Філософія французького Просвітництва.
Просвітництво – ідейний рух XVIIIст. , що охопив передові країни Зах.Європи –Францію, Англію, Німеччину, Польщу, Україну, Росію. Його основу становила віра в розум як джерело знання, засаду побудови щасливого життя, віра в науку, в соціальний прогрес, критика релігії та атеїзм, визнання природних прав людини.
Якщо релігія була духовним виразником інтересів аристократії, то молода буржуазія зайняла протилежну – матеріалістичну чи атеїстичну ідеологічну позицію. Просвітництво пройняте вірою у щасливе майбутнє людства, в “свободу, рівність і братство” – лозунг просвітників. Ця віра грунтується на переконанні, що наука й технічний прогрес створять рай на землі. Та його представники не передбачили, що прогрес принесе свої проблеми, а “земний рай” весь час буде маритися на горизонті й відступатиме в міру наближення до нього.
Європа жила за ідеалами, заданими іншими народами: Середньовічна Європа жила в іудейсько-християнських ідейних координатах, в епоху Відродження – наслідувала античність. Європа дала світу такі цінності як наука та демократична держава. отже, справжня Європа починається З Просвітництва. Ідейним рупором і духовним центром Просвітництва стала знаменита Енциклопедія, яку з 1751 по 1772рік видавали французькі просвітителі Даламбер, Дені Дідро, Гольбах. Думки просвітників поширювалися не тільки в теоретичних дослідженнях, вони пропагувалися в памфлетах, дискутувалися в салонах.
Відмінності в тлумаченні розуму:
1. Просвітництво створювало культ розуму, він став ідеалом епохи. Однак вони тлумачать розум дещо інакше, ніж Декарт і Ляйбніц. Якщо для Декарта розум – це пасивне вмістилище вічних ідей (спільних для людини і Бога), то у просвітників розум набуває рис активності, постає як прагнення до істини, знаряддя перетворення буття. З цього приводу Готфрід Лєссінг говорить: “Якщо би Бог тримав у правій руці всі істини, а в лівій – єдине і завжди живе прагнення до істини і сказав би мені: “Вибирай”, я б смиренно впав на коліна перед його лівою рукою і сказав: “Отче, дай мені це! Право на чисту істину належить тільки тобі!”.
2. Переймаючи декартівську ідею розуму як абсолютний вихідний принцип, просвітники інтерпретують розум швидше у дусі Локка. Опора на факти, чуттєві дані є необхідною передумовою розуму. Так Даламбер стверджував, що філософія повинна спиратись на факти, інакше вона перетворюється на химеру. На цьому локківському підході до розуму грунтувалася боротьба просвітників з попереднім раціоналізмом як метафізикою, тобто умоглядною філософією, що не має під собою фактів. Взірцем науки вони вважали фізику Ньютона, теорію, що грунтувалася на фактах. Себто, просвітники не розмежовували філософію і науку. Щодо цього, то просвітники є попередниками позитивістів – течії ХІХ ст, що намагалася побудувати філософію за зразком науки.
Поєднання ідей емпіризму та раціоналізму – віри в розум і вимоги опори на чуттєві факти – просвітники здійснювали декларативно, поверхово, без обгрунтування. Гегель звинуватив Просвітництво у відсутності глибин и й оригінальності.
У поглядах просвітників на світ панував механістичний світогляд, заснований на фізиці Ньютона і механіці Декарта. Дідро декларував, що світ уже більше не є Богом, а є машиною з колесами, приводами, пружинами й гирями. Світ- - це матерія, що рухається в просторі та часі й має причинні зв язки. При цьому причинність у межах механіцизму набуває рис фаталізму, заперечення будь-яких випадковостей. Людина – це високоінтелектуальна машина.
Механіцизм, поширений на людину, призводить до заперечення свободи і до пошуку моральних засад людського буття в природі людини. В соціальній концепції просвітники виходили з людини як природної істоти. Вони вірили в незмінну природу людині, яка складається зі схильностей, інстинктів і чуттєвих потреб. Вони схилялися до думки про всесилля виховання. Це живило сподівання на розумних правителів і вчителів, які завдяки вихованню нових людей перетворять світ.
З природи людини просвітники виводили природні права (права, виведені розумом з природи людини): право на життя, свободу і на приватну власність як основу добробуту.
Вчення про “природні права” людини було покладено в основу концепції демократичної правової держави, проголошеної в американській “Декларації прав людини і громадянина” (1789). У них вперше була стверджена правова рівність людей (рівність перед законом незалежно від майнового стану, конфесії, національності, статі), народ проголошувався джерелом влади. Після християнства, яке закріпило моральну рівність людей, проголошення правової рівності було найбільшим досягненням у цивілізаційному поступі.
