2. Енергетична безпека у контексті нових світових викликів.

Енергетична безпека є однією з важливих складових національної безпеки, необхідною умовою забезпечення сталого розвитку держави. Енергетична безпека передбачає досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно безпечного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери держави.

Головні сучасні загрози енергетичній безпеці

Як було визначено в огляді енергетичної політики України Міжнародною енергетичною агенцією (МЕА), найбільш суттєвими загрозами енергетичній безпеці України на сучасному етапі слід вважати:

• низьку ефективність енергоспоживання (саме енергоефективність визначена як пріоритетний напрямок зміцнення енергетичної безпеки, який має дуже важливе значення для її економічного поступу та захисту навколишнього середовища);   • брак механізмів нейтралізації високих цін на енергоносії;   • низьку інвестиційну привабливість енергетики країни (для залучення інвестицій та створення стимулів для продовження ринкових перетворень у багатьох сферах ПЕК необхідно, щоб ціни відображали реальну вартість енергоресурсів);   • недостатній рівень прозорості енергетичного комплексу і нечітке визначення ринкових правил.

Визначені для України виклики в енергетичній сфері не є унікальними. Більшість з них в тому або іншому вигляді характерні для багатьох країн світу, в тому числі і для країн Європи та США. Газове протистояння між Росією і Україною черговий раз нагадало про можливість використання енергоресурсів як фактору впливу на країну і змусило країни - споживачі паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) переглянути свої стратегії енергетичної безпеки.

На саміті «групи восьми» в Санкт-Петербурзі 16 червня 2006 року проблеми забезпечен-ня глобальної енергетичної безпеки були однією із основних тем для обговорення. В заключному документі цього саміту головними проблемами безпеки на сьогоднішній день визначені:

 • високі та нестійкі ціни на нафту;

 • зростання попиту на енергоресурси та обмеженість запасів традиційних їх видів, які до 2030 року залишатимуться превалюючими (до 80%);   • зростання залежності багатьох країн світу від імпорту енергоносіїв;   • потреба у великих інвестиціях для усіх ланцюгів енерговиробництва;   • необхідність захисту навколишнього середовища та вирішення проблем кліматичних змін;

   • політична нестабільність, природні катаклізми та інші загрози. До цих загроз можна додати й наступні:

  • нестабільність політичної ситуації на Близькому Сході, що не дозволяє задіяти існуючий потенціал з енергопостачання таких країн як Іран та Ірак;   • намагання окремих країн та компаній-монополістів отримувати надприбутки за рахунок необґрунтованого підвищення цін (створення та використання монопольного становища на енергетичних ринках, відсутність або низький рівень конкуренції на ринках, використання енергетичної залежності як потужного механізму політичного втручання та тиску в міждержавних відносинах);

• нав'язування псевдоринкового підходу до формування цін на газ в умовах диктату монополістів в окремих регіонах.

Головні виклики енергетичній безпеці Європи були визначені в Зеленій книзі комісії європейського співтовариства - «Європейська стратегія сталої, конкурентоспроможної та безпечної енергетики», а саме:

• термінова потреба в інвестиціях (лише Європі для задоволення існуючого попиту на енергію та відновлення старіючої інфраструктури потрібні інвестиції порядку одного трильйону євро впродовж наступних 20 років);

• зростання залежності від імпорту (якщо внутрішня енергетика не стане більш конкурентоспроможною в наступні 20-30 років, 70 % енергетичних потреб Євро-союзу задовольнятимуться імпортованими ПЕР (сьогодні цей рівень складає 50 %, при цьому деякі регіони постачання ПЕР знаходяться в зонах політичної нестабі-льності);   • концентрація головних запасів ПЕР в декількох країнах (на сьогодні близько поло-вини об'ємів споживаного в ЄС газу постачається з трьох країн (Росія, Норвегія та Алжир), а існуючі тенденції дозволяють прогнозувати зростання цієї частки до 80 % в наступні 25 років);

  • зростання глобального попиту на ПЕР (очікується, що цей попит зросте до 2030 року приблизно на 60 %, при цьому зростання попиту на нафту становитиме близько 1,6 % на рік);

  • зростання цін на нафту та газ (за останні два роки ціни на нафту та газ майже подвоїлися, а на електроенергію також значно зросли, що є дуже обтяжливим для споживачів, але в водночас стимулює підвищення енергоефективності та іннова-ційного розвитку);

  • суттєве потепління (за розрахунками, викиди парникових газів вже викликали по-тепління на 0,60С, а невжиття відповідних запобіжних заходів може призвести до підвищення температури на 1,4 – 5,80С до кінця сторіччя, що матиме серйозні наслідки для економік та екосистем як ЄС, так і інших регіонів світу);   • недостатній розвиток конкурентоспроможних європейських енергетичних ринків (тільки існування таких ринків здатне забезпечити громадянам та підприємст-вам ЄС безпеку постачань та більш прийнятні ціни. Досягнення цієї мети потребує розвинутих взаємозв'язків, ефективного законодавства, встановлення та за-стосування на практиці регуляторних рамок щодо конкуренції).