4. Місце людини в біосфері та її проблеми.

Проблема виживання людства є однією з найважливіших глобальних проблем.

Людина, з одного боку є біологічним об"єктом, живою істотою, що займає певне місце в системі біогенного кругообігу речовин. Всіма своїми життєвими функціями людина пов"язана з природним секредовищем і повністю залежить від його цілісності та безперервного функціонування.

Найважливіші життєві функції-дихання, харчування, обмін речовин та інші забезпечуються лише на базі продукційної та регуляторної функції біосфери

На основі функціонування складного комплексу живих організмів формуються і підтримуються фізичні умови в біосфері, збалансований склад атмосфери, самоочищення природних вод тощо, тобто комплекс здорового існування людини, як живої істоти.

З іншого боку, людина - не просто жива істота. Сучасне суспільство - це дуже складна соціальна система. Воно має цілий ряд не біологічних потреб, що пов"язані з виробництвом, побутом, транспортом, культурою тощо. Своєю діяльністю суспільство порушує систему природного кругообігу, розбалансовує регенераційні функції біосфери.

Людина при взаємодії з навколишнім середовищем реагує індивідуально за допомогою фізіологічних реакцій. Саморегуляція здійснюється завдяки складним процесам взаємодії нервової та гуморальної систем організму. Складні біохімічні процеси як індикатори відображають реакції організму як на позитивні, так і на несприятливі впливи навколишнього середовища.

За рахунок фізіологічних реакцій організм може адаптуватися, акліматизуватися, виробити імунітет.

Але у випадках, коли в людському організмі не вистачає включених захисних механізмів, виникає картина стресових реакцій, що переростають у захворювання.

По оцінці Всесвітньої організації охорони здоров"я 80 відсотків всіх захворювань сучасної людини пов"язані іззабрудненням довкілля. Між здоров"ям людини і середовищем її існування має місце прямий зв"язок. Тобто здоров"я людини залежить від здоров"я біосфери.

Негативні фактори навколишнього середовища антропогенного походження сприяють зниженню ресурсів здоров"я, наростанню нервово-психічного напруження, зростанню специфічних патологій, появі нових форм захворювань. Осмислення важливості всіх цих аспектів як із загальнотеоретичної, так і з практичної точки зору сформувало нову дисципліну - екологію людини, або екологію біологічного виду Ното заріепз.

Екологія людини розглядає людський організм і середовище його існування в єдності, як цілісну систему. Тому об"єктом вивчення екології людини є система "людина - навколишнє середовище" на рівні організму та популяції.

Сучасна людина постійно змінює навколишнє середовище і навіть може виробити певну витривалість до його забруднення. З точки зору фізіології і біології такі пристосовані реакції сприятливі для організму. Але насправді вона може оптимально функціонувати в мікрооточенні, в якому еволюціонувала.

Людина може жити без пахощів квітів, без співу птахів, без споглядання природи та інших біологічних стимулів. Фактори, які на неї впливали в процесі біологічної і розумової еволюції, можуть не мати явно шкідливого впливу на її зовнішність або здатність працювати. Та в кінцевому підсумку вони все ж збіднюють життя, сприяють втраті якостей, які характеризують людську природу, ослаблюють фізичний і розумовий стан людини.

Повітря, вода, грунт, вогонь, різноманітність живих істот - всі ці складові природи викликають інтерес не тільки як поєднання хімічних речовин, фізичних сил, а й біологічних явищ. Вони втілюють в собі ті самі форми, з яких склалось людське життя: виникли людські вимоги, що не змінюються в історичному майбутньому.

Масовий виїзд людей за місто або на пляж у вихідні, сентиментальна прихильність до домашніх тварин або навіть рослин свідчить про те, що в людині продовжують існувати біологічні й емоційні вимоги, які розвинулись у період її еволюції і які вона не може перебороти.

Минуть роки, населення Землі різко збільшиться. Запас природних ресурсів може стати критичним. Однак розумне їх використання, а не експлуатація буде джерелом життя людини. Оскільки населення світу зростає і зростатиме, топографічна обмеженість Землі і виснаження її природних ресурсів неминуче вимагатимуть, щоб її економіка грунтувалась на міцних екологічних принципах.

В обмеженому просторі не може бути безконечним приріст населення.

Стабілізація чисельності населення - одна з найважливіших умов стабілізації економічного та екологічного розвитку.

Уявіть собі, якби 6 млрд. землян завдяки якомусь технічному чуду змогли жити заможно, то дуже швидко земля була б розграбована, здеградована, забруднена до обезлюднення середовищем.

Дуже складна проблема жити з комфортом і не руйнувати природу. Вже нарушена динамічна рівновага соціально-економічних потреб населення і можливостей природної екосистеми задовольняти ці потреби.

Екологічна єдність території - це її здатність прогодувати певну кількість видів із збереженням можливостей самовідновлення, нормального функціонування і саморегулювання екоситем.

Організм і середовище настільки залежні явища в біосфері, що неможливо розглядати окремо еволюцію життя та еволюцію середовища.. Це єдина система, в якій закономірно виникають характерні адаптації у організмів до середовища.

І

ОСНОВИ ЕКОЛОГІЇ ЛЕКЦІЯ З

ТЕМА: ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ НА РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕТАПАХ.

ПЛАН:

1. Основні етапи взаємодії суспільства і природи та чинники, які їх визначили.

2. Перший етап взаємодії суспільства і природи - етап неолітичної революції.

3. Другий етап взаємодії суспільства і природи - етап промислової революції.

4. Третій етап взаємодії суспільства і природи - етап науково-технічної революції.

5. Розвиток глобальної екологічної кризи.

1.Основні етапи взаємодії суспільства і природи та чинники, які їх визначили.

З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації - людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси антропогенного характеру.

З самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот особливою агресивністю і мала характер не рівноправного співмешканця середовища існування, а підкорювача, насильника, не здатного до самообмежень.

Сотні тисяч років тому, коли кількість людей на Землі була обмеженою, їхній інтелектуальний і технічний потенціал дуже слабким, а могутність Природи незрівнянно більшою у порівнянні з людською, природне середовище практично не відчувало на собі тиску гомосапієнса, воно легко самоочищалося і самовідновлювалося. Але минули тисячоліття, людське населення почало зростати такими темпами, досягло такої адаптації й поширення на планеті, яких не знала жодна популяція. Людська діяльність з часом перетворилася в могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів й континентів, але й на планеті в цілому. Але свого відношення до природи, її ресурсів, людина за віки не змінила, і це призвело до виникнення глобальних екологічних кризових ситуацій.

У процесі розвитку людського суспільства характер зв'язків людства з природним середовищем зазнав великих змін.

На відміну від інших організмів, людина - це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічними процесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю. Історичний аналіз взаємовідносин суспільства та природи свідчить, що інтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки з ростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільною організацією праці.

У найдавніші часи - мільйони років тому - для людської спільноти було характерне пристосування до природи, велика повага до її сил і явищ, а для людської діяльності - збирання дарів природи, виготовлення примітивних знарядь праці, мисливство, рибальство. Пізніше в неоліті (8-4 тис.років тому) започатковано примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці з кістки, рогу, каменю, дерева (сітки, сокири, гачки, човни), будівництво перших жител, святилищ. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила, вплив людини на довкілля - мінімальним і практично не позначався на функціонуванні екосистеми суші, а екосистем світового океану не торкався взагалі.

За допомогою кам'яних знарядь праці первісні люди почали перетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний. З утворенням суспільних об'єднань (племен, держав) ці процеси безперервно посилювалися. Тому етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише етапам вдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам роз-витку самого людського суспільства.