Романтизм ХІХст. Німеччина (Фр.Шлегель, Новаліс, пізній Шеллінг)– світська ідеологія аристократії, яка постала як антипросвітництво, і виходить з віри та релігії (Відродж – з науки та розуму).
Просвітники відправною точкою вважали окрему людину (права людини), рухалися до соціального цілого, а романтики – від цілого (душі народу) до людини. Просвітники апелювали до природи, романтики – до історії, культури. Просвітники були носіями прогресивних ідей, романтики – консервативних.
Просвітники. Франсуа Вольтер (1694-1778) “Философские письма», які були спалені за наказом паризького парламенту у 1734 р. як скандальное произведение, противное религии... подрывающее уважение к властям» . «Трактат о метафизике», а також філософські повісті, памфлети, поеми: “Орлеанская девственница”, трагедії “Брут”, “Смерть Цезаря” та ін.
М.Горький: Твой сын, Франция, Вольтер, человек с лицом дьявола, всю жизнь, как титан, боролся с пошлостью. Крепок был яд его мудрого смеха! Даже попы, которые сожрали тысячи книг, не портя своего желудка, отравлялись насмерть одной страницей Вольтера, даже королей, защитников лжи, он заставлял уважать правду”.
Вольтер був ідеологом нової буржуазії (антиклерикалом), а отже виступав проти феодальної ідеології – релігії. Та Вольтер не заперечує релігію як таку, а вимагає лише релігійної свободи. Джерелами релігії, за В., є невігластво, фанатизм, брехня. Дуже популярною у свій час була ідея Вольтера про те, що релігія виникла тоді, коли зустрілися шахрай і дурень. Вольтер виступає як захисник жертв релігійного фанатизму і королевського свавілля.
Його відома фраза-лозунг: “Раздавите гадину!” має на увазі церкву, яка розтліває духовне життя суспільства.
Що є Бог для Вольтера? Протягом життя він постійно повертався до цієї проблеми, то доводячи його існування, то з їдким скепсисом висуваючи контраргументи. У цілому це була раціоналістична ідея про деяку вищу силу, яка доцільно організувала матерію у всесвіті, але більше не втручається у подальший процес розвитку.
У філософській поемі “За і проти (Послання до Уранії)” автор говорить про суперечливі дії бога, який створив людей слабкими лише для того, щоби “зліше сміятися над їх скорботами”, наділив пороками, щоби їх можна було карати загробними муками. Отже, бог постає як деяка стихійна сила, сліпа у любові й гніві, навіть не усвідомлюючи, що творить. Коли Вольтер помер (1778р), його вивезли з Парижу, так як церковники мали намір вчинити розправу над мертвим філософом, оскільки вони нічого не могли зробити з живим.
Філософія для нього не лише повчання, догми, погляди чи строго логічна система, вона перш за все є засобом розуму у боротьбі проти нерозумного та відживаючого устрою суспільства. Саме це і визначило характер філософування Вольтера. Ніхто до нього, а з сучасників лише Руссо, не виступали так відкрито.
У філософії Вольтера велику роль відіграє питання активності суб єкта.
“Моя цель- изучить человека, живущего в обществе; не могу в нем жить, если не существует общество вне нас». Це розуміння людини як істоти суспільної, ця суспільність полягає у тому, що вона живе серед інших суспільних людей. Тут він підкреслює “суспільність людини” як предмету філософських інтересів. Цим він випереджає проблематику, яка стає важливою для німецької класичної філософії.
У своїх працях він висловлює основну вимогу нової буржуазії – рівність людей. Однак, на відміну від Руссо це лише рівність політична, рівність перед законом і правом. Соціальна та майнова нерівність – це лише передумова збереження суспільної рівноваги і нормального розвитку суспільства(Руссо – проти приватної власності). Свобода людини – це дещо абстрактне у правовому й політичному смислі. Це свобода волі, спочатку індетерміністська, але тоді б людина задуже відхилилася б від доцільно влаштованого світу; пізніше, під впливом детермінізму Ньютона, Вольтер обмежує свободу людської волі принципом, що обмежує цей світовий порядок.
Творчість Вольтера- це провісник гострих соціальних конфліктів, які після його смерті виливаються у Велику франц. буржуазну революцію. Прогресивність його філософії обумовлена і обмежена прогресивністю суспільного класу – буржуазії, представником якої він був.
Ідеї Вольтера не залишилися у 18 ст. , вони актуальні й сьогодні. Це боротьба за загальнолюдські ідеали і прогрес, викривання ним всього застарілого нерухомого й реакційного. Його життя – це урок ідейності, його вірность боротьбі за звільнення людини моральне і фізичне. Ніщо не змогло змусити Вольтера зійти з цього шляху.
