52. Алергічні реакції 3 типу за Кумбсом та Джелом. Сироваткова хвороба.

Тип III — реакції типу феномену Артюса або імунних комплексів. Ні антиген, ні антитіло при цьому не є компонентами клітин, і утворення комплексу антиген—антитіло відбувається в крові і міжклітинній рідині.

В даний час налічується більше 30 препаратів, які можуть викликати сироваткову хворобу, цей синдром схожий з істинною сироватковою хворобою, що викликається гетеролітичною або гомологічною сироваткою, виділяють легку, важку і анафілактичну форми сироваткової хвороби. Розвитку гострої реакції передує інкубаційний період 7-10 діб від моменту введення лікарського препарату. Продромальний період характеризується гіперемією, гиперестезією шкіри, висипаннями в місцях введення лікарських препаратів.

Гострий період. Характеризується підвищенням температури до 39-40, поліартралгією, висипом, що сильно зудить. Висип може носити ерітематозний, папулезний, папуловезикульозний, геммарогічний характер, з'являється поліартрит, набряк Квінке, нерідко діагностується міокардит, поліневрит, дифузний гломерулонефрит, гепатит. Гострий період продовжується 5-7 діб, при важкому перебігу до 2-3 тижнів.

53. Алергічні реакції 4 типу за Кумбсом та Джелом. Характеристика стадій, клінічні прояви.

Тип IV — реакції сповільненої гіперчутливості (ГЗТ). Головна особливість реакцій сповільненого типу полягає в тому, що з антигеном взаємодіють Т-лімфоцити. Реакція сповільненої гіперчутливості не менш специфічна по відношенню до антигена, чим реакція з імуноглобулінами, завдяки наявності у Т-лімфоцитів рецепторів, здатних специфічно взаємодіяти з антигеном. Цими рецепторами є, ймовірно, IgM, укорочені і вбудовані в мембрану Т-лімфоцита, і антигени гістосумісності. Проте в тканині, де відбувається ця реакція, серед безлічі клітин, руйнуючих антиген і тканину, виявляється лише декілька відсотків Т-лімфоцитів, здатних специфічно реагувати з антигеном. Даний факт став зрозумілий після відкриття лімфокінів — особливих речовин, що виділяються Т-лімфоцитами. Завдяки ним імунні Т-лімфоцити навіть в невеликій кількості стають організаторами руйнування антигену іншими лейкоцитами крові.

54. Аутоімунні реакції/хвороби: причини та механізми розвитку.

Аутоаллергічні (аутоіммунні) захворювання розвиваються в результаті вироблення антитіл, які можуть взаємодіяти з антигенами власного організму. Це може відбуватися при демаскуванні антигенів, при знятті толерантності і при соматичних мутаціях.

Демаскування антигенів спостерігається у високодифференційованних органах при порушенні гістогематичних бар'єрів.

Зняття імунної толерантності до нормальних компонентів тканин можливе, наприклад до гаптену свого організму, при заміні носія гаптену.

Соматичні мутації в різних органах можуть призвести до появи клітин, що володіють антигенними властивостями по відношенню до свого організму.

Мутація імуноцитів може стати причиною аутоіммунних захворювань у зв'язку з тим, що призводить до появи "заборонених" клонів, що сприймають нормальні компоненти організму як антигени.

Встановлено існування ще двох механізмів аутоіммунних захворювань:

а) недостатність антіїдіотипічних антитіл;

б) зрив розпізнавання "свого" за допомогою рецепторів, в якості яких Т-лімфоцити використовують антигени головного комплексу гістосумісності МНС.

Аутоіммунна патологія частіше спостерігається у жінок. Це пов'язано, як вважають, з розміщенням генів, що відповідають за формування імунокомпетентної тканини, в Х-хромосомі. Оскільки у жінок дві Х-хромосоми, то і мутації цих генів можуть зустрічатися частіше, ніж у чоловіків.

55. Визначення поняття “пухлина” Загальні закономірності пухлинного росту. Ліміт Хейфліка. Пухлина — це типовий патологічний процес, що є нерегульованим безмежним розростанням тканини, не пов'язаним із загальною структурою ураженого органу і його функціями. Пухлина утворюється в організмі в результаті перетворення нормальних клітин на пухлинні, в таких клітинах відсутнє або недостатньо ефективне пригнічення клітинного поділу, що обумовлює неспинне розмноження пухлинних клітин, або в них починається стимуляція ділення, що самопідтримується (аутокринний механізм). Пухлина росте "сама з себе", тобто збільшується в результаті розмноження навіть однієї єдиної малігнізованної клітини. Ріст пухлини може бути експансивним і інфільтративним. При експансивному рості оточуюча здорова тканина у міру зростання пухлини розсовується, при інфільтративному — пухлинні клітини проростають між нормальними клітинами і через судинну стінку. Потрапляючи в лімфу або кров, вони переносяться в інші органи і можуть утворювати нові вогнища пухлинного росту (метастази). Експансивний ріст характерний для доброякісних пухлин, а інфільтрірующий з утворенням метастазів — для злоякісних пухлин. Пухлинна тканина відрізняється безмежним ростом. Цей процес закінчується лише із смертю організму. У культурі тканини ріст підтримується нескінченно довго на відміну від нормальної тканини, у зв'язку з тим, що відсутній "ліміт Хейфліка". Здатність пухлинних клітин безмежно розмножуватися передається спадково як домінантна ознака соматичної спадковості і виявляється не лише в організмі, але і в культурі пухлинної тканини, а також при трансплантації пухлини.

