60. Прокурор і захист інтересів держави у господарському процесі.

Прокурорсько-представницькі правовідносини після звернення прокурора з позовом до суду набувають розвитку в наступній стадії господарського судочинства – стадії розгляду справи по суті. У цій стадії реалізується головна і відповідальна частина всієї роботи прокуратури зі здійснення конституційної функції представництва. Прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України (п. 2 ст. 121), Законом України "Про прокуратуру" (п. 2 ст. 5) та ст. ст. 2 і 29 ГПК повноваження, провадить в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Процесуальне становище прокурора, який заявив позов в інтересах держави, у господарському процесі можна визначити так. Це: а) сторона в процесі, оскільки він пред’являє докази й прагне добитися визнання правильності своїх вимог; б) захисник держави, оскільки має державну заінтересованість, захищаючи права та інтереси не свої, а інших осіб, і рішення суду за позовом прокурора поширюються не на самого прокурора, а на особу, в інтересах якої подано позов.

Діяльність прокурора в господарському судочинстві, крім звернення до суду з позовами та заявами, включає: а) участь у розгляді судом будь-якої справи з ініціативи прокурора чи за ухвалою суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави; б) внесення апеляційних та касаційних подань і подань про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Прокурор і його заступник подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Прокурор самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому полягає порушення інтересів держави чи загроза її інтересам, і ця заява за ст. 2 ГПК України є підставою для порушення справи в господарському суді. При цьому в позовній заяві має бути зазначено орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 рішення КС за № 3-рп).

Особливість процесуального становища прокурора, який у разі подання ним позову в інтересах держави не є позивачем, полягає в тому, що відмова прокурора від поданого ним позову, зменшення розміру позовних вимог, зміна підстави або предмета позову не позбавляють позивача права підтримувати позовні вимоги (ч. 4 ст. 29 ГПК).

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

У випадку представлення інтересів держави, державу уособлює орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. 

60. Державні органі як учасники господарського процесу.

60. Інші особи, які беруть участь в господарському процесі.

Серед учасників господарського процесу важливу роль відіграють особи, що сприяють здійсненню господарським судом правосуддя в господарських відносинах. У господарському процесуальному законодавстві вони становлять правовий інститут — інші учасники процесу. Роль і можливості таких учасників різні, але всі вони сприяють розгляду справи.

В господарському процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК). Господарський суд вправі викликати таких осіб.

Ці особи зобов’язані з’явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані ними відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі. Поряд з обов’язками законодавство надає таким особам певні права: право знайомитись з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Але слід звернути увагу, що хоча пояснення посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів відповідно до ст. 32 ГПК є одним із засобів доказування, ці особи не є свідками. Та взагалі, в українському господарському процесуальному законодавстві немає інституту свідків, але дійсність потребує його наявності та детальної правової регламентації.

Для роз’яснення питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу (ст. 41 ГПК), й у господарському процесі може брати участь судовий експерт (ст. 31 ГПК). Права, обов’язки та відповідальність судового експерта визначаються Господарським процесуальним кодексом та Законом України “Про судову експертизу”. Проведення судової експертизи має бути доручено компетентним організаціям чи безпосередньо спеціалістам, які володіють необхідними для цього знаннями.

Судовий експерт зобов’язаний за ухвалою господарського суду з’явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених перед ним питань. Висновок робиться у письмовій формі й повинен відповідати вимогам ст. 42 ГПК.

Судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів.

Перекладача в господарському процесі слід також віднести до інших учасників, які сприяють здійсненню правосуддя в господарських відносинах. Але його статус у господарському процесуальному законодавстві не врегульований.

До учасників господарського процесу відносяться також представники сторін і третіх осіб (ст. 28 ГПК).