Лекція 14 (спеціальність «Організація обслуговування населення»)

Тема: Національна економіка та її показники

1. Національна економіка і національний продукт. Показники обчислення національного продукту. Головні показники в системі національних рахунків, її принципи.

2. Рух і розподіл національного продукту. Взаємозв’язок показників внп, чнп, нд, особистого доходу, отримуваного доходу.

3. Функціональний і особистий розподіл доходів. Розподіл національного доходу і формування доходів населення.

Питання, що виносяться на самостійне вивчення:

Система національних рахунків, її принципи.

Нерівність у розподілі доходів, її причини.

Крива Лоуренса. Рівень добробуту населення.

1. Національна економіка і національний продукт. Показники обчислення національного продукту. Головні показники в системі національних рахунків, її принципи.

Сфера виробництва. Національне рахівництво виконує для економіки в цілому ті ж самі функції, що й бухгалтерський облік на окремому діловому підприємстві чи фірмі.

Національні рахунки – це агрегатні, тобто сукупні макроекономічні показники, що характеризують загальний стан економіки.

Дані показники є розрахунковими. Їх обчислюють за відповідними методиками з сукупності індивідуальних економічних величин.

Для оцінки загального стану національної економіки аналізують обсяг виробництва, рівень зайнятості, стабільність цін та зовнішньоекономічну діяльність.

Валовий внутрішній продукт – вимірює ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні протягом певного періоду часу, як правило, року. Валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах, називають номінальним ВВП. Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називають реальним ВВП.

Номінальний ВВП одночасно віддзеркалює зміни в кількості виготовлених товарів і в рівні цін. Іншими словами на величину номінального ВВП впливають як зміни у фізичному обсязі виробленої продукції, так і в рівні цін. Проте рівень життя людей насамперед залежить від кількості вироблених і спожитих товарів. Часто буває так, що фізичний обсяг продукції скорочується, а номінальний ВВП збільшується через зростання цін.

Для врахування впливу цін на обсяг національного виробництва обчислюють реальний ВВП.

Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі виробництва, а отже, й про стан економіки країни.

Для визначень тенденцій економічного розвитку використовують показник потенційного ВВП.

Він означає таку кількість продукту, яку економіка може виробити за природного рівня безробіття (такий рівень безробіття, за якого ринки праці й товарів збалансовані, або точніше – це такий рівень, за якого чинники, що підвищують і знижують заробітну плату та ціни, зрівноважені).

Протягом ділового циклу фактичний (реальний) ВВП відхиляється від потенційного.

Різницю між потенційним і фактичним ВВП називають ВВП-розривом.

Результативність національної економіки дуже часто оцінюють за допомогою показника темпів економічного зростання, зокрема ланцюгових темпів приросту:

((ВВПt – ВВПt-1) / ВВПt-1)*100%

ВВП_t – ВВП у розрахунковому році;

ВВП_t-1 – ВВП у попередньому році.

Сфера зайнятості. Кожна держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили та невисокому вимушеному безробітті. Люди хочуть мати високооплачувану роботу відповідно до своїх здібностей та інтересів. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити всіх працездатних роботою. в економіці з різних причин виникає безробіття. При цьому поряд із безробіттям існують вакансії, тобто вільні робочі місця, які не можуть зайняти безробітні, бо їхня кваліфікація не відповідає вимогам вакансій.

Найчастіше рівень зайнятості характеризують за допомогою показника норми, або рівня, безробіття. Для обчислення цього показника все населення країни у віці 16 років поділяють на три групи:

1. зайняті;

2. безробітні;

3. ті, що не входять до складу робочої сили.

Зайняті – це люди, що виконують оплачувані види робіт. Безробітні – особи, що не мають роботи, але активно її шукають; до безробітних належать ті, хто тимчасово звільнений від роботи і чекає виклику на роботу. Ті, що не входять до складу робочої сили – це частина дорослого населення, яка зайнята в домашньому господарстві, перебуває на пенсії, не працює через хворобу або у зв’язку з навчанням чи просто не хоче працювати і не шукає роботи (рис. 1).

Населення	Особи віком до 16 років та ті, що перебувають у спеціалізованих установах
	Ті, що не входять до складу робочої сили
	Зайняті	Робоча сила
	Безробітні

Рис. 1. Робоча сила, зайнятість та безробіття

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають нормою, або рівнем, безробіття:

Б' =

де Б' – норма (рівень) безробіття;

Б – безробітні;

З – зайняті.

Сфера цін. Будь-якій національній економіці необхідні стабільні ціни на вільних ринках. Як відомо, ціни на вільному ринку визначаються під впливом попиту та пропозиції. При чому стабільність цін не слід розуміти так, що вони не змінюються. На вільному ринку це просто неможливо. Стабільність цін означає, що темп зростання їх невисокий, сталий і характеризується кількома відсотками за рік. Жодна країна не може нині уникнути зростання цін.

Зростання загального рівня цін означає наявність у країні інфляції.

Динаміку всіх цін, або загального рівня цін, визначають за допомогою індексів цін, найчастіше індексу споживчих цін ІСЦ.

Індекс споживчих цін обчислюють як відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг (споживчого кошика) в поточному році та сукупною ціною споживчого кошика в базовому році: ІСЦ = ціна споживчого кошика в розрахунковому році / Ціна аналогічного споживчого кошика в базовому році

Основними товарними групами у споживчому кошику є продукти харчування, одяг, житло, транспортні послуги, освіта, книги, медичні послуги, предмети особистої гігієни тощо.