56. Анаплазія: прояви біохімічної анаплазії.

В процесі канцерогенезу і прогресії клітини втрачають своє диференціювання, повертаючись як би до ембріонального стану. Це явище називається анаплазією. Ознаки анаплазії є в біохімічних процесах пухлинних клітин, в їх фізико-хімічному стані, в будові і функції.

В основі біохімічних особливостей пухлинної тканини лежать зміни генетичної регуляції клітини. В результаті репресії одних генів припиняється синтез зв'язаних з ними ферментів, структурних білків -активізація синтезу нуклеїнових кислот. У пухлинних клітинах в порівнянні з нормальними міняється набір ДНК-полімераз. Серед трьох видів ДНК-полімераз в пухлинах зменшується кількість ДНК-полімерази 3, і збільшується кількість ДНК-полімерази 2.

У пухлинних клітинах якісно і кількісно міняється синтез білків. До білків, синтез яких в пухлинних клітинах різко збільшується, відносяться протеїни мітотичного апарату, у тому числі крупномолекулярний білок веретена.

Знижується здібність пухлинних клітин до переамінування та дезамінування амінокислот, інколи не утворюються деякі ферменти, що беруть участь в обміні амінокислот.

Із-за втрати ферментів може втрачатися здібність до синтезу ряду незамінних амінокислот, наприклад L-аспарагіну.

У пухлинах відбувається аеробний гліколіз, тобто розпад вуглеводів до пірувату і перетворення його в молочну кислоту у присутності кисню.

Пухлина інтенсивно захоплює глюкозу з крові.

57. Характеристика експансивного та інфільтративного (інвазійного) росту пухлин.

Ріст пухлини може бути експансивним і інфільтративним. При експансивному рості оточуюча здорова тканина у міру зростання пухлини розсовується, при інфільтративному — пухлинні клітини проростають між нормальними клітинами і через судинну стінку. Потрапляючи в лімфу або кров, вони переносяться в інші органи і можуть утворювати нові вогнища пухлинного росту (метастази). Експансивний ріст характерний для доброякісних пухлин, а інфільтрірующий з утворенням метастазів — для злоякісних пухлин.

58. Метастазування, його механізми.

Метастазування складається з наступних етапів:

1. Початковий етап — припинення утворення міжклітинних контактів, зміна рецепторів мембрани і придбання рухливості із-за зміни білків цитоскелета, їх фосфорилування протпеїнкиназами. Відбуваються зміни регуляції генів, що кодують білки цитоскелета і рецептори мембран.

2. У клітинах, що трансформуються, відбувається синтез активатора плазміногена. У пухлинних клітинах утворюються коллагенази. Пухлинні клітини, що не володіють плазміногеном, виробляють чинник, що залучає моноцити, ферменти яких розріджують матрикс і створюють можливість пухлинним клітинам метастазувати.

3. Катепсини є як вбудовані в мембрани пухлинних клітин, так і у вільному стані в міжклітинній рідині пухлинної тканини.

4. Пухлинні клітини володіють набором чинників, що активують функції сполучно-тканинних клітин по синтезу колагену, глікопротеїнів і інших компонентів основної речовини.

5. Пухлинні клітини виділяють ангіогенін і інші чинники росту судин, що забезпечує кровопостачання пухлинної тканини.

6. У мембранах пухлинних клітин радикали нейрамінової кислоти, глікопротеїдів ;-Д-глюкопиранозида і N-ацетил-Д-галактозаміну залишаються відкритими. Білок конканавалін А, а також лектіни, завдяки наявності відкритих радикалів, аглютинують пухлинні клітки.

59. Етіологія пухлин. Класифікація та характеристика основних груп хімічних канцерогенів.

Причинами розвитку пухлини є різні чинники, здатні викликати перетворення нормальної клітини на пухлинну. Вони називаються канцерогенними або бластомогенними. Хімічні, фізичні і біологічні чинники, різні за своєю природою і способом дії на організм, але однакові по здібності до порушення регуляції клітинного поділу, складають одну етіологічну групу.

Хімічні канцерогени:

Поліциклічні ароматичні вуглеводні - обумовлюють в основному місцеву канцерогенну дію: при введенні під шкіру вони викликають саркому, при нанесенні на шкіру — рак.

Канцерогенні аміноазоз'єднання і аміни - володіють вираженою органотропністю.

Нітрозаміни - органотропність, яка може змінюватися унаслідок відносно невеликих перебудов в молекулі.