4.Загальна характеристика ехокардіографічного дослідження серця:

а) види ехокардіографії;

Ехокардіографія, або сонографія (від англ. sound – звук) — метод дослідження структури і механічної діяльності серця на основі реєстрації відбитих ультразвукових сигналів. Перші спроби клінічного застосування ультразвуку для дослідження серця були зроблені Едлером (1955 р.) і Еффлером з співавторами (1957).

Розрізняють такі види ехокардіографії: одномірна (М–режим), двомірна (В–режим), контрастна і доплерівська.

Цей метод заснований на реєстрації відображених імпульсних сигналів ультразвука, що генеруються датчиком з частотою близько 2,5–4,5 Мгц. Віддзеркалення ультразвукової хвилі відбувається на межі розділу двох середовищ з різною акустичною щільністю , причому тільки в тому випадку, якщо розміри об'єкту перевищують довжину ультразвукової хвилі (1–1,5 мм). Якщо на шляху її руху з'являються дрібніші частинки (менше 1  мм), відбувається не віддзеркалення, а розсіяння ультразвуку.

Чим вища частота ультразвукових коливань (відповідно, чим менше довжина хвилі), тим більшою роздільною здатністю володіє прилад, т.  е. тим менше розмір частинок, від яких відбивається ультразвук.

При віддзеркаленні від рухомих структур ультразвук міняє свою частоту (ефект Доплера): при видаленні від датчика частота коливань зменшується, при наближенні — збільшується. Чим більше швидкість руху об'єкту, тим більше змінюється частота ультразвукового сигналу.

Відображений сигнал ультразвука («луна») уловлюється датчиком і передається в комп'ютерну систему обробки інформації і залежно від інтенсивності сигналу відображається на екрані дисплея у вигляді яскравих крапок, що зливаються в зображення досліджуваного об'єкту.

При дослідженні серця і судин використовуються зазвичай три режими роботи приладу:

М-режим (одновимірна ехокардіографія), при якому на екрані дисплея зображається тимчасова розгортка положення по відношенню до датчика всіх рухомих структур серця і судин, які перетинає ультразвуковий промінь. У цьому режимі по вертикальній осі відкладається відстань від тієї або іншої структури серця до датчика, а по горизонтальній осі — час В-режим (двомірна ехокардіографія), при якій на екрані отримують площинне двомірне зображення серця або судин, що частіше досягають шляхом швидкої зміни напряму ультразвукового променя в межах певного сектора (від 60° до 90°).

При використанні лінійних датчиків п'єзоелектричні елементи, збудовані в один ряд, посилають паралельно направлені ультразвукові промені, що також дозволяє отримати двомірне зображення об'єкту. Доплерівський режим (допплер-ехокардіографія дозволяє по величині так званого доплерівського зрушення частот зареєструвати зміну в часі швидкості руху досліджуваного об'єкту.

Принцип отримання ультразвукового зображения в різних режимах дослідження (схема):

а — М-режим,

б, в — В-режим,

г — режим доплеровського дослідження.

б) значення ехокардіографії і переваги ехокардіографії перед іншими методами дослідження серця, її обмеженість;

Ультразвукові методи обстеження серця зайняли одне з провідних місць у сучасній клінічній медицині. Цьому сприяло ряд факторів – це достовірність отриманих результатів, неінвазивність, доступність і відносна простота процедури. Обстеження можна повторювати неодноразово, не завдаючи шкоди для обстежуваного. Ці методи дають можливість візуалізації серця, оцінки внутрішньосерцевих об'ємів, вивчення анатомії і функції міжшлуночкової перегородки, клапанного апарату серця і судин (легеневої артерії, аорти).

Слід пам'ятати також про обмеження методу ультразвукового дослідження:

обмежена роздільна здатність методу, обумовлена більшою, ніж при рентгенівському опромінюванні, довжиною ультразвукової хвилі