Буковину та окупувавши Трансністрію28.

Військовий аташе Румунії у Берліні генерал І. Георге у своїх спогадах зазначав, що після падіння Одеси румунські війська мали повернутися додому. І. Георге вважав, що повернувши Бессарабію та Буковину, відновивши старий румунський кордон по Дністрі, слід було повернутися, не втручатися у подальшу боротьбу росіян та німців29.

Наприкінці 1943 р. в Криму в складі 17 німецької армії перебувало сім румунських дивізій загальною чисельністю 75 тис. солдат та офіцерів. Тут румунські частини (1-ша, 2-га, 3-тя гірські, 6-та, 9-та кавалерійські, 10-та й 19-та піхотні дивізії) спільно з німецькими підрозділами охорони здійснювали оборону смуги узбережжя від можливих десантів противника.

Зима 1943 - 1944 pp. виявилася в Україні теплою. Земля розкисла, але Червона армія вела наступ на багатьох напрямках радянсько-німецького фронту. Найбільш ефективно діяли війська, які наступали на півдні. Здолавши “Східний вал”, який був збудований на берегах Дніпра та Південного Бугу, 1-ий, 2-ий та 3-ій Українські фронти весною 1944 р. вийшли на оперативний простір, беззупинно просуваючись до кордонів СРСР. Вже 27 березня війська 2-го Українського фронту, переслідуючи противника, форсували річку Прут і перенесли бойові дії на територію Румунії. Вже 26 березня війська 3-го Українського фронту приступили до звільнення Одеси. 9 квітня передові частини цього фронту увійшли до міста, а протягом 11-14 квітня вийшли на лінію Дністра30.

Починаючи з кінця березня опір німецько-румунських військ на кішенівсько-яському напрямку зростав. З середини квітня наступ радянських військ було призупинено. Червона армія закріпилася на рубежі Редеуць - Пашкань - Дубосарь.

На початок літа 1944 р. радянські війська підійшли до кордонів Румунії. Наприкінці травня фронт було стабілізовано, він протягнувся від Північної Буковини по лінії річки Дністер до Чорного моря. Наступ радянських військ розпочався 20 серпня 1944 р. Сили 2-го та 3-го Українських фронтів румунських військ організувати контрудари зазнали невдачі. Історик К. Тіппельскірх зазначав, що внаслідок прориву радянських військ фронт змішався, усе перетворилося на хаос. Будь-яке централізоване керівництво бойовими діями припинилося, тили були відрізані. 22 серпня маршал І.Антонеску наказує військам відійти до укріпленої лінії “Траян” та укріпрайону навколо Фокшан, але вже на цей момент частини 3-ої та 4-ої румунської армії потрапили в оточення. Моральний дух румунських солдат та офіцерів впав. Румунські війська не могла надихнути навіть ідея оборони батьківщини. Як зазначав Тіппельскірх, навіть гасло боротьби з більшовизмом не могло вплинути на опір румунів. Тоталітарний режим І. Антонеску втратив усяку популярність31.

Внаслідок розгрому німецько-румунських військ в ході Ясько- Кишенівської операції та в результаті загострення внутрішньополітичної ситуації, зростання антигітлерівських настроїв та незадоволення політичним режимом Антонеску, в Румунії склалися сили, що виступили проти диктатури кондукетора32. 23 серпня король Міхай І, спираючись на опозиційні політичні сили, заарештував Антонеску та його уряд.

Таким чином, участь румунських збройних сил у агресії на українські землі була зумовлена рядом політичних обставин, які в цілому не відповідали національним інтересам румунського народу. В результаті розгортання бойових дій проти СРСР, Румунії вдалося окупувати протягом червня - липня 1941 р. території Бессарабії та Північної Буковини. Територія Транс ні стрії була захоплена протягом липня - жовтня 1941 р.

Чисельність збройних сил Румунії на червень 1941 р. становила 703 тис. Для участі у війні проти Радянського Союзу румунське командування виділило 358100 військових. На початковому етапі розгортання бойових дій Румунія нараховувала 20,5 дивізій. Рівень підготовки румунських військ був досить низьким, що позначилося на боєздатності румунської армії. В червні - жовтні 1941 р. румунські збройні сили мали самостійну оперативну смугу, починаючи з 1942 р. німецьке командування використовувало румунські війська в якості допоміжних частин, які були розсіяні по всьому радянсько- німецькому фронту.

Величезні втрати, наростаюча політична та економічна криза, непопулярність війни проти СРСР, сприяли поваленню режиму І.Антонеску, та виходу Румунії з гітлерівської коаліції.