Головні риси:
1. Експериментаторство з мовою художніх творів, а саме: звукове письмо, вільний синтаксис, багатство неологізмів.
2. Нівелювання особистості.
3. Відображення динамізму індустріальної доби, сучасної урбаністичної цивілізації.
4. Відтворення перенасиченості свідомості сучасної людини безліччю вражень, що тиснуть одне на одне.
5.Експериментаторство з формою, а саме: відтворення інтенсивності та масштабності життя хаотичною динамікою ритмів, несподіваністю ритму, особливою строфікою.
6. Розрив із традиційною буржуазною культурою і протест проти неї
12. На кінці XIX ст. у багатьох країнах світу атмосфера суспільного блага, правопорядку, моральності та доброчинності зазнала руйнівного впливу деструктивної стихії, яку неможливо було осягнути розумом: жорстока ринкова боротьба у промисловості, винищувальні імперіалістичні війни, соціальні революції... Продовжується удосконалення виробництва і соціальних стосунків: настала стабілізація і розквіт капіталізму, виникли могутні й багаті монопольні підприємства, поліпшилася банківська і взагалі фінансова система країн, з'явилися колоніальні імперії. Популярними в Європі і в Росії стають ідеї соціалізму і комунізму завдяки роботам німецького мислителя Карла Маркса "Критика політичної економії" та "Капітал".
Небувалого успіху досягло людство у науково-технічному та економічному розвитку. Якщо порівняти життя людини на початку XIX ст. з умовами її існування у останній третині сторіччя, то побачимо результати науково-технічного процесу: з'явилися автомобілі, телефон, радіозв'язок, кінематограф, фонограф, перші літаки. Побудована перша електростанція, Ейфелева башта.
Виникають вчення про мутації, хромосоми, вищу нервову систему.
Все це привело до ідейного бродіння умів, нез'ясованості майбутнього, паростки якого пробивали твердиню цінностей.
Як бачимо, для багатьох митців початку XX століття реалістичний напрямок перестає бути еталоном, і в принципі заперечується саме реалістичне бачення світу. Художники стомились від вимог об'єктивності та типізації. Народжується нова, суб'єктивна художня реальність. Важливо не те, як всі бачать світ, а те, як його бачу я, бачиш ти, бачить він. До всякого образотворчого мистецтва абсолютно застосовне таке судження про живопис видатного німецького художника XIX ст. Каспара Давида Фрідріха: «Художник має писати не тільки те, що він бачить перед собою, але і те, що бачить в собі. А якщо в собі він нічого не бачить, то нехай кине живопис».
Літературна доба XX століття почалася з усвідомлення того, що «померли всі боги, залишилась одна людина» (Ф.Ніцше). Людина стає центром художнього твору, як особливий неперевершений світ. Пізнання законів людської свідомості є головним покликанням митців XX століття.