Харків - 2011

Зміст

Вступ 2 стр.

Перший (Архаїчний) період освоєння земель Північного Причорноморя 3 стр.

Другий (Класичний) період освоєння земель Північного Причорноморя 9стр.

Третій (Елліністичний) період освоєння земель Північного Причорноморя 12 стр.

Четвертий (Римський) період освоєння земель Північного Причорноморя 16 стр.

Список використаної літератури 17 стр.

Вступ

Грецькі поселення, або, як їх іще називають, колонії, з'явилися на узбережжі Чорного моря на завершальній стадії Великої грецької колонізації (VIII—VI ст. до н. е.). Окрім Північного Причорномор'я, грецькі поселення були засновані також на Апеннінському півострові, берегах Сицилії, Середземного, Мармурового морів та на північному узбережжі Африки. Колонізація значно розширила кордони ойкумени (освоєна людством частина світу). Вона була наслідком демографічного вибуху та інтенсивного зростання виробничих сил, розвитку сільського господарства, ремесла й торгівлі. Неабияке значення у прискоренні цього процесу мав воєнний тиск на грецькі міста Іонії (Іонічного моря) персидських царів, унаслідок чого греки змушені були покидати облаштовані місця. Нові поселення формувалися як поліси і були незалежними від міст-метрополій, хоча й підтримували з ними різнобічні зв'язки. Міста-метрополії були заінтересовані в отриманні від колоній продовольчих ресурсів, насамперед зерна, та різної сировини. У грецькій колонізації Північного Причорномор'я значну роль відіграв Мілет ( місто на заході сучасної Турції ), який був великим ремісничим і культурним центром грецького світу. На нових місцях, утому числі й у Північному Причорномор'ї, греки-колоністи вступали в контакти з місцевим населенням, чим зумовлювалася специфіка історичного розвитку грецьких центрів у конкретно-історичних умовах їхнього існування.

Колонізація Північного Причорномор'я поділяється на три етапи. На першому етапі (приблизно середина VII ст. до н. е.) на о. Березань було засновано грецьке поселення Борисфен. На другому етапі (перша половина — середина VI ст. до н. е.) населення Борисфена освоює найближчі сільськогосподарські території і засновує Ольвію (с. Парутіно на Бузькому лимані). На початку другої чверті VI ст. до н. е. на сучасних Керченському і Таманському півостровах виникли Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тірітака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та інші поселення. На третьому етапі (друга половина VI — початок V ст. до н. е.) відбувалася найбільш інтенсивна міграція греків, що було пов'язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) та падінням Мілета (494 р. до н. е.). У цей час переважно вихідцями з Іонії освоюються землі у Нижньому Подністров'ї, де були засновані Ніконій (Роксоланівське городище) і Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), а навколо Ольвії виникає густа мережа сільських поселень. У третій чверті VI ст. до н. е. було засновано Херсонес Таврійський (м. Севастополь) — єдину дорійську колонію у Північному Причорномор'ї, а в останній чверті цього століття на Західному узбережжі Криму виникло невелике поселення, відоме під назвою Керкінітіда (м. Євпаторія). У період грецької колонізації в Північному Причорномор'ї, за винятком околиць Херсонеса, було відсутнє стабільне осіле населення. Тому на початковому етапі розвитку античні центри регіону розвивалися, не відчуваючи тиску з боку варварського оточення.

Історія античних держав Північного Причорномор'я налічує близько тисячі років. Ураховуючи тісний зв'язок цих міст-держав з античним світом у цілому, їхній розвиток можна поділити на п'ять періодів: архаїчний (середина VII—VI ст. до н. е.), класичний (V — IV ст. до н. е.), елліністичний (остання третина IV — середина І ст. до н. е.), римський (середина І ст. до н. е. — третя чверть ІІІ ст. н. е.) та пізньоантичний (кінець III — перша чверть VI ст. н. е.). Кожен із зазначених періодів писемними та епіграфічними джерелами висвітлений доволі фрагментарно. Проте внаслідок археологічного вивчення цих держав сьогодні можна визначити те загальне й особливе, що було характерним для їхньої історії та археології протягом античної епохи.