Висновки

1. Під культурою розуміється сукупність способів і продуктів людської діяльності, що охоплює сфери матеріального та духовного виробництва. Відповідно традиційним є розподіл культури на матеріальну та духовну. Людина належить світу культури і світу природи, але є суб’єктом і творцем саме культури, особливо в тих формах, які відбивають її внутрішній, духовний світ, ціннісні орієнтації, уявлення про моральне та естетичне. Останнє втілюється в такій сфері культурного життя, як художня культура, що об’єднує всі різновиди художньо-образного відтворення дійсності, насамперед мистецтво.

2. Ключовими поняттями національної культури є етнос і нація. Під етносом розуміється група населення, що має власну назву, міфи про спільне походження, спільну історичну пам'ять, певні елементи спільної культури, прив’язаність до батьківщини та усвідомлення своєї єдності. Основоположними елементами характерної для даного етносу культурної традиції виступають звичаї та обряди. Нація відрізняється від етносу підсиленням політичного чинника, спрямованого на забезпечення колективних прав спільноти, насамперед на автономію або суверенітет.

3. Зусиллями таких членів Кирило-Мефодіївського товариства, як М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, були сформульовані основні засади народознавства як науки про історію української культури. М. Костомаров, М. Драгоманов, І. Франко намагались ввести українську культуру в європейський контекст. Для Костомарова засадами для цього були європейські культурні впливи, насамперед романтизм; для Драгоманова – зв'язок українського руху з прогресивними тенденціями в сучасному йому західному світі, запровадження ліберальних, демократичних принципів в українське суспільно-політичне, культурне життя; для Франка – творчий підхід до засвоєння культурних надбань інших народів як умова національного культурного прогресу. В історичній концепції М. Грушевського домінували ідеї народництва та федералізму, хоча з часом він став надавати все більшого значення державно-національному чинникові.

4. На протязі радянської доби культурологічні концепції висувались переважно представниками української інтелігенції, що емігрували й працювали за кордоном. Культурологічна концепція Д. Донцова базується на його теорії інтегрального українського націоналізму. Внеском І. Огієнко в розбудову української культурологічної думки стала його активна науково-дослідницька, мовознавча, видавнича та церковна діяльність, а також український переклад Біблії. Головні доробки Д. Чижевського – літературознавчі та історіософічні студії та відкриття феномену українського бароко. В сучасній Україні продовжується процес творення концепцій української культури.

Контрольні запитання

1. Як ви розумієте поняття «культура»?

2. Що таке матеріальна та духовна культура? Чи є межа між ними нездоланною?

3. В чому полягають розбіжності між нацією та етносом?

4. Як співвідносяться національна та світова культура? Які Ви знаєте погляди на це питання?

5. Які соціально-історичні обставини формування української культури і яким чином вони вплинули на її розвиток?

6. Які ідеї стосовно сутності та будучності української культури запропонували члени Кирило-Мефодіївського товариства?

7. В чому полягала концепція розвитку української культури М. Грушевського? Яким чином відбувалась її еволюція?

8. Назвіть основні риси та представників європоцентричної концепції розвитку української культури.

9. В чому полягає спільне та відмінне в концепціях Д. Донцова, Д. Чижевського, І. Огієнко?

10. Наведіть приклади сучасних поглядів на буття української культури.

ТЕКСТИ

1. Бердяев Н. А. Смысл истории. – М., 1990.

2. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

3. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – М., 1991.

4. Померанц Г. Диалог культурных миров /Лики культуры. – М., 1995.

5. Романов В. Н. Историческое развитие культуры. Проблемы типологии. – М., 1991.

6. Тавризян Г. Н. О. Шпенглер, Й. Хейзинга: две концепции кризиса культуры. – М, 1989.

7.  Тойнби А. Дж. Постижение истории. – М., 1991.

8. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций. – М., 2003.

9. Хантингтон С. Запад уникален, но не универсален // Мировая экономика и международные отношения . – 1997. - № 8.

10.  Хейзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня. – М., 1992.

11. Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. – М., 1993. – Т. 1.

12.  Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1994.

13. Сорокин П. Кризис нашого времени // Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

14. Ионов И.Н. Теория цивилизаций и эволюция научного знания // Общественные науки и современность. – 1997. – №6.

15. Неклесса А.И. ORDO QUARDO – четвертый порядок: пришествие постсовременного мира // Полис. – 2000. - № 6.

16. Неклесса А. И. Эпилог истории // Востокю – 1998. - № 1,2.

17. Неклесса А.И. Конец цивилизации // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. - № 3,5.

18. Кулагин В.М. Мир в 21 веке: многополюсный баланс сил или глобальный Рах democratica (Гипотеза «демократического мира» в контексте альтернатив мирового развития) // Полис. – 2000. - № 1.

19. Фукуяма Ф. Конец истории? // Вопросы философии . – 1990. - №3.