Віктор Гюго до 100 з дна смерті Вольтера: “Бороться против фарисейства, разоблачать лицемерие, повергать в прах тиранию, узурпацию, ложь, предрассудки, суеверия, разрушить храм, чтобы соорудить новый, то есть заменить ложь истиной, нападать на жестокость суда, нападать на кровожадное духовенство, взять бич и изгнать всех торгашей из святилища, требовать наследства для лишенных его, защищать слабых, бедных, страждущих, подавленных, сражаться за преследуемых и угнетенных – вот война Иисуса Христа. И кто же тот человек, который вел эту войну? Вольт ер!»
Жан Жак Руссо(1712-1778) – представник найнижчих прошарків суспільства. Різна проблематика: “О влиянии наук на нравы”, економика “Рассуждения о политической экономии”; соц.-полит. вопросы – “Рассуждения о происхождении и причинах неравенства между людьми”; критика основ госуд. и права – “Об общественном договоре”: роман о лучшей морали – “Новая Элоиза”.
Усі роботи Руссо пов язані одним центральним мотивом – проблема нерівності між людьми та шляхи її подолання.
1- «О влиянии наук на нравы» - відстоює тезу про те, що розвиток науки не сприяє удосконаленню нравів. Та він не відкидає науку і культуру як такі. Він одним із перших виявив, що розвиток культури створює “штучні потреби”, задоволення яких має суперечливий характер. Людина намагається “здаватися” іншою, ніж є у дійсності. Отже, розвиток науки призводить до того, що людина намагається “здаватися”, а не “бути”. Однак, він також вважає, що культура і наука – належить володарюючим соціальним прошаркам.
2 - Та основою, джерелом соціального зла є соціальна нерівність, майнова нерівність “Рассуждения о происхождении и причинах неравенства между людьми”.
Сходинки нерівності:
Розшарування на бідних та багатих (майнова нерівність)
Виникнення держави. Угода, яку заключили бідні й багаті дл ястворення держ влади, узаконила нерівність між володарюючими і підвласними. Тут народ обманюється державою і законами.
Перетворення законної влади у деспотизм. Деспот обманює закони і народ. Ця сходинка створює нове поняття рівності – по відношенню до деспота усі люди у своїй безправності рівні.
Таке розуміння нерівності дозволяє Руссо морально і юридично обгрунтувати право народу на бунт проти деспота.
Отже, причини нерівності: майнова нерівність та взаємна залежність людей одне від одного, яка викликана розвитком розділення праці й цивілізації.
Природний стан людського суспільства – людини як самодостатня істота, яка не залежить від інших людей ні як виробник, ні як споживач, тут не було майнової нерівності. Таке суспільство – ідеал, до якого не можна прийти, але до якого можна повернутися. Основною рисою цього природного стану була моральна неушкодженість. Та ця “іділія” первинного суспільства закінчилася з появою власності. Та людини, яка вперше сказала: “Це моє!” і переконала інших у цьому – стала засновником громадянського суспільства.
Руссо вважає, що прямим наслідком виникнення приватної власності є суперечливість людських інтересів, конкуренції та жага збагачення за рахунок інших. Природний стан суспільства змінився, таким чином, “жахливим станом ворожнечі”.
3 – Праця “Суспільна угода” починається такими словами: “Человек рожден свободным, а между тем везде он в оковах». Отже, ціль Вольтера – повернути людині свободу. Нова ж модель суспільства заснована на голосі свідомості суспільної людини. “Перехід від природного стану до суспільного здійснює в людині значні зміни, замінюючи у поведінці інстинкти справедливістю і надаючи її вчинкам моральних зв язків, які раніше були відсутні.”
Сувереном, єдиним правителем суспільства, що виникає на основі “суспільної угоди” є “об єднаний народ”. Він є гарантом правильного і корисного розвитку всіх членів суспільства.
Поняття “воля”: “Загальна воля” - приймає до уваги лише загальні інтереси. “Воля всіх” приймає до уваги приватні інтереси і є сукупністю індивідуальних воль. Якщо ми вирахуємо звідси взаємопротилежні волі, то залишиться – загальна воля.
Поняття свобода – громадянська свобода, яку людина отримує через суспільну угоду, є, за Руссо, свободою вищого типу у порівнянні зі свободою природною, так як одні лише бажання є рабством, а підкорення закону, який ми самі встановлюємо, є свободою.
Політика та держава. Принцип радикалізму – полягає у критиці феодально-абсолютистської держави та у критиці надмірного багатства взагалі. Цей принцип проголошували найбільш прогресивні й радикальні течії Великої французької революції. Для Робеспьєра “Суспільна угода” Руссо стає біблією та імпонує прогресивним мислителям наступних поколінь. Філософські та соціальні погляди Руссо значно вплинули на утопічних соціалістів ХІХ ст, на їх судження про рівність людей.