- •1.Східні слов’янські племена та їх зв’язки зі своїми сусідами (іі-vіі ст.) Зародження слов’янства та їх розселення
- •Тема 2. Міжнародні відносини Київської Русі та Галицько-Волинської держави (4 год.).
- •Зовнішня політика Київської Русі
- •Впровадження християнства
- •Значення прийняття християнства
- •Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави
- •Тема 3. Українські землі у міжнародній політиці іноземних держав (хіу – перша половина хуіі ст.) (4 год.)
- •Боротьба за українські землі між Московською і Литовсько-Польською державами
- •Люблінська унія 1569 р. Та її наслідки для України
- •Запорізька Січ у міжнародній політиці Європи
- •Причини утворення козацтва
- •Міжнародні торговельні зв’язки Запорізької Січі
- •Тема 4. Міжнародні відносини України (др. Половина хуіі – хуііі ст.) (8 год.)
- •Міжнародні відносини України під час Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.
- •Відносини України і Речі Посполитої
- •Міжнародні зв’язки України після смерті б.Хмельницького
- •Тема 5. Україна в міжнародній політиці Російської і Австро-Угорської імперії та інших держав (кінець хуііі ст. – 1917 р.)
- •Галичина
- •Український рух в кінці хіх ст.
- •Міжнародні відносини напередодні та в роки і світової війни
- •Тема 6. Україна на міжнародній арені в період національної революції 1917-1920 рр. (4 год.).
- •Становлення міжнародних відносин України в період Центральної Ради
- •Міждержавні зв’язки гетьманського уряду
- •3.Україна в період Директорії та її міжнародні зв’язки
- •Дипломатична діяльність зунр
- •Тема 7. Зовнішньополітичне становище України між двома світовими війнами (1921-1939 рр.)
- •Зовнішньополітична діяльність уряду усрр
- •Утворення срср
- •Україна в планах та політиці іноземних держав міжвоєнного двадцятиріччя
- •Українське питання напередодні Другої світової війни
- •Тема 9. Міжнародні відносини після Другої світової війни. (1945-1990 рр.). (4 години) Відновлення української дипломатії
- •Завершення возз’єднання українських земель в єдиній державі
- •Міжнародні відносини України в часи “Хрущовської відлиги”
- •У лещатах “Брежнєвської доктрини”
- •Тема 10. Основні напрями зовнішньої політики на сучасному етапі незалежної України. (2 години)
- •Висновки:
3.Україна в період Директорії та її міжнародні зв’язки
14 грудня гетьман зрікся влади, передав її своєму уряду, а той передав повноваження Директорії. 19 грудня 1918 р. Директорія урочисто вступила в Київ, де була відновлена Українська Народна Республіка.
Майже весь 1919 р. П.Скоропадський уникав політичної діяльності, працюючи над своїми спогадами у швейцарському місті Лозанна. Невдовзі він переїхав до Німеччини, де став провідною фігурою громадсько-державницького руху. Створений у 1937 р. П.Скоропадським “Союз гетьманців-державників відкрив свої відділення не тільки у Німеччині, а й у США і Канаді. У 30-ті роки тісно приятелював з колишнім президентом Західно-Української Народної Республіки Є.Петрушевичем. Під час Другої світової війни П.Скоропадський намагався нав’язати діалог українських політиків із гітлерівцями щодо створення монархічної України. Помер він у квітні 1945р. у Баварії під час бомбардування.
Доба Директорії характеризується значним погіршенням міжнародного становища України, яка звідусіль була оточена ворогами. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількісно і якісно. Посилився рух більшовицьких військ на Україну. На південно-східному кордоні зростали антибільшовицькі сили під командуванням Денікіна.
У грудні 1918 р. Антанта, насамперед Франція, висадилися в Одесі та інших чорноморських портах 60-тисячну армію. Цей несподіваний крок пояснювався рішенням західних держав-переможниць заблокувати поширення більшовизму. Вони мали намір надати безпосередньо військову підтримку антибільшовицьким силам Білої армії, що готувалася на Дону до війни за відновлення “єдиної і неподільної Росії”. Тим часо на півночі дедалі виразнішими ставали наміри більшовиків знову напасти на Україну. Зрозуміло, що Директорія не могла протистояти обом цим силам і тому була змушена порозумітися з якоюсь із них. Які можна було очікувати, В.Винниченко зі своїми ліворадикальними товаришами схилявся до союзу з Москвою, в той час як помірковані та армія наполягали на угоді з Антантою.