Більшість країн шукають «золоту середину» у зростанні цін. Вони терплять легку інфляцію, щоб дати змогу ринковому механізму ефективно функціонувати.

Зовнішньоекономічна діяльність. Країни беруть активну участь в міжнародному поділі праці, щоб підвищити життєвий рівень своїх громадян. Економіку кожної країни можна назвати або відкритою, або закритою.

Відкрита – це така економіка, яка тісно взаємодіє з економіками інших країн і частка експорту якої у ВВП становить вагому величину. Закритою називають економіку, в якій частка експорту та імпорту у ВВП незначна (Албанія за часів СРСР).

Для характеристики ЗЕД застосовують різні показники. Найпоширенішими є торговельний баланс, платіжний баланс, динаміка валютного курсу.

Торговельний баланс – це різниця між експортом та імпортом даної країни. Якщо експорт більший за імпорт, то торговельний баланс країни є активним, і навпаки, якщо імпорт перевищує експорт, то торговельний баланс країни є пасивним.

Проте сальдо торговельного балансу ще повністю не характеризує позицій країни в зовнішньоекономічних відносинах. Ширшим показником є платіжний баланс.

Платіжний баланс – це співвідношення між сумою надходжень, яку отримує країна від інших країн за певний проміжок часу, і сумою платежів даної країни іншим країнам за той самий проміжок часу.

У платіжному балансі враховуються всі економічні операції даної країни з рештою світу, тобто він відображає рух товарів (торговельний баланс), послуги, надання позик закордонним партнерам та отримання позик із-за кордону, проценти та дивіденди, отримані за кордоном та виплачені громадянам інших країн тощо.

Важливим показником ЗЕД є динаміка валютного курсу.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни в грошовій одиниці іншої країни.

Існуючі системи обмінного курсу найлегше класифікувати за трьома категоріями:

1. фіксований – центральний банк підтримує визначений паритет стосовно однієї з твердих валют або «кошика» валют за допомогою активного продажу-придбання іноземної валюти.

2. плаваючий – обмінний курс визначається попитом і пропозицією іноземної валюти. Центральний банк не втручається у функціонування валютного ринку.

3. регульований – поєднує властивості фіксованого і плаваючого ОК.

Зростання курсу валюти країни щодо іншої валюти називається ревальвацією, зниження курсу валюти – девальвацією.

Зміни у валютному курсі впливають на обсяг виробництва, зайнятість та інфляцію. Тому країни прагнуть до стабілізації валютного курсу. Саме стабільний валютний курс є переконливим свідченням про здорові тенденції в розвитку економіки країни. Знецінення валюти в довгостроковому періоді, як правило, засвідчує наявність недоліків в економіці країни, послаблення її позицій у світовій економіці.

Валовий внутрішній продукт обчислюють двома способами:

1. як суму видатків покупців на придбання товарів і послуг (за видатками);

2. як суму грошових доходів, отриманих від виробництва продукції у цьому році (за доходами).

Для визначення ВВП за видатками підсумовують усі види видатків на кінцеві товари і послуги – споживчі видатки населення, інвестиційні видатки фірм, державні закупівлі товарів і послуг та чистий експорт.

Особисті споживчі видатки охоплюють видатки домашніх господарств на товари тривалого користування (холодильники, телевізори, легкові автомобілі), видатки на предмети поточного вжитку (хліб, олівці, сорочки, зубну пасту тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, перукарів, сантехніків та ін.).

Інвестиційні видатки ділових фірм країни – це видатки на: 1) кінцеві закупівлі машин, устаткування, верстатів підприємцями; 2) усе будівництво (виробничі будівлі й житлові будинки); 3) зміни в запасах. Запаси являють собою вироблені, але не продані в цьому році продукти. Якщо на складах і полицях підприємств наприкінці року нагромадилося більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в економіці упродовж року вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів треба додати до ВВП. А якщо запаси зменшуються, то зменшення потрібно вирахувати з показника ВВП.

Урядові закупівлі товарів і послуг охоплюють усі державні видатки (уряду, місцевих органів влади) на кінцеві продукти підприємств і на прямі закупівлі ресурсів, зокрема праці. Однак вони не враховують державних трансфертних платежів, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є просто передаванням державних доходів певним родинам або індивідам.

Чистий експорт – це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги. Проте чистий експорт може бути і від’ємною величиною.

Підсумувавши чотири групи видатків, отримуємо ринкову вартість річного національного виробництва, тобто ВВП:

С + І + У + (К – М) = ВВП

де: С – особисті споживчі видатки;

І – інвестиційні видатки;

У – урядові закупівлі товарів і послуг;

К – вартість експорту;

М – вартість імпорту.

За другим способом ВВП обчислюють як суму доходів, отриманих від виробництва продукції. Такими доходами є:

1. заробітна плата найманих працівників, яку фірми й уряд виплачують тим, хто пропонує працю; враховують також низку доповнень до зарплати, які підприємства вносять у різні фонди;

2. рента, тобто доходи, які отримують домогосподарства та фірми, що забезпечують економіку ресурсами (платежі фірм-наймачів за приміщення);

3. процент, що являє собою виплати грошового доходу постачальникам грошового капіталу (виплата процентів домогосподарствам за вклади, за облігації підприємств);

4. прибуток. Він має два різновиди – доходи некорпоративного сектора (доходи підприємств, що перебувають в одноосібній власності) та прибуток акціонерних підприємств.

ВВП як сума доходів містить ще два види виплат, що не є доходом:

непрямі податки на бізнес (ПДВ, акцизний збір, ліцензійні платежі, мито та ін.);

амортизаційні відрахування (показують обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року).