Карпати

Карпати простягаються майже на 1500 км. і є крупною гірською країною Альпійсько-Гімалайського поясу. Хоч ширина країни дещо менша, ніж у Альп, диференціація хребтів і западин тут є більшою. Міжгірські улоговини заходять глибоко в гори. Місцями зустрічаються відособлені гірські масиви. Система Карпат підрозділяється на геоморфологічні провінції Західних, Східних і Південних Карпат. Найвищі відмітки зосереджені у Високих Таграх (гора Герлаховскі штит, 2663 м), хоча вони лише незначно перевищують відмітки Південних Карпат (Фегерашські гори, 2543 м). На стику Східних і Південних Карпат розташована Трансільванське плато (500—700 м).

Для Карпат, так само як і для Піренеїв і Альп, характерна поздовжня зональність основних морфоструктурних елементів. Вигнутість Карпатської дуги зумовлена стійкістю жорсткого обрамлення з півночі Російською платформою, а з півдня Панонським і Мізійськім масивами. Основну площу складають осадові породи мезозою і кайнозою, представлені флішовими товщами алевролітів, аргилітів, пісковиків, сланців, вапняків. У будові Татр, крім того, беруть участь граніти, граніто-гнейси та ін. Такими ж породами складена середня частина Південних Карпат. У Східних Карпатах кристалічні породи поширені тільки в межах ділянок жорстких брил, залучених складкоподібними рухами в підняття гірської країни (Мармарошський масив). Вздовж південного краю Східних Карпат спостерігаються прояви вулканізму неоген-четвертинного віку (мал.9).

Істотну роль в розвитку морфоструктур Карпат відіграють розривні порушення. Вони проявляються як в крупних рисах глибинної будови, розмежовуючи складчасті області і платформенні ділянки, так і в більш дрібніших структурах. Широко поширені поперечні тектонічні розломи, які іноді перетинають усі Карпати. Широкий розвиток флішу, значна бокова напруга в гірській системі Карпат привели до утворення насувів і покривів. Багато з них досягає довжини 20 км. і має регіональне поширення.

В центральній частині Західних Карпат масиви Високих Татр, складені гранітами, гнейсами, вапняками, відрізняються різкою розчленованою рельєфу, Тут спостерігаються гостровершинні хребти, льодовикові кари, карові озера; широко поширені обвально-осипні схили.

Мал. 9. Карта підошви неоген-четвертинних відкладів Дунайських рівнин (за В. М. Миколаєвим):

1 - донеогенові породи; 2 - вулканічні породи неогенового віку; 3 - ізогіпси підошви неоген-четвертинних відкладів (км.); 4 - розривні порушення

У Західних Карпатах разом із структурними вершинними поверхнями спостерігаються аструктурні вирівняні поверхні, які створюють ряд ступенів. Верхню і середню ступені відносять до фрагментів пізньоміоценової і пізньопліоценової поверхнонь вирівнювання. Окрім них багатьма дослідниками виділяються залишки єдиного пенеплена, в який включають педіменти і абразійні поверхні.

Річкові долини в Карпатах тісно пов'язані з літолого-структурною і структурно-тектонічною будовою території, В міжгірських улоговинах і передгір'ях вони відрізняються чіткою терасованістю. Найбільш високі тераси карпатських долин відносяться до пізнього пліоцену і розташовуються на висоті 180—240 м над дном долин. Найвищі тераси спостерігаються в долині Дунаю при перетині ним Карпат в ущелині Залізних воріт: 150 - 160 м (Q_││). 200 - 210 м (Q_││2), 260 - 300 м (Q_│1).

У поздовжньому профілі річкових терас в гірських долинах спостерігаються плавні вигини, що відображають ступінь тектонічних деформацій. Ближче до передгірських рівнин площі терас розширюються і останні помітно знижують висоту; у передгір'ях Південних Карпат вони, крім того, перекриваються чохлом лесів і лесовидних суглинків і супісків. Зливаючись в один похилий рівень, тераси утворюють тут складно побудований алювіально-пролювіальний шлейф (гласис-тераси).

У четвертинному періоді Карпати, так само як Піренеї, Альпи і інші країни, піддавалися заледенінню, слідами якого є кари, карові озера, морени. У Високих Татрах асиметрична будова їх поперечного профілю призвела до більш потужнішого зледеніння південного схилу, де відмічаються сліди трьох льодовикових епох. Льодовики віслинської епохи досягали довжини 13 км., а потужність льоду в річкових долинах складала 100—280 м. На південному схилі кари розташовані на висоті 1650—2300 м, тоді як на північному - на 1500 - 2100 м.

Льодовикові форми займають вершини гір вище 1700— 2000 м і зустрічаються в основному на їх північних схилах. Є непрямі докази того, що в дніпровську епоху найбільш крупні льодовики Східних Карпат могли зливатися із зовнішнім краєм материкових покривів льоду. Зараз льодовики в Східних і Південних Карпатах відсутні, хоча свіжість льодовикових форм вказує на їх недавнє (можливо, в історичний час) існування. Поки ніде в Карпатах не виявлені сліди ранньочетвертинного зледеніння, що пояснюється недостатньою висотою Карпат в цю епоху.