В перші дні перебування в Києві Директорія була орієнтована передусім проти добровольческих офіцерських дружин. Радикально-соціалістичний провід Другої УНР майже до останніх днів 1918 р. не вважав більшовиків, з якими В.Винниченко уклав усну угоду про спільні дії проти влади П.Скоропадського, головним ворогом української державності. Значно більше турбот викликав факти висадження військ Антанти на півдні. Однак С.Петлюра та вище керівництво УНР розуміло, що небезпека з боку більшовиків значно реальніша і жахливіша, ніж з боку французів і добровольчих загонів.
У Директорії під час облоги Києва і після оволодінням ним не було чітко визначених зовнішньополітичних орієнтирів і пріоритетів, а два її провідні діячі – С.Петлюра та В.Винниченко – мали щодо цього діаметрально протилежні думки. В.Винниченко з своїми прихильниками схилявся до союзу з більшовицькою Москвою, у той час як поміркована частина уряду та армії наполягали на угоді з Антантою. Не було єдності щодо українського питання і серед більшовиків. Одна фракція на чолі з Мануїльським і Затонським вважала, що більшовики України занадто слабкі, щоб робити спроби захопити владу в Україні передчасно, тому виступила за проведення мирних переговорів з Директорією, щоб виграти час. Інша група на чолі з П’ятаковим і В.Антоновим-Овсієнко звернулися до Леніна з проханням підтримати негайно виступ, щоб не дати Директорії стати на ноги. Перемогли останні. Було сформовано новий український більшовицький уряд, який очолив спочатку П’ятаков, а згодом Чаковський. У грудні більшовики були готові до нового виступу на Україну.
Переговори представників більшовицької Росії з Директорією перервав наступ Червоної армії, яка 3 січня 1919 р. зайняла Харків, куди переїхав український більшовицький уряд.16 січня 1919 Директорія оголосила вій ну Радянській Росії. Наприкінці січня – на початку лютого радянські війська розбили основне угруповання військ Директорії під Києвом.
22 січня 1919 р. на Софійській площі було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР. 2 лютого Директорія залишила Київ і знову переїхала до Вінниці. 5 лютого більшовики зайняли Київ.
Ці обставини визначили прагнення багатьох членів уряду встановити контакти з командуванням військ Антанти, переважно французькими, які окупували південну Україну. Командування французького експедиційного корпусу в Одесі теж мало доручення шукати контактів з Директорією. Так, вони бажали, щоб з неї вийшли В.Винниченко, С.Петлюра та прем’єр В.Черняхівський; вони вимагали формування нового, правого уряду, що створив би протягом трьох місяців 300-тисячну українську армію під протекторатом Франції. Під час боротьби з більшовиками остання мала контролювати українські залізниці, щоб не було перерв у постачанні людей і військового спорядження для фронту. Франція прагнула також мати вплив на господарську політику українського уряду. Справу ж самостійності України мала вирішити мирна конференція.
Український уряд провів зміни: подав у відставку В.Винниченко, соціалістичний кабінет В.Чехівського змінили помірковані на чолі з С.Остапенком, найвпливовішою людиною в уряді став С.Петлюра. Виходячи з нової ситуації, український уряд звернувся до Франції, війська якої розташувалися в Одесі. Однак французи не мали наміру допомагати Директорії і ненавиділи українських “сепаратистів” не менше чим більшовиків. Незабаром втратила сенс орієнтація на Антанту, коли на початку квітня 1919 р. її війська почали евакуацію із Південної України.
Саме в цей час почалася мирна конференція в Парижі, де французький прем’єр Ж..Клемансо почав поволі формувати неприйнятну для України думку між західними державами.
Таким чином, домовитися з державами Антанти уряду Директорії не вдалося, оскільки основною вимогою Антанти залишалося відновлення єдиної Росії. Відмовляючись допомагати Директорії в її боротьбі з більшовиками, Антанта щедро підтримувала російську Добровольчу армію, очолювану генералом Денікіним.