Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана

Кафедра фінансів

Міні-лекція на тему:

«Управління фінансами в Римській імперії.»

Виконав

студент 3 курсу

спец. 6508, 9 групи

Макарук Ярослав

Київ – 2011

План

Вступ.

1. Доходи і витрати у Римській імперії. Порівняльна характеристика Римської імперії і Стародавньої Греції.

2. Якість управління фінансовою системою.

3. Досвід організації фінансів за часів Римської імперії для сучасності.

Висновок.

Вступ

Фінанси об'єктивно необхідні, оскільки зумовлені потребами суспільного розвитку, їх функціонування дає змогу сформувати у розпорядженні суб'єктів господарювання і держави необхідні фі­нансові ресурси.

Історія Риму — яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Римська імперія являється однією з найяскравіших держав Стародавнього світу. Ця могутня держава дала чимало прикладів для наслідування, передала не один вагомий досвід в економічній системі, що досі використовується в різних сферах господарств.

Генезис і еволюція фінансів досить важливі у вивченні фінансів як науки. Оскільки, саме такі теми дають майбутнім фахівцям аналізувати всі історичні моменти. В даному випадку ми проаналізуємо фінансову систему Римської імперії. Її доходи і видатки, податкову систему, фінансові організації, котрі створились у ті часи і дійшли до нас.

1. Доходи і витрати у Римській імперії. Порівняльна характеристика Римської імперії і Стародавньої Греції.

Стародавній Рим з погляду економічного розвитку багато в чому був подібний до Стародавньої Греції. У фінансовому господарстві доходи держави були також безсистемними, спостерігалось певне незадоволення вільних громадян Риму необхідністю сплачувати додаткові податки, і державна казна також в основному поповнювалася за рахунок інших народів. Розглянемо еволюцію доходів держави.

У ранній період Римської держави тимчасово застосовувались примусові прямі та непрямі збори з громадян, які мали випадковий та недовговічний характер. Постійним збором був vicesima manumissionis — 5-процентний збір з рабовласників за відпущених на волю рабів, пізніше при царях існував особливий збір з продажу солі, що викликав значне незадоволення.

Сервій Туллій обклав податками майно громадян, яке переоцінював кожні п'ять років. У міру того як могутнішав Рим, ці податки втрачали своє значення і все вагомішу роль почали відігравати доходи від завоювань. Рим намагався побудувати своє фінансове господарство на чужій праці.

Підкорені народи обкладались різноманітними зборами і повинностями, частина землі у них відбиралась і роздавалась у користування римським громадянам за певну плату, зазвичай 1/10 частину валового доходу. У міру того як побори з підкорених народів досягли значних розмірів, громадяни Риму податками практично не обкладались. Так, після перемоги Бміля Павла податки на майно було скасовано.

Зі становленням у Римі імперії становище провінцій поліпшується, зловживання відкупників зменшуються, для надходжень у казну починають вводитися старі податки, права громадян Риму та підданих вирівнюються.

Сенат при імператорі Августі Октавіані (63 р. до н. е. — 14 р. до н. е., імператор з 27 р. до н. е.) починає втрачати своє значення, і поряд із загальнодержавною казною — aerarium започатковується нова скарбниця доходів — aerarium militare, або fiscus, яка була підпорядкована імператорам. До неї з часом почали спрямовуватись усі надходження. З того часу, як важелі фінансового управління стали концентруватись не в сенаті, а в руках імператора, надходження набули більш стабільного та системного характеру.

Доволі дорого обходились казні спорудження та утримання бань та інших громадських об'єктів. Дедалі більше витрат вимагало утримання війська, оскільки серед воїнів поширювались традиції щедрих нагород після перемоги. Все це вимагало додаткових надходжень, тому ще при Діоклетіані Валерії (243— 313 або 316 pp. н. е., імператор у 284—305 pp. н. е.) впроваджуються поземельний (tributum soli) та промисловий (instralis collatio) податки.

Почали знову відновлюватися податки з громадян. Були відновлені митні збори, запроваджено 1 % -й акциз на внутрішнє споживання, на спадок (при Каракаллі), знову почали вживатися заходи щодо конфіскації майна. З'явився новий закон, згідно з яким створювалися спеціальні загони донощиків — delatores, які повідомляли правителів держави і провінцій про образу честі та гідності багатих громадян. В осіб, які були визнані винними в цьому, майно конфісковувалось на легальній основі. Поступово зростали і видатки. Так, утримання служби delatores обходилось дуже дорого, значні суми виділялись на пишне убрання двору, численні забаганки імператорів, роздачу бідному люду хліба, інколи вина і грошей, влаштування дармових видовищ.

Французький дослідник Ж. Каллю вважав, що земля приносила дохід у середньому 6 %, який коливався від 3 до 13 %, гроші також давали дохід близько 6, а не 12 %, доходи від морської торгівлі лише у виняткових випадках становили 30 %. Беручи до уваги, що вкладення капіталу в земельну власність було дуже поширеним, можна стверджувати, що нормальний дохід становив 6 %, і амплітуда процентних ставок була близькою до сучасної — 4—12 %.

Основою фінансової системи Риму була експлуатація ко­лоній. Римські громадяни користувалися податковим імуні­тетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях відда­валися на відкуп публіканам, які збирали в кілька разів більше норми. Недоїмники або ставали боржниками лихварів, або по­трапляли в рабство.

Отже, надходження та видатки державної казни Риму мали свої специфічні риси, і їх дослідження дає змогу зробити відповідні висновки із застосуванням до сучасних умов України.

Як вже було вище зазначено, що економічний розвиток Римської імперії був подібний до Стародавньої Греції. Господарський розвиток та економічна думка Давньої Греції підготувала певний тип господарського життя та економічної думки й Давнього Риму, який увібрав у себе елліністичну культуру, а разом із нею – економічні досягнення та інститути еллінізму.

Ці дві держави мали величезну кількість проблем, пов’язаних із сільським господарством, в тому числі стосовно рабів та підвищення продуктивності їх праці. Так як, в період розвитку античних держав всі грошові ресурси використовувались не лише на розвиток економіки, а і на